Закон про легалізацію грального бізнесу дуже добре показав, як працюють наші депутати, яких принципів дотримуються та які цінності їм важливі.
Для чого нам закони? Аби зафіксувати ситуацію і встановити однакові правила поведінки у певній сфері. Закон, по суті, не відрізняється від будь-яких правил поведінки, які ми приймаємо, щоб зіграти в ту чи іншу гру або зареєструватися на сайті. Він просто встановлює правила для всіх у більших масштабах, і тут ви не вирішуєте, чи приймати ці правила. Закон обов’язковий до виконання для всіх без винятку.
У розвинених демократіях закон ніколи не створює нових правил поведінки. Він описує ситуацію, яка вже склалась, виводить спільний знаменник для всіх і тоді встановлює спільні правила. Створення нових правил призводить до ще більших передумов для тіньової економіки. Навіть такі токсичні питання, як азартні ігри, потребують правил, правил адекватних, що відповідають ситуації на ринку.
Ми вже були донкіхотами і боролись із залежністю від азартних ігор їх забороною. Це не дало позитивного результату. Бюджет втратив мільярди гривень, весь гральний бізнес пішов у тінь, було створено десятки і сотні корупційних схем. Це те саме, якби в містах з поганою екологією, замість вирішувати проблему викидів, заборонили людям дихати, бо так вони вдихатимуть менше шкідливих речовин. Люди тоді поїдуть геть, буде менше хворих, але проблема екології не зникне, про неї просто менше говоритимуть.
Тому ініціатива описати ситуацію на ринку азартних ігор й узаконити її – це не тільки детінізація великої частки економіки, це збільшення надходжень до бюджету, пенсійного фонду, легалізація тисяч робочих місць, зникнення корупційних схем та встановлення однакових правил для всіх. Тому не дивно, що лобісти противляться цьому закону, бо вони втратять мільйонні прибутки і будуть змушені показати реальні доходи та ще й платити з них податки. Голосування за закон про легалізацію грального бізнесу провалили, а лобісти отримали перемогу в битві і час, щоб підлаштуватись під можливі зміни.
Хочете жити по закону?
Відповідь органів влади була неочікувана для більшості. Уряд скасував наказ Державного комітету з питань регуляторної політики, яким було утворено шпарину доступу нелегалів на ринок. СБУ «накрила» 43 підпільні гральні заклади в шести областях. Як повідомила її прес-служба, «оперативники провели 57 одночасних обшуків за місцями розташування злачних місць, які діяли під «кришею» правоохоронців». Це, звичайно, не вирішило всіх проблем, але дало дуже чіткий сигнал лобістам і «криші». «Вчора Верховна Рада провалила ухвалення закону про легалізацію грального бізнесу. Ми знаємо, хто за цим стоїть. Не хочете грати за прозорими правилами? Не хочете працювати цивілізовано і платити в бюджет? Що ж, давайте по-іншому. Відсьогодні негайно закриваємо всі гральні зали. Думай...те», – написав президент Зеленський на своїй фейсбук-сторінці. Після цього вже міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що поліція почала закривати гральні заклади. Враховуючи, що Верховна Рада пішла на новорічно-різдвяні канікули, часу обдумати в них, як краще працювати, буде вдосталь.
Коментарів на цю тему від депутатів і партій дуже мало. Але є одна партія, яка вирішила показати, скільки «добра» вони зробили, не підтримавши цього закону. Дуже дивує позиція партії «Голос», яка прийшла змінювати країну. Вони підтримують все те, що було написано вище, теж кажуть про легалізацію, але не голосують. Не голосують у першому читанні, тобто не дають зробити перший крок. І якщо такої позиції можна було очікувати від частини «Слуги народу», «ЄС», «Батьківщини» чи ОПЗЖ то від «надпозиції» – ні.
«Депутати «Голосу» наполягають: якщо вже й легалізовувати цей бізнес, то з жорстким переліком обмежень та регуляцій. Їх головна мета – забрати гральний бізнес з вулиць у житлових районах, де вони доступні кожному і де сприяють зростанню кількості людей, які страждають на ігроманію», – цитата із заяви на офіційному сайті партії.
Фактично партія за легалізацію, але за новими правилами, які не дадуть ніякого позитивного результат власникам закладів з азартними іграми. Це, відповідно, аж ніяк не зніме проблему, а просто сховає її ще глибше. Боротьба з ігроманією не буде вирішена появою казино тільки в п’ятизіркових готелях. Це утопічна думка. На рівні з тією, що алкоголізм – це проблема продажу алкоголю після 22:00 (ніби не можна випити о 17:00) чи наркозалежність – це проблема поширення канабісу, а не важких наркотиків.
В одному зі своїх пунктів партія вимагає: «Доступ до азартних ігор повинні мати тільки багаті люди – в окремих дорогих готелях, куди важко потрапити (п’ятизіркові готелі, бажано на околиці, з доступом за документами)». Цікаво, чи ставили депутати собі питання, що скоріше з’явиться в умовному Чигирині: п’ятизірковий готель чи заклад з гральними автоматами. Бажання відстоювати стереотипне мислення та містечкові цінності не призведе до розвитку економіки і лікування ігроманів. Від цього виграють тільки власники закладів з азартними іграми. Якщо ви так переживаєте за дітей та мешканців житлових районів, то проводьте вже інформаційні кампанії біля гральних закладів. Куди важливіша норма – це особиста верифікація гравця. Зараз для того, щоб почати грати в будь-якій букмекерській конторі, не потрібно проходити верифікацію. Твої документи деякі з них вимагають тільки тоді, коли виводиш гроші. Але для того, щоб програти тисячі гривень у 10 років запобіжника немає. Норма закону про верифікацію гравця куди важливіша, ніж місце розміщення закладу. Тому що зараз заклад не несе покарання за неповнолітніх гравців, щобільше, неможливо нічого доказати. А після прийняття закону можна буде подати в суд на заклад.
Як зміниться «надпозиція» і яка буде реакція ринку та лобістів, дізнаємось уже після свят. Але така позиція органів влади точно змінить поведінку багатьох у наступних ключових і проблемних питаннях. Наразі ж депутати офіційно продовжили життя напівлегальних гральних закладів, дозволили корупцію та свідомо зменшили надходження до бюджету.
Заради справедливості варто зазначити, що тільки із цим законом все зайшло аж так далеко. Проте в багатьох випадках наші законотворці працюють за принципом створити правила, а не описати ситуацію і підвести все під спільний знаменник. Бажання відстоювати абстрактні «принципові позиції» чи містечкові цінності призводить до того, що наше законодавство не створює умов, а будує перепони.