У галереї «Дзиґа» відкрилась виставка перформативного живопису Влодка Кауфмана «Температура». Художник уже пару десятків років не виставляв живопис як такий. Основним видом його діяльності останнім часом був перформанс. Живопис чи графіка з’являючись ставали частиною або перформансу, або інсталяції, тобто лише частиною проекту. Тут нарешті блискучий та знаний живописець Кауфман виставив малярство безпосередньо.
Проте не все так просто. Художник наполягає, що це перформативний живопис, який не існує як сталий, застиглий об’єкт. Цікаво, як пояснює свою «Температуру» сам Кауфман. Пропонуємо розмову із ним. І, звичайно, ця виставка на «Дзизі» належить до категорії must see. Триватиме вона до 22 червня.
Ти не виставляв живопис вже багато років. Що змінилось?
Мені здається, що цей проект цікавий, бо тут не йдеться про звиклу виставку живопису. Тут, по-перше, відбивається саме моє уявлення та ставлення до живопису. Воно кардинально змінилось за останніх років 20, тобто за той час, що я його не виставляв.
Зміни ці пов’язані із тим, що весь цей час я серйозно працюю з перформансом. Це для мене зараз провідний жанр, який так чи інакше накладається на будь-які мої проекти. Немає значення, чи то графіка, чи то інсталяція, чи ще щось. Все одно перформанс є ключовим видом мистецтва для мене. І цей живопис по суті теж є перформансом.
Я зробив набір поштівок, видрукував їх на відкриття. І ці фотографії передають, власне, лише етап виставленого живопису. Тобто того, що зафіксовано на фотографіях, вже немає. Я постійно щось додаю, допрацьовую, і в мене немає зараз такого канонічного відношення до живопису. От як заведено: натягнути полотно, заґрунтувати, намалювати, взяти в раму та зробити виставку.
Поняття виставки теж стало для мене інакшим, бо я міркую все-таки простором, в який я вживляю ідею й транслюю її. У цьому випадку живопис – це просто технологія, яка далі є частиною перформативного мислення.
В мене нема такого, щоб я брав класичні фарби. Я беру якісь рідини, які дають колір.
Щось все-таки від класичного поняття живопису збереглось?
Так. Для мене живопис – це тоді, коли фарба перетворюється на колір. Це найосновніше. Може, я міркую якимось старими категоріями, але я ніколи не буду вважати живописом щось інше. Я зараз бачу дуже багато таких малярів, які розмальовують полотно фарбами й називають це живописом. Для мене це неприйнятно. Це можуть бути різні барвники, все, що дає можливість транслювати колір. Але найважливішим в тому всьому є момент творення, а не класична фарба на полотні без ідеї.
Як в перформансі, тут теж важливим для мене є сам процес. Саме в процесі з'являються якісь контексти, якісь ходи цікаві, які матеріал, який я використовую, може мені підказувати та забезпечувати таким чином проникнення у наступний етап. І це для мене найважливіше.
Наприклад, я можу використовувати замість фарби зеленку, а зеленка – це вже ціла концепція, це вже історія, асоціації, за якими й тягнеться розуміння основної ідеї того проекту. Він називається «Температура». Я це почав робити ще у часи ковіду. Це триває десь понад три роки й постійно міняється. Я знаходжу якісь старі ПВХ, які використовувалися в експозиціях різних проектів, до яких я мав безпосереднє відношення. Мені важливо, щоб це були не просто поверхні, а такі, які мають до мене відношення. Це можуть бути мої ескізи, навіть рахунки за газ чи просто папір, який лежить у мене 40 років і вже пожовк, але він біля мене пожовк.
Тобто, так чи інакше, матеріал, який я використовую, це матеріал, який має мою історію або фрагмент моєї історії.
І от три роки я роблю з тим всім такі мікроперформанси. Сотні перформансів. Я би назвав цей процес не малюванням, а діями з поверхнями та з барвниками, які дозволяють транслювати якісь реакції на те, що навколо мене відбувається, оці всі непорозуміння, катаклізми. І мені така форма дуже подобається, це дуже тихий перформанс.
Чому «Температура»?
Назва «Температура» для мене дуже важлива, тому що це і температура хворої людини, і температура земної поверхні, чи ще щось інакше. Тобто температура – це про все, про наслідки пожежі чи вибуху, чи сніг, чи лід, який тане, чи хвора людина, у якої 40°С. Все це температура.
Чому саме зараз, саме в тій точці в тебе виникла необхідність зафіксувати процес, який давно триває?
Мені просто захотілося показати, що існує така форма. Що цей проект не про живопис, а що в перформансі я теж вживаю живопис, як технологію. І це дуже важливо.
Мені дуже не хочеться, щоб це сприймали, що Кауфман повернувся до живопису, нарешті схаменувся, перестав страждати дурницями і так далі. Воно не про це. Моя перформативність ніде не поділась. Я люблю живопис як явище, як концепцію, як філософію, як все. І мені цікаво навіть перевірити, чим я володію, куди мене можуть завести мої технології, що підказати.
Тобто роботи будуть мінятись протягом експозиції?
Ні. Під час виставки не будуть. Я навмисно зробив поштівки, на яких роботи сфотографовані до виставки. Щоб на виставці можна було роздивитись усі нашарування. А потім, можливо, процес триватиме далі. Я собі не уявляю, що значить закінчити живопис. Не може бути закінчення, бо я щодня по-різному встаю, кожного дня інша погода, щодня з кимось сварюся чи від чогось кайфую. Відповідно, це безпосередньо впливає на те, як з поверхнею контактувати завтра, післязавтра і далі.
А що буде тоді після експозиції? Чи тоді буде щось змінюватися?
У мене тих поверхонь виставлено 15-20, а загалом їх є набагато більше. Я, в залежності від свого стану чи бажання, чи намірів, чи прориву, беру одну з тих поверхонь та працюю з нею. І там щодня можуть бути якісь несподівані додавання, чи затирання.
Зараз я виставляю поверхні, які можуть претендувати на самодостатність. Кожна з тих поверхонь може бути наразі абсолютно самодостатньою і викінченою.
Я навмисно уникаю слово «твір». Це саме поверхня, яка з певною поетапністю передає емоції від перформансу. Тобто це можливість зафіксувати перформанс не через відеотрансляцію.
Скажімо, я роблю перформанс, публіка дивиться його, спостерігає, сприймає чи не сприймає, але перформанс, обов'язково має відеофіксацію. І хоча я не вірю у сприйняття перформансу через відео, але принаймні відео дає можливість відчути, про що цей перформанс, собі уявити його. А живопис, мені здається, дає набагато більше можливостей в емоційному сприйнятті перформативності. Тобто, щоб підбити підсумки, я хотів дослідити себе як перформера через живопис.
На головному фото: фрагмент експозиції (фото Юлі Хомчин)