Війна оголює важливе. Наприклад те, що професійність та експертиза дозволяють діяти швидко та ефективно, без втрат ресурсів. Експерти зараз цінні в усіх сферах. І благодійність – не виняток. Принципова відмінність професійної від, скажімо так, «стихійної» благодійності – вміння досягати цілей та системно змінювати стан речей. Щось на кшталт Хаймерсів, які зараз влучно винищують тили ворога, щоб йому нічим було наступати.
Професійні благодійники у форс-мажорних обставинах показали, якою силою вони можуть бути, якщо на повну включать досвід.
У фонду «Запорука» за плечима 14 років ефективної роботи, професійна команда, міцні партнерські стосунки, довіра та чиста репутація.
У перші дні повномасштабної війни, як, мабуть, і всім українцям, нам здавалося, що це кінець світу. Але спроможність злагоджено діяти попри емоційну виснаженість допомогла швидко вийти зі ступору. Мобілізувавши усі сили, зокрема з-за кордону, за кілька днів змогли не тільки вивезти наших підопічних онкохворих дітей разом із родинами в безпечні країни, а й забезпечити їм там нормальне життя та лікування.
Перша евакуація 19 родин із Національного інституту раку тривала трохи більше доби: транспортування Київ – Львів – Ряшів (Польща) – Мілан (Італія), переклад усіх медичних виписок пацієнтів, медичний супровід, зелений коридор на переповненій митниці, пошук клінік в Італії, які взялися лікувати дітей безкоштовно.
Після місяця війни, коли більшість наших підопічних були влаштовані в європейські клініки, відчули, що в нас вивільнився ресурс, який маємо направити туди, де допомога потрібна перш за все. Що саме це має бути, підказала сама війна.
Перший напрямок – підсилення лікарень у відносно безпечних регіонах, які почали приймати важких пацієнтів та поранених з гарячих точок України. Медикаменти, витратні матеріали, найнагальніше обладнання. Усе те, аби медзаклад міг безупинно працювати.
Список лікарень також склала війна. Львів, Кривій Ріг, Харків, Хмельницький, Дніпро… Ми швидко опрацьовували запити, знаходили постачальника, організовували доставку навіть туди, куди інші не ризикували їхати через загрозу обстрілів, готували усі необхідні документи, акти, звіти.
Внутрішня «кухня» нудна, але без неї жодна благодійна організація довго не втримається. Оскільки серйозні донори без офіційного звіту можуть пожертвувати один раз. Але не більше. Тобто механізм обліку та звітності має працювати як годинник. І тоді це дає можливість в умовах війни буквально перевертати гори. Принаймні, як є в нас – це гори найрізноманітніших різних запитів: від рукавичок та шприців до операційного обладнання.
Другий напрямок – допомога вимушеним переселенцям не лише гуманітарною допомогою, а й з житлом.
Бажання почати «лупати сю скалу» з’явилося, коли у Львові зустрілися з нашою підопічною родиною з Краматорська. Якраз тоді у них закінчувалося лікування. А подітися з чотирма дітьми, двома котами та трьома собаками нікуди... Де жити, як мамі витягувати таку велику родину самій? Дуже багато невідомих.
Розуміння, що таких сімей сотні, стало поштовхом до дій. Ні, я не проти евакуації за кордон. Проте за умови, що людина має альтернативу вибору – залишатися чи ні.
Ідея створити житло для родин, які обирають рідну країну, на базі вже наявного житлового фонду, який простоює, виникла відразу. Чому не відновити гуртожитки, перетворивши їх нехай на невеликі, але по-домашньому затишні квартири? Реалізувати такий задум насамперед у Львівській області підтримали і партнери, і донори, і місцева влада. Днями підписали меморандум. Тож рух почався.
До 1 листопада у планах – реконструювати приміщення в Новояричівській громаді та створити житло з окремими 30 квартирами-студіями для родин з окупованих територій.
Створення загальних прихистків, «комун» – не варіант «Запоруки». Якщо на перший час це ніби ок, то довго так жити вимотує й фізично, й психологічно. Родина має усвідомлювати, що в неї є власний простір. Що це її дім. Тільки так можна відчути себе по-справжньому вцілілим, у безпеці. Такої думки психологи, до речі.
Не тимчасовий притулок, а справжня домівка, де родина, в якої війна забрала все, зможе віднайти ресурс почати жити знову. Всупереч всьому. Заново. На своїй землі.
Благодійний фонд «Запорука» 14 років підтримує родини онконедужих дітей і створює умови, аби сім’ї були разом під час лікування. Із 2009 року фонд надавав можливість проживати у центрі «Дача» дітям-пацієнтам Національного інституту раку та Охматдиту зі своїми рідними. Офіційне відкриття нової «Дачі» було заплановане в червні цьогоріч.
Евакуація дітей, хворих на рак, у відносно безпечні українські клініки та за кордон, забезпечення лікарень, які не припинили роботу, медикаментами, обладнанням, реанімобілями, психологічний супровід вимушених переселенців – основні напрями діяльності «Запоруки» сьогодні.
Підтримати підопічних благодійного фонду «Запорука» можна з будь-якого куточку світу.