У Львові презентували документальний фільм «Будиник "Слово"». Стрічка розповідає про долі представників «розстріляного Відродження», що мешкали у 1930-х роках у Харкові, у будинку, що був збудований спілкою літераторів.
Режисером фільму є Тарас Томенко. Стрічка була створена за підтримки Держкіно, яке виділило 800 тис. грн. Загальний бюджет фільму склав 1 млн 200 тис. грн.
«Ця тема давно лежала на поверхні, вже років двадцять. Я вважаю, це моя шана цим людям, що їх потрібно повертати в український інформаційний простір – у будь-який спосіб, чи то в театральних постановках, чи в літературі, чи в кіно», - каже Тарас Томенко.
Будинок «Слово» збудували у Харкові наприкінці 1920-х років. Свою назву він отримав завдяки формі, що нагадувала літеру «С». Харківський архітектор Михайло Дашкевич спроектував 64 квартири для літераторів та їхніх родин. Будинок був кооперативним, але грошей на завершення будівництва не вистачало. Як дізнались творці фільму, останній внесок літератори отримали просто від Сталіна. Готівкою.
Вигляд на будинок згори (кадр з відео Олександра Чернобая)
Сюжет фільму базується на історії будинку та його мешканців. Квартира за квартирою автори розповідають про життя Леся Курбаса, Майка Йогансена, Миколи Куліша, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Хвильового та інших.
«Наша адреса – вулиця Червоних Письменників, 9, але можеш писати просто – будинок «Слово».
Основою для створення фільму стали різноманітні архівні документи: протоколи допитів, матеріали справ, листів, творів, спогадів самих літераторів та їхніх рідних. За словами Тараса Томенка, пряма мова героїв складає 99% фільму – лише незначні деталі були дописані авторами сценарію, якими є поетка Любов Якимчук та сам Тарас Томенко. Щоправда, глядач, що не впізнає цитати чи не здогадаються з контексту, розпізнати, хто саме про що говорить, не зможе – адже ці голоси безіменні.
«Для мене було художнім рішенням. Якби кожного разу давати посилання, чий цей текст, то це збивало би глядача, була би мішанина. Тому воно зливається в авторський голос, наче голос очевидця – чоловічий й жіночий. Чоловічий потім поділяється на голос письменника і голос НКВДиста. Тоді в свідомості глядача це краще працює, ніж просто вікіпедійно давати: хто що сказав, цитата, сторінка», - пояснює режисер.
Члени літературного об’єднання ВАПЛІТЕ, серед яких було чимало мешканців "Слова", одні з перших постраждали від сталінського терору 1930-х
Сюжет фільму охоплює період з 1929 до 1933 року. Тож у зйомці була використана кінохроніка лише з цих часів. Фільм відходить від консервативної традиції акцентувати лише на творчих досягненнях діячів культури, акцентуючи на їхніх людських рисах: режисер одягає письмеників у м’яті чи напрасовані сорочки, наповнює їхні чарки, вручає у руки повідки собак. Для багатьох глядачів відкриттям може стати такий, здавалось би, неважливий факт, що, наприклад, Майк Йогансен, Остап Вишня, Микола Хвильовий мали таку спільну рису, як велику любов до собак. Або те, що Володимир Сосюра позичав копійки у двірника будинку.
Зліва направо: Петро Панч, Майк Йогансен, Василь Вражливий, Григорій Епік. Усі мешкали у будинку "Слово". (1926 рік)
Будинок заселили у 1930-му. Перший арешт, Михайла Ялового, стався 12 травня 1933-го. Кульмінацією ж фільму стає самогубство Миколи Хвильового, відтворене завдяки архівним документам майже похвилинно. Це сталось наступного дня, 13 травня 1933 року. Більшість мешканців, що згодом були схоплені та репресовані, спочатку відправили до Соловецьких таборів, а потім, 3 жовтня 1937 року, розстріляли в урочищі Сандармох в Карелії.
Меморіальна таблиця з іменами мешканців, встановлена на будинку (фото "Радіо Свободи")
Тарас Томенко також зазначив, що з наступного року мають розпочатись зйомки ігрового фільму про будинок «Слово». Сценарій до цього фільму був написаний ще кілька років тому, проте на втілення цього проекту забракло фінансування.
Вперше в Україні «Будинок "Слово"» показали у Харкові, 27 жовтня. Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі цьогорічного 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю.