Наперед прошу в читача вибачення за нескромність, адже, не минуло й двох днів, а вже дозволяю собі знову з’явитися в блозі. Тож утомлюватиму коротко.
Починатиму не здалека, а від леонідокучмівського недавна. Як пам’ятаємо, цей президент брав курс на євроатлантичну інтеграцію. Якщо не помиляюся, інтеграція в НАТО була виразно виписана у відповідних доктринах і документах.
Тим часом усередині України зростало – наголошу, легітимне! – невдоволення автократичними тенденціями. Чим більшим був опір громадянського суспільства, опозиційних фінансових і бізнесових еліт і недвозначнішим західне «фе» стилю кучмівського (у)правління, тим очевидніше Кучма заглиблювався у кремлівський фарватер, доки, врешті, вступ до НАТО було остаточно викреслено.
Відходячи, «колишні» заклали під «помаранчеву» владу за її «консенсусної» участі міну сповільненої дії у вигляді політреформи. Дедалі жагучіша неприязнь помаранчевого Принца до білосердечної Попелюшки призвела до того, що загнана у безвихідь Тимошенко укладає газові угоди, які експерти називають буцімто економічно необґрунтованими і невигідними для України.
За винятком свободи олігархічного слова, жодне гасло не стало дійсністю, не відбулося модернізації ні економіки, ні суспільних відносин, що в українських обставинах слід було робити не менш радикально, ніж свого часу в Польщі. Остаточне ж відокремлення бізнесу від влади завершилося призначенням мільярдера Хорошковського керівником Служби безпеки України.
Чи гадав хтось з нас, скажімо, 2005 р., що наступним президентом України стане Янукович, про якого вже починали забувати? Те, як діє цей новий український президент, викликає паралелі зі шляхом Лукашенка в Білорусі 15-річної давності, адже Лукашенко прийшов до влади "на святі демократії" (та й Гітлер прийшов до влади, скориставшись демократичними механізмами, а от більшовики мусили вчинити переворот). Якою символічною видається лекція Станіслава Шушкевича, виголошена нещодавно у Львові!
Наважуся припустити, що, попри все, Україна – не тільки не Росія, а й не Білорусь. Добре це, чи погано? Це означає, що курс і методи, як діє Янукович, можуть призвести, замість обіцяних реформ і стабільності, до великих суспільних потрясінь з важко передбачуваними наслідками. Спроби Януковича вдаватися до репресивних методів можуть обернутися не тільки проти значної частини суспільства, а й проти самого президента: крім білоруського (з відкритим закінченням), є ще й шлях Чаушеску і Муссоліні.
Як не парадоксально, харківська угода «підвісила» Януковича – тепер він має несприйняття, якого не мав, щойно ставши президентом. Здається, це несприйняття лише набиратиме обертів, звужуватиме свободу дій українського очільника і штовхатиме його – що ми вже бачили на прикладі Кучми – в міцніші й міцніші обійми Кремля.
Найбезболіснішим цивілізованим виходом з ситуації, що склалася, міг би бути вердикт Конституційного Суду, якщо б він визнав угоду по Чорноморському флоту РФ такою, що не відповідає духові Конституції України, державній та суспільній безпеці і перспективам розвитку країни. Тоді б усі партії могли вийти з брудної калюжі ще досить безболісно, але – головне – суспільство. Заради реформ і стабільності це варто зробити!