Новий 2013 рік буде уже третім роком, коли українська влада планує провести всеукраїнський перепис населення. Як відомо, спочатку уряд планував провести його 2011 році. Згодом його було перенесено на грудень 2012 року, але на початку минуого року тодішній віце-прем’єр Сергій Тигипко повідомив про перенесення перепису на 2013 рік.
Зрозуміло, чому владі не спішно з реалізацією цих планів. Перепис населення справа трудомістка, коштовна та й результати може принести несподівані – наприклад, суттєве зменшення мешканців країни – через які знову доведеться виправдовуватися за «покращення» і «стабільність». З іншого боку керівництво держави мало б бути зацікавлене у тому, щоб знати: або скільки є здорових громадян репродуктивного віку, щоб планувати політику приросту населення; або скільки є активних і освічених громадян, щоб розраховувати на їхню підтримку у реформуванні країни та в формуванні громадянського суспільства; або, принаймні, скільки є кріпаків, щоб спланувати, як і скільки ще з них можна витягнути грошей на нові золоті унітази. Тож, не виключено, що цього року влада перепис таки проведе.
І тоді виникає наступне запитання: для чого це владі ми розуміємо, але навіщо це нам, простим громадянам? Ну та, як відомо, громадяни є різні. Є пасивні – це ті, яким байдуже, до яких списків їх заносять – до переліку кріпаків чи виборців, до банківської групи ризику чи до боржників за комунальні послуги. Але є й активні. Наприклад, національно-стурбовані громадяни. Вони, щоправда, теж ділять на оптимістів і песимістів. Оптимісти від перепису очікують того, що він покаже стопроцентну присутність їхньої нації, і розраховують, що від цього їм відразу стане жити краще. Песимісти ж бояться такого результату, бо тоді не буде кого звинувачувати у тому, що краще не стало, тому вони за те, щоб у списку було хоч кілька «інших».
Ну і от прийшла черга поставити це запитання собі – для чого нам, галичанам, міг би придатися всеукраїнський перепис? Нам, галичанам – маю на увазі тих, для кого галицька ідентичність є…. ну, та ви знаєте, про що я пишу. Так, от – нам цей перепис може прислужитися можливістю заявити про себе як про окрему спільноту. Так-так – міжконфесійну, понад-національну, мульти-культурну спільноту патріотів Галичини.
Для цього достатньо при занесенні наших даних в анкету перепису вимагати, щоб у графі національність нас записали «галичанин/галичанка», якщо треба, то з відповідним доповненням – наприклад, українського, російського, єврейського, польського чи іншого походження. Або просто – бойко, гуцул, лемко.
Для скептиків хочу привести приклад сусідньої унітарної Польщі. Ще два десятиліття тому там теж не було проблеми «шльонзаків», через що їх відмовлялися враховувати при переписах. Зараз же – це впливова регіональна спільнота, з інтересами якої не може не рахуватися столиця. Інший приклад – польські українці. Перед останнім переписом українські організації в РП приблизно вираховували українців на 300 тисяч осіб, перепис показав – 30. Але й українці, і влада знають, як досягаються такі результати.
Звісно ж, анкетери і в нашому випадку будуть впиратися – мовляв, немає такої національності. І дійсно – немає, але це не справа анкетера, ким нам записуватися. Їхнє діло фіксувати те, що каже громадянин. Можна теж припустити, що навіть записи, відповідно з нашими побажаннями, не будуть враховуватися тими, хто буде опрацьовувати і оприлюднювати результати. Але й це – не біда. Якщо достатньо велика кількість анкет буде «зіпсована» таким чином, то про це дізнається, якщо й не влада, то хоч би ті, хто їй забезпечує ідеологічний чи там політ-технологічний супровід.
До того ж, громадські активісти за допомогою Інтернету можуть вести паралельний облік тих, хто записався б галичанином на переписі, щоб потім зрівняти цифри і оцінити вірогідність офіційного обліку. В будь-якому випадку така громадська ініціатива принесла б Галичині тільки користь, а саме – потребу свідомої самоідентифікації людей, яким ця земля небайдужа.
Тож, ким записуватись на переписі галичанам – поговоримо на черговому засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса».
Володимир Павлів, модератор