Багато міжнародних аналітиків усе ще висловлюють прогнози, сповнені чи то оптимізму, чи то крихкої надії, що російсько-українська війна таки завершиться до кінця 2026 року. Принаймні, що активні бойові дії буде заморожено й розпочнеться переговорний миротворчий процес.
Наївність? Інфантилізм? Наразі ніщо в діях російського диктатора Владіміра Путіна – єдиної особи, здатної покласти край війні – не свідчить про хоч найменший намір припинити «СВО». То чи варто взагалі обговорювати цю тему? А таки варто, з огляду на події останнього тижня, які дозволили нам трохи чіткіше побачити обриси майбутнього гіпотетичного миру.
Перша подія – зустріч державного секретаря Сполучених Штатів Марка Рубіо і міністра закордонних справ Росії Сєргєя Лаврова в місті Манілі на Філіппінах на маргінесі саміту АСЕАН. Цікава нам навіть не сама зустріч, яка тривала лише 35 хвилин та й наразі не могла завершитися жодним позитивним результатом, а висловлювання Рубіо опісля.
Адже держсекретар хоча б натяком привідкрив завісу над таємничим «духом Анкориджа», про який мов папуги повторюють російські політики, щойно їх запитують про перспективи мирних переговорів. Російські політики, не вдаючись до глибших пояснень, трактували результати зустрічі на Алясці президента США Дональда Трампа і російського лідера Владіміра Путіна майже рік тому як згоду Вашингтона на російську вимогу про те, що Україна повинна вивести війська з досі не окупованих районів Донецької області.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleЧи дійсно була така домовленість між очільниками Америки й Росії? Точно можна стверджувати, що жодної письмової домовленості, скріпленої підписами офіційних осіб, не було. Чи була усна домовленість? Радше так, ніж ні. Навіть попри те, що раніше і Трамп, і Рубіо публічно це заперечували. У якій формі домовилися Путін і Трамп, у який момент – досі невідомо, та й байдуже.
Сам Рубіо в розмові із журналістами за підсумками манільської зустрічі дослівно про Анкоридж сказав таке: «Пропозиції, про які повідомлялося – вони називають це “3 + 2”, розподіл територій, – ці спроби провалилися. Не можна укласти мирну угоду, якщо обидві сторони на неї не погоджуються. Українці на це не погодилися, тож ці спроби не спрацювали. Ось чому ці зусилля не дали результату. Нам потрібно знайти нові пропозиції та нові ідеї».
Із цих скупих слів можна зрозуміти, що, по-перше, розмова про мирну угоду там велася. По-друге, прем’єрно оприлюднену формулу «3 + 2» можна потрактувати як пропозицію Москви щодо повної окупації Росією Криму, Донеччини і Луганщини та часткової – Херсонщини й Запоріжжя. По-третє, російська й американська сторони на неї погодилися, а не погодилася лише Україна. По-четверте, тепер й американська сторона вважає цю гіпотетичну усну домовленість нечинною.
Пригадуєте, саме після Анкориджа Дональд Трамп зненацька відмовився від своєї ж ідеї про заморозку російсько-української війни по лінії бойового зіткнення (ЛБЗ) й заговорив путінськими словами про «тривалий стабільний мир» замість перемир’я. Тепер же Трамп повернувся до тези про ЛБЗ, відкинувши всілякі вимоги Кремля про передачу Росії Донбасу. Рубіо також дав зрозуміти, що на тлі успішних цьогорічних дій української армії говорити про якийсь «дух Анкориджа» – куркам на сміх. Тож, резюмуючи, можна стверджувати, що Білий дім у питанні російсько-українського примирення чітко дотримується тези про заморозку на ЛБЗ – крапка.
Другою подією, вартою уваги в цьому контексті, став несподіваний і нівроку зухвалий виступ президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва під час особистої зустрічі з Путіним в Омську. Казахський лідер озвучив кілька тез, кожна з яких є надзвичайно цікавою та вагомою. Наведемо деякі розлогі цитати з його виступу.
«Я не приховуватиму, що до мене надходить багато сигналів – я про них Вас інформував телефоном з Європи, зі Сполучених Штатів Америки – сигнали, що стосуються нинішнього становища, конфліктної ситуації між Україною та Росією. Я від самого початку говорив, що це міждержавний конфлікт, не йдеться про якусь громадянську війну. Ми завжди з повагою ставилися до українського народу, його культури, мови і вважаємо, що природа цього конфлікту не зовсім зрозуміла для багатьох, зокрема й для нас. Припустимо, якщо був конфлікт, у тому числі й заморожений конфлікт між Азербайджаном та Вірменією, там суть цього конфлікту, походження цього конфлікту були зрозумілі для нас – вони йшли вглиб історії. Але тут це дуже важко збагнути», – заявив Токаєв.
Тож про що він сигналізує. Передовсім про те, що він говорить не лише від свого імені і не лише від імені Казахстану: він висловлює узагальнену позицію широкої міжнародної спільноти. Токаєв згадує лише про США і Європу, але ми ж то знає, наскільки тісними є казахстано-китайські відносини. Тож навряд чи такі сміливі заяви пролунали б в Омську без схвалення Сі Цзіньпіна. Крім того з високою часткою ймовірності можна стверджувати, що висловлені Токаєвим тези співзвучні позиціям усіх держав Центральної Азії, яким також остогидла ця непотрібна війна.
Далі Токаєв, дивлячись у вічі Путіну (хоч той і ніяково відводить погляд), фактично звинувачує свого візаві у брехні. Йдеться про путінські тези, мовляв, із 2014 року на Донбасі тривала громадянська війна, бо громадяни України нібито воювали між собою, а зараз теж громадянська, бо росіяни воюють з «росіянами», які чомусь вирішили, що вони українці. Причому війна відбувається на закріпленій (у вересні 2022 року) в конституції РФ російській території. Токаєв заявляє, що Україна й українці – не вигадана Владіміром Лєніним фікція, а реальна держава і реальна нація. Ба більше, казахи шанують українців, їхню мову, культуру і звичаї.
Найболючішім же ударом по Путіну стала заява Токаєва, що «природа цього конфлікту не зовсім зрозуміла для багатьох, у тому числі й для нас». Тобто, очільника Кремля фактично замочують з головою в його ж власному пропагандистському лайні, стверджуючи, що його обґрунтування вторгнення в Україну лише цієї смердючої субстанції й варті. Не дивно, що ошелешений Путін слухав усе це з кам’яним обличчям і не знав, що відповісти.
Зрештою, можемо пригадати, як Токаєв опонував Путіну ще чотири роки тому під час виступу на Петербурзькому міжнародному економічному форумі влітку 2022 року. Тоді президент Казахстану чітко висловився, що не сприймає тезу про допомогу «ДНР» і «ЛНР», яку Кремль подавав як обґрунтування для повномасштабного вторгнення.
Тож в Омську Токаєв запропонував Путіну повернутися до допрацьованих стамбульських домовленостей 2022 року і навмисно нагадав йому про минулорічну американсько-російську зустріч в Анкориджі, збудувавши в такий спосіб місточок до згаданих вище заяв Марка Рубіо. «Я розумію і знаю, що ви виявили максимум дипломатичної гнучкості під час зустрічі в Анкориджі на Алясці. І це просто моя скромна думка, якщо до мене звертаються, можливо, цей конфлікт вже варто заморозити і повернутися до стамбульської формули 2.0, оскільки там було досягнуто значних результатів. І потім уже, звісно, під гарантією великих держав, включно з Росією, далі рухатися», – зазначив він.
Отже, можна констатувати, що вже не лише Захід, а й Схід наполегливо закликають Путіна до заморозки конфлікту. «Бункерний дід» мав би розуміти, що опосередковано, через Токаєва, до нього звертається сам китайський лідер Сі Цзіньпін. Якщо ще й досі не зрозумів, то, припускаю, спеціальне для нього пояснення з реально китайським попередженням пролунає з вуст голови КНР наприкінці вересня, коли той відвідає США і вступить в ООН. Відтак простір для гри в Путіна критично скоротиться. На цьому тлі прогнози про заморозку конфлікту до кінця року видаються не такими вже й примарними.