Коли цьогоріч навесні Ілон Маск заявив про намір придбати соціальну мережу Twitter, прогресивна громадськість зустріла цю новину з великим оптимізмом. Чому ж ні, засновник компаній Tesla та SpaceX користувався позитивним реноме візіонера, новатора, ентузіаста людського поступу. Отже, Twitter завдяки Маску мав би по ідеї здобути потужний імпульс, вийти на новий рівень свободи.
Хоча були й такі, що вчасно вгледіли в такому розвитку подій більше негативу, аніж позитиву. Вони не забули провокативні чи безвідповідальні твіти Маска, які призводили до потрясінь на ринках, падінь котирувань, переполохів на біржах. Потім з’ясовувалося, що Маск чи то просто пожартував, чи то встав не з тієї ноги, чи ще якась там муха його вкусила.
А коли вже мільярдер почав видавати у Twitter свої опуси про Україну, то тут уже багато хто вхопився за голову. Одним з найм’якіших коментарів під його статусами тоді було запитання на кшталт: «Що ж ти верзеш чоловіче?». Але слово не горобець, не здатна до критичного мислення публіка сприйняла миротворчі ініціативи Маска за чисту монету, за можливість домовитися з Москвою, пішовши на «незначні» поступки, щоб відвернути «ядерну катастрофу».
А що Маскові перейматися, його справи йдуть напрочуд добре, він уже тривалий час займає першу сходинку в рангах найбагатших людей світу. Це стара історія з відомою мораллю: багатство дає владу, а влада запаморочує голову. Автоматично виникає бажання ще більшої влади, яку нині дає інформація. Звідси і прагнення володіти таким потужним інформаційним ресурсом як Twitter. Бо той, хто контролює інформаційні ресурси, панує над тим, як конструюється й описується реальність.
Ілон Маск, який досі володів лише частиною акцій Twitter, досить ефективно використовував соцмережу для просування власних інтересів. Він уже відчув, який потужний вплив має ця платформа на суспільне життя. Ухвалюючи рішення про придбання компанії, він пояснив: «Мене абсолютно не хвилюють економічні міркування. Я маю сильне інтуїтивне відчуття, що для майбутнього цивілізації надзвичайно важливо мати соціальну платформу, яка користується високою довірою та є всеосяжною». І тут з ним важко не погодитися.
У заяві про намір придбати Twitter Маск називає себе «абсолютистом свободи слова» й обіцяє врятувати соціальний форум, звільнивши його від обмежень. Як приклад таких обмежень він називає вигнання зі соцмережі Дональда Трампа. Колишній президент США, який був дуже активним користувачем Twitter, щодня видавав по кілька статусів, мав мільйони підписників. Та чи було позбавлення його екаунта невиправданим карним заходом? Аж ніяк. Пригадаймо, як брутально Трамп зводив через твіти порахунки зі своїми опонентами, обливав їх брудом. Але це ще не найгірше. Він через соцмережу намагався дискредитувати громадські й державні інститути, підточити до них довіру в суспільстві, зрештою – підняти людей на бунт, коли зрозумів, що втрачає владу.
Так, можна було б подати на експрезидента до суду з вимогою заборонити йому мати сторінки в соцмережах. Але зрозуміло, що такі процеси затяглися б на місяці, а то й роки, як, наприклад, процес щодо штурму Капітолію 6 січня 2021 року. І весь цей час Трамп міг би й надалі підливати олії у вогонь через свої сторінки в соцмережах. Тому довелося діяти радикально й оперативно.
Бо не можна використовувати соціальну платформу для поширення очевидної брехні та дезінформації. Та ще й прикриватися при цьому свободою слова. Свобода слова не може перетворюватися на вседозволеність. Зрештою, як і свобода дій. Якщо людина не усвідомлює наслідків своїх слів, не відчуває відповідальності, то задля блага суспільства їй варто обмежити можливості поширювати свої вислови і в такий спосіб мінімізувати їхні негативні наслідки.
Саме з таких мотивів керівництво соцмережі вирішило, наприклад, заблокувати екаунт конґресвумен-республіканці Марджорі Тейлор Ґрін. Вона щодня видавала у світ свої шалені конспірологічні теорії в дусі QAnon. Пані Ґрін, приміром, висловлювала схвалення закликам фізично розправитися з вождями демократів, оскільки це «глобальна кліка педофілів, які поклоняються сатані». Особливо вона ненавиділа Гілларі Клінтон, тому розпускала в соцмережах чутки, що, мовляв, колишня держсекретарка разом зі своїм радником Хумою Абедін «замордували до смерті маленьку дівчинку та пили її кров». Та ще й свій сатанинський ритуал вони нібито зняли на відео, і «всі, хто бачив цей страшний запис, тепер мертві».
Чи от ще один заблокований конспіролог – Алекс Джонс. Чого вартує хоча б його теорія про фатальну стрілянину в початковій школі Сенді-Гук, під час якої злочинець убив 26 людей (включно з двадцятьма шести- й семирічками). Джонс же почав розповідати, що це суцільна інсценізація за участі акторів. Суд Коннектикуту добряче покарав конспіролога, присудивши йому виплатити майже мільярд доларів компенсації сім'ям жертв масакри.
І що, після придбання соцмережі Маском усі ці шаленці повернуться в публічний простір і надалі видаватимуть свої божевільні теорії, підбурюючи суспільство? Якщо він таки бажає володіти Twitter, то мусить усвідомити просту істину: не існує абсолютної свободи – ні слова, ні дії. Бо якщо свобода має щось означати, вона вимагає базових правил обмеження зловживань, які можуть звести її нанівець.
От чомусь нікого не дивують і не обурюють закони, запроваджені для боротьби зі шахрайством на ринку товарів і послуг. Усі розуміють, що без обмежень і покарань, наприклад, за брехливу рекламу чи оманливі обіцянки вся ринкова система неминуче б дійшла до глобального краху. Але те саме стосується й ринку думок та ідей. Свободу слова не можна трактувати як дозвіл на навмисне чи необдумане висловлювання, яке завдає шкоди іншій особі чи ставить під загрозу її життя, здоров’я, власність. Тому існують закони проти наклепу та проти навмисного завдання емоційного болю, як засвідчила у справі Алекса Джонса. З тієї ж причини закон передбачає покарання за підбурювання до насильства, оббріхування тощо.
Візьмемо досить свіжий приклад з Росії. Уявіть собі, що Twitter чи Facebook толерантно поставився б до закликів провідного російського пропагандиста, одного з керівників Russia Today Антона Красовського топити й палити українських дітей? Тут, як на мене, й дискусії не виникає, що таких осіб треба негайно ізольовувати від суспільства. Причому значно жорсткіше, аніж просто позбавляти їх доступу до соцмереж. Зрештою, навіть з Russia Today Красовського звільнили. Це як в анекдоті: за жорстокість вигнали з гестапо.
Тому дуже хотілося б, щоб Ілон Маск усвідомив суть інформаційної безпеки, ту надзвичайну відповідальність, яку повинен відчувати власник такого потужного медіяльного засобу. Слід розуміти, що певна інформація може бути вкрай токсичною, вона може підбурювати до насильства і, зрештою, руйнувати демократичні інститути, на яких і тримається та сама свобода слова.