Київ. Під 30 за Цельсієм ледь не з самого ранку. Шкільні ганки...
Як відбити бажання вчитись? Треба прийти на перше вересня і відбути ритуал.
Тотальне "рятуйте-я-це-вже-бачив" - пісні, котрі по колу грають роками, банальні нікому не цікаві спічі директорів, репліки "почесних гостей"...
Усі роблять вигляд, що їм радісно і весело, але Станіславський би застрелився від нещирості. Чи може змінитися школа, якщо не міняється совковий начос?
Чи можна сподіватись на неординарність навчального процесу, якщо з першого дня церемонія від котрої тхне нафталіном 70-х?
Чому першачки мають впрівати і втрачати свідомість на урочистій лінійці, а директор і педагоги не можуть відмовитись від своїх завчених нещирих промов? Кому потрібна ця лінійка, якщо батьки просто беруть і виводять дітей в затінок і чекають, коли вон овсе закінчиться, щоб дітлахи розбіглися по групкам друзів ділитися цікавинками літа?
Показуха дорослих привчає до показухи дітей. Якщо вчителі нещирі в своїх стандартних церемоніях, якщо батьки змагаютсья в букетах (машинах на стоянці, нових гаджетах кіндеру...), то як можна чекати від дитини іншого? А потім ми будемо дивуватись, чого покоління росте погане? А в дзеркало намагались дивитись?
Навіщо все це?
Що воно дає дитині?
Невже важко придумати інші ритуали?