Спочатку я дізналась про існування Андруховича, а вже потім потрапила до Берліна. Хоча ні. Спочатку в житті стались мертві півні, а вже потім – Берлін з його Андруховичем.
Чи суть не в Берліні? У книгарні в Мюнхені, з усієї німецької розуміючи переважно Kunst, Wurst і Dasein (що красномовно описувало усі мої зацікавлення у Німеччині), так от, саме у тій книгарні я знайшла книжку Андруховича. Прізвище «Андрухович» німецькою пишеться настільки нечитабельно, що на місці перекладачів та видавців я би наполягала на зміні прізвища такого нечитабельного автора, але Gott їм суддя.
Німеччина є плетивом U- та S-bahn’ів. Той, хто хоч раз там був, мусить пам’ятати, як це – побачити вперше досконалу систему наземно-підземного транспорту. Побачити і обов'язково хоч раз заблукати в ній. Хто встиг двічі пообідати, шукаючи виходу з берлінського Hauptbahnhof'а - той я.
Мій перший берлінський bahn їхав з Александрплатц в сторону вулиці Ляйбніца, в ньому тусувалась гучна німецька молодь з пляшкою горілки Finlandia. Мої наступні bahn’и їхали в усі боки, і з нами знову їхали інші гучні німецькі молодіжні компанії з пляшками пива. «Чорт забирай», думала я, «як їм вдається пити своє пиво і нікому не заважати?». Десь між станцією біля Шваненвердера і Потсдамер платц ми з моїм попутником зрозуміли, що забули закомпостувати квитки. Ця дорога обійшлась нам вдвічі дешевшою, але ніхто ніколи не компенсує втрачених тоді нервових клітин.
Метро у Берліні працює цілодобово з п’ятниці по неділю. І слава богу, думають усі українські туристи та німецькі студенти.
Якщо прилітаєш до Берліна літаком, то обов'язково їдеш з аеропорта автобусом. І, визираючи у вікно, чекаєш на мить, коли вперше побачиш трамвайну колію S-bahn’у – це буде вірною ознакою, що місто вже почалось. Ніщо так не хвилює зсередини, як споглядання акуратних колій, намальованих із точністю татуювань на передпліччях.
Здавалось би, до чого тут Андрухович?
Будування трамваю на Сихів можна було б назвати львівським S-bahn’ом. Адже S цілком може означати саме Sykhiv. Львів нічим не гірший за Берлін, щоправда, тут не заходять до громадського транспорту із пляшкою горілки Finlandia, однак заходять із пивом і колядками, а де ще таке сприймалось би нормально, як не в Берліні?
Окремою насолодою закордоном (особливо в Німеччині) є слухати українську музику. Насолодою у насолоді є слухати українську музику, що має стосунок до закордонного часу чи простору. Саме тому ця насолода така спокуслива у Німеччині. Мюнхенські U- та S-bahn'и чудово надаються до еміграційної туги і страждань за рідною мовою і друкованою пресою. Саме тому у німецьких містах я поневіряюсь магазинами з пресою та книгарнями, шукаючи українських перекладів. Це може й не Kunst, але вже майже Dasein.
Тут на сцену виходять «Мертві півні».
І Андрухович.
Тому що дякуючи яхт-клубові, курсам англійської мови, полоністиці та україністиці у моєму світі з’явились берлінські ес-бани – ще раніше, ніж вони з’явились на справді.
Тому що дякуючи всім редакціям, до яких вона пише з'явились редакції.
І дякуючи дідові, котрий каже: "Не їдь до Львова - такого міста немає", саме місто – з'явилося.
І вже потім у ньому з'являлися редакції. Та S-bahn’и.
Причому одразу на Сихів.