Останніми роками стало модним визначати найуживаніші слова чи фрази за частотою їх згадування в інтернетному пошуку чи засобах масової інформації. До прикладу, в Україні «словами року» були: Євромайдан (2013), кіборги (2014), блокада (2015), корупція (2016), безвіз (2017), Томос (2018), діджиталізація (2019)… І хоча зараз щойно квітень – з великою ймовірністю можна передбачити, що найуживанішим словом цього року в Україні і світі буде «коронавірус».
Короновірусна хвороба (COVID-19) загрозливо швидкими темпами поширюється планетою. До України, судячи з оприлюднених офіційних статистичних даних, зловісний коронавірус (SARS-CoV-2) лише наближається. Але, надивившись, начитавшись і наслухавшись тисяч апокаліптичних сюжетів, страхітливих репортажів і трагічних новин спочатку з далекого Китаю, а згодом зі значно ближчих Італії, Іспанії, Франції, українці уже не просто насторожено і схвильовано, а налякано, часто аж до відчаю і паніки затихли в передчутті й очікуванні великого лиха. Таких багато. Є, щоправда, й ті, хто в пандемії захворювання, викликаного згаданим бетакоронавірусом, не бачить нічого небезпечного, ба більше – вважає проблему штучною, надуманою чи навіть видуманою. Таких теж багато. Такий розподіл суспільних настроїв і сприйняття ситуації є дуже загрозливим. Зумовлений він кількома чинниками, але головним з них є низький фаховий рівень владних структур усієї вертикалі в запобіганні, боротьбі й подоланні наслідків надзвичайних подій, зокрема епідеміологічних.
Отже, що відбувається насправді? Дійсно, небувала за темпами глобального поширення пандемія COVID-19 попри всі намагання надалі зростає у всьому світі. Як би ми цього не боялись і як би не хотіли – для України гірший епідеміологічний період ще попереду. Та й зараз можна з великою ймовірністю говорити, що кількість інфікованих цим вірусом українців значно (очевидно, не в один десяток разів) переважає офіційну статистику. Головна причина цього – чи не найнижчий у світі відсоток проведених діагностичних тестів на виявлення в організмі SARS-CoV-2. Тобто, на жаль, ми не маємо реальних і правдивих даних достатньої статистичної вибірки, які могли б дозволити робити серйозні математичні прогнози розвитку епідемії в найближчому майбутньому. Саме тому стрімке, а то й вибухоподібне погіршення ситуації в нашій країні може відбутися як через 3-4 дні, так і через днів 10-15. Наголошую, це тільки припущення, а не розрахунки, бо їх наразі нема з чого робити. Тобто зараз імовірність захворіти не зменшується, а навпаки – зростає. Це треба зрозуміти, усвідомити і сприйняти з усією відповідальністю та серйозністю.
Що робити далі? Варіантів не дуже багато, але головних серед них два! Отже, перший – це уникнути інфекції, себто не захворіти. Другий – побороти хворобу, завдавши найменше шкоди організму. В обох випадках людині як доволі вразливому біологічному об’єкту потрібен ефективний і надійний захист. І ось тут – увага! Підходимо до найголовнішого – цим захистом є передусім не рукавиці чи маски, і не антисептики, і навіть не вітаміни чи ліки. Щоправда, це дійсно важливі й потрібні, в окремих випадках обов’язкові, але все ж додаткові обладунки, а головним оборонцем людського організму (будь-якого віку, статі, групи крові) є його імунна система. Це свого роду наша персональна Лінія Маннергейма, і саме від її потужності, міцності та опороздатності залежить наше життя і здоров’я. Чи можна за короткий термін, який передує масованій вірусній атаці (рахунок уже йде навіть не на тижні, а на дні), в якийсь спосіб істотно підсилити імунну систему? На жаль, ні. Жодні, навіть найдорожчі, препарати так званих імуномодуляторів та імуностимуляторів, жодні вітамінні комплекси, біологічно активні добавки тощо не дадуть відчутного ефекту за кілька днів. Але зворотне запитання – чи можна за аналогічний період її послабити і зробити вразливішою? На жаль, так! І хай як дивно, дуже ефективно це можна зробити без будь-яких фізичних чи біологічних чинників, а за допомогою психологічного стресу.
Вчені уже давно довели, що стрес впливає на імунну функцію через емоційні та поведінкові прояви, такі як тривожність, страх, напруга, гнів і смуток, а також фізіологічні зміни, такі як частота серцевих скорочень, артеріальний тиск та пітливість. З 1975 року існує окрема наукова міждисциплінарна галузь – психонейроімунологія, котра вивчає процеси функціональної взаємодії нервової системи людини і її психіки з різними відділами імунної системи. Біологи добре знають, що центральна нервова, ендокринна та імунна системи працюють, постійно взаємодіючи між собою.
Дженіс Кікольт-Ґлейзер (Janice Kiecolt-Glaser) – всесвітньо відома американська професорка психології, свого часу отримала одну з найпрестижніших наукових відзнак США за видатний внесок у розуміння впливу психологічних та соціальних факторів на ендокринні, імунні та метаболічні реакції організму. Ця дослідниця ще на початку 1980-х разом зі своїм чоловіком – імунологом та вірусологом Рональдом Ґлейзером у державному університеті Огайо почали вивчати на експериментальних тваринах можливі зв’язки між стресами та інфекційними ураженнями. Трохи згодом, провівши ретроспективний аналіз даних від багатьох студентів-медиків за десятирічний період (1982–1992), згадана пара вчених встановила, що кожного року під час екзаменаційної сесії імунітет у студентів знижувався. Це відображалося вірогідним зменшенням у їхній крові натуральних клітин-кіллерів (НК-клітин – особливого типу лімфоцитів, що відіграють ключову роль у боротьбі з раковими клітинами та вірусами) і майже повним зупиненням синтезу гама-інтерферону, який є надважливим низькомолекулярним глікопротеїном для формування імунної відповіді. Тож студенти через стрес, якого вони зазнавали під час складання іспитів, були чутливішими до захворювань, особливо інфекційних, ніж в інші періоди навчального року. Крім того, експериментатори виявили, що імунна реакція була особливо слабкою в тих студентів, які повідомили про почуття самотності, а також у тих, хто переживав інші стресові життєві події та психіатричні симптоми, такі як депресія чи тривожність. Описане дослідження вважається одним із перших у психонейроімунологічному напрямі, а згодом з’явилися сотні аналогічних робіт. Про найцікавіші з них можна прочитати на офіційному сайті Американської психологічної асоціації, зокрема про аналіз понад 300 досліджень щодо стресу і здоров’я, який провели інші американські вчені – Сьюзан Сеґерстром (Suzanne Segerstrom) з університету Кентуккі та Ґреґорі Міллер (Gregory Miller) з університету Британської Колумбії. Їхній мета-аналіз показав, що будь-який тривалий або хронічний стрес (від кількох днів до місяців і років) може пошкоджувати імунну систему.
В одному з найавторитетніших наукових видань США – Proceedings of the National Academy of Sciences 1996 року була надрукована стаття Дженіс Кікольт-Ґлейзер і співавторів про вплив хронічного стресу на імунну відповідь літніх людей за вакцинації від грипу. У цій роботі було показано ще й кореляцію між негативною дією хронічного стресу і похилим віком людей, встановлено, що після щеплення від грипу ці люди мали значно знижену імунну реакцію. Згодом, у наступних дослідженнях було встановлено, що визначальною є не інтенсивність стресу, а власне його тривалість. Тобто що довше людина перебуває у стресовому стані, то негативніший буде ефект від цього на імунну систему, а похилий вік цю ситуацію ще погіршуватиме.
Дуже цікавою та показовою є оглядова стаття 2012 року в журналі Public Health Reviews Стівена Коугляйна (Steven S. Coughlin) «Тривожність та депресія: зв’язки з вірусними захворюваннями». Автор на основі глибокого аналізу багатьох десятків наукових досліджень резюмує про наявність важливих зв’язків між тривожністю та депресією і різними вірусними захворюваннями, зокрема такими як грип, вітряна віспа, герпес, синдром імунодефіциту людини, гепатит С. Вказані зв’язки переважно є взаємними, тобто двосторонніми, але в будь-якому випадку депресивні стани, тривожність, хронічний стрес у війні організму людини з вірусами завжди є на боці останніх.
Думаю, що для загального розуміння проблеми зв’язку психоемоційного стану людини з її імунною опірністю до інфекційних, зокрема вірусних, захворювань наведених вище наукових аргументів цілком достатньо. Насправді у професійній медико-біологічній літературі останніх десятиліть їх є уже десятки тисяч. Зрештою, для тих, хто зацікавиться цим питанням глибше, рекомендую ще ознайомитися з дуже лаконічною, але інформативною публікацією уже знайомого нам подружжя Рональда і Дженіс Кікольт-Ґлейзер «Імунна дисфункція, спричинена стресом: наслідки для здоров’я» у топовому науковому журналі Nature Reviews Immunology. У цій статті дуже добре описано механізми взаємодій між центральною нервовою, імунною та ендокринною системами, власне від яких і залежить те, чи зуміє наш організм протистояти вірусові й перемогти його.
Отже, повертаючись до теперішньої епідеміологічної ситуації і простих слів – маємо всі усвідомити: нагнітання суспільної паніки, підвищення його тривожності, пропагування песимізму, приреченості, залякування катастрофічними наслідками епідемії, поширення неправдивої, часто непрофесійної інформації тощо – себто усе те, що масовано відбувається нині в Україні через засоби масової інформації, соціальні мережі та інші інформаційні технології, є вкрай небезпечним і неприпустимим. Певною мірою це можна цілком обґрунтовано вважати злочинним порушенням карантинних заходів й епідеміологічної безпеки. Маємо неухильно дотримуватися не тільки запроваджених зараз санітарно-гігієнічних заходів, а й дбати про інформаційну гігієну! Це вкрай важливо особливо для України, адже більшість нашого суспільства уже не один рік поспіль зазнає хронічного психоемоційного стресу через російсько-українську війну і напружену політико-економічну ситуацію.
Автор – доктор біологічних наук, директор Інституту біології тварин НААН України