Російська війна спровокувала перегляд німецького мислення щодо Росії, який вийшов далеко за межі відносин між двома країнами. Змінилося німецьке розуміння європейської та трансатлантичної безпеки. Прискорилася робота з реформування й розширення Європейської Унії, зросли витрати на оборону, а німецька економіка почала адаптовуватися до нових реалій.
Про Zeitenwende («зміна епох») йшлося в кількох промовах та у статті канцлера Німеччини Олафа Шольца. Багато високопосадовців німецького уряду та депутатів Бундестагу пообіцяли дотримуватися її засад. Це ґрунтується на переконанні, що Україну слід підтримувати «стільки, скільки буде потрібно», і що Росія повинна програти війну, яку вона розпочала. Водночас лунають закиди, що Берлін не виконує своїх обіцянок. Різниця між тим, що Німеччина задекларувала, і тим, що вона зробила, найяскравіше простежується, коли йдеться про постачання озброєнь. Хоча саме рішення про передачу озброєнь Україні свідчить про прорив у підходах Німеччини до зовнішньої та безпекової політики, швидкість поставок поки що не настільки вражає, як риторика щодо цього зобов'язання. Початкові вагання щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС, а також віра деяких політиків у перемовини з Росією (так званий «Мінськ III») також ставлять під сумнів те, наскільки серйозно Німеччина і Північноатлантичний альянс сприймають свої заяви.
Німецьке суспільство та історія
Досі політика Берліна щодо Москви була пов'язана з позитивним ставленням до Росії, яке підкріплювалося кількома чинниками: досвідом енергетичної співпраці з Радянським Союзом, почуттям провини, пов'язаним з відповідальністю нацистської Німеччини за загибель мільйонів радянських громадян під час Другої світової війни, а також вдячністю за згоду Москви на об'єднання Німеччини. (Лише останніми роками в німецьких дебатах з'явилася інформація про те, що Україна і Білорусь, як порівняти з кількістю їхнього населення, зазнали найбільших втрат під час війни).
Важливим є також ставлення німецької громадськості до Росії. Часті контакти з росіянами та російськими організаціями вплинули на симпатії деяких німців до Росії.
Цей феномен донедавна також посилювався скромними знаннями про Україну. Крім того, варто зазначити, що східні та західні німці по-різному ставляться до Росії. У колишній НДР Росія сприймається більш позитивно, ніж на заході країни. І ця розбіжність є очевидною, незважаючи на перелом 24 лютого 2022 року.
Німецьке суспільство все ще не готове до того, що Берлін стане значним гравцем у політиці безпеки НАТО. Частина німців досі дотримується пацифістських поглядів і тому скептично ставиться до витрачання великих коштів на безпеку й оборону, особливо якщо це негативно вплине на систему соціального забезпечення.
Виклики
Німеччина відома своїм поступовим впровадженням змін, тому працювати в умовах дефіциту часу їй проблематично. Додатковим ускладненням є те, що деякі зміни йдуть врозріз з інтересами та поглядами деяких німецьких політиків і бізнесменів. 2014 рік підірвав можливість політики, орієнтованої на співпрацю з Росією, але відсутність нового підходу дозволила ключовим акторам повірити, що криза мине і тоді можна буде відновити деякі елементи колишньої політики.
Реалізації Zeitenwende також заважає брак стратегічного мислення в німецьких політичних колах, особливо в питаннях безпеки. Після Другої світової війни від Німеччини очікували, що вона перестане домінувати і продемонструє, що здатна конструктивно співпрацювати з іншими державами. Таке мислення було успішно прищеплене особам, які репрезентували Німеччину назовні, і збереглося донині. ІЗ цієї причини Берлін часто воліє діяти в багатосторонніх форматах, а не самостійно. Особливо, коли ця активність стосується міжнародної політики і безпеки, хоча це проявляється меншою мірою, коли йдеться про економіку та енергетику.
Німецька бюрократія, безумовно, не є найповільнішою. Інакше Німеччина не потрапила б в авангард надання підтримки Україні. Хай там як, існують певні проблеми з надмірно розгалуженим бюрократичним апаратом, наприклад, у відділі закупівель Бундесверу. Крім того, Німеччина відстає у сфері цифровізації, що робить процедури тривалішими, а німецька схильність до оптимізації сповільнює або навіть зупиняє деякі процеси.
Складна ситуація всередині ЄУ
Ставлення Німеччини до Росії та України навряд чи швидко зміниться. На додаток до вищезазначених чинників, трипартійна коаліція не завжди здатна ухвалювати швидкі рішення. Сумнівно, що Німеччина стане явним лідером у формуванні нової політики ЄУ щодо Росії або в питаннях безпеки. Нинішні проблеми Берліна у відносинах з деякими членами Євроунії, особливо з Польщею та Францією, можуть значно ускладнити таку роль.
Тісна співпраця між Німеччиною та східними членами ЄУ, такими як Польща і країни Балтії, здається природним наслідком подій, які показали, що ці країни правильно оцінюють природу російського режиму і його схильність до насильства. Однак такий альянс виявляється неможливим для консолідації, насамперед через вкрай проблематичний характер польсько-німецьких відносин. На жаль, правляча партія в Польщі має різко антинімецьку позицію, яка навряд чи зміниться або навіть посилиться з майбутніми виборами восени 2023 року.
Проблеми з репутацією Польщі в Брюсселі та в столицях інших членів ЄУ, пов'язані з темою польського верховенства права, означають, що Варшаві також може бути важко відігравати ключову роль у визначенні нової політики Євроунії щодо Росії.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Zeitenwende – czy w Niemczech rzeczywiście doszło do przełomu?