Майже 100 років тому Зиґмунд Фройд опублікував фундаментальну працю «По той бік принципу задоволення» (1920). Одним з головних досягнень книги стала розробка концепції двох потягів – Ероса як потягу до життя і Танатоса як потягу до смерті.
Два потяги
Цим Фройд розвинув ідеї, вперше озвучені до нього молодою науковицею Сабіною Шпільрейн, яку згодом розстріляли гітлерівці разом з іншими євреями Ростова-на-Дону в 1942 році.
Обидва потяги в різних частках можуть існувати як в окремій людині, так і в людських колективах. Яскраво виражених людей Ероса ми знаємо як життєлюбів, котрі будують нове, вміють знаходити спільну мову з іншими людьми без їх пригнічення. Вони іскряться оптимізмом і любов'ю до живого. На відміну від них, яскраво виражені люди Танатоса більш схильні до руйнування і саморуйнування, підпорядкування інших і «випалювання життя» навколо себе.
У кожному суспільстві пропорції Ероса і Танатоса балансують залежно від необхідності моменту. У демократичних країнах і колективах, де є опція чесного вибору лідерів і шляхів майбутнього розвитку, самі люди можуть вибирати між «пакетами ідей» Ероса і Танатоса.
Умовно кажучи, бувають моменти, коли ватажок кидає клич: «Нумо висаджувати алею і прикрашати наше місто!». І багато його прихильників підтримує цю програму, хапаючи лопати і висаджуючи тисячу каштанів. Але трапляються ситуації, коли інший ватажок кричить: «Ні кроку назад! Ляжемо в землю, але не пропустимо ворога!». І ті ж сажателі каштанів стрибають в окопи або біжать в штикову атаку з піснею «и как один умрем в борьбе за это».
Розвиваючи через півстоліття ідеї Фройда, його послідовник Еріх Фромм протиставляв некрофілію, трактовану в широкому сенсі як любов до неживого, і біофілію як любов до життя і живого.
Якщо подивитися на вибори-2019 в Україні крізь призму Фройда і Фромма, то основні кандидати на найвищу посаду чітко асоціюються зі згаданими двома потягами. Зеленський – це Ерос і потяг до Життя. Порошенко – це Танатос і потяг до Смерті. І ось чому.
Залишивши осторонь питання «досвідчений/недосвідчений» і «хто краще підходить на найвищу посаду», просто проаналізуємо ті меседжі й образи, які обидва кандидати транслювали українцям.
Смерть і Архаїка
Петро Порошенко вбрав на себе образ брутального головкому – знімки в камуфляжі на тлі танків, ракет і солдатських шеренг. У мовному арсеналі Петра Олексійовича (і багатьох його затятих прихильників) був словесний набір войовничості і протистояння. Війна звучала в кожній другій фразі – нею виправдовували всі нерозв'язані проблеми і нею ж залякували виборців.
Головне гасло першої фази кампейну-2019 – «Армiя, мова, віра». Ці три слова стосуються Війни (тобто Смерті, ворожнечі і пригнічення людини в рамках ієрархічної військової системи) та Архаїки (тобто чогось, що прийшло зі сивої давнини).
Ця Архаїка для людини, яка зараз живе, ставала нав'язаним їй привітом від уже «померлої епохи». Вона здіймалася над виборцем як даність, яку він не обирав, але яка пригнічує його своєю апріорною силою. «Ти з цим народився – з цим же і помреш». У цьому гаслі чулося відлуння 80-річного недоброї пам'яті гасла Blut und Boden («Кров і ґрунт»).
Акцент на Страшному Минулому, замість спрямованості в Краще Майбутнє був візитною карткою президентства Віктора Ющенка у 2005–2009 роках. Його гіперконцентрація на темі Голодомору вела націю від творення до безпросвітного оплакування і розшкрябування ран.
За Ющенка вибудовувалася історична парадигма, в якій не було місця самокритиці: «Всі жахи відбулися з нами через прийшлих чужинців, а не через нас самих, таких ідеальних. Нам винні всі навколо, тому що ми найбільше гнані».
Естафета культу Смерті перейшла від Ющенка до Порошенка. Архаїка й оспівування героїчної Götterdämmerung («Загибелі богів») часів Гетьманщини, Коліївщини, УНР і ОУН-УПА стали ідеологічним фундаментом п'ятиріччя Порошенка.
За бюджетні гроші народу впихали персонажі минулого, які в більшості своїй 1) чинили насильство, воювали і вбивали; 2) провалилися у своїх головних задумах, планах і мріях.
Героями і прикладами для наслідування призначалися особистості агресивно-мілітарного складу – типові Танатоси, котрі в різні епохи вбивали «в ім'я вищих цілей» боротьби за незалежність. Через реальну війну з проросійськими сепаратистами на Донбасі багато ЗМІ України охоче підхоплювали і транслювали в маси ці ідейні конструкції.
Культ полеглих героїв минулого мав, за задумом ідеологів епохи Порошенка, стати фактором мобілізації для поточної війни.
Логіка пропаганди 2014–2019 років звучала так: «Ми славимо всіх, хто різав і натискав на курок в ім'я України, хто закликали до цього ж в текстах – щоб світлі образи цих полеглих героїв мотивували сьогоднішніх хлопців з Ковеля та Запоріжжя на боротьбу з московськими окупантами».
Культ не-Життя
Замість великих винахідників й успішних творців, замість велетів милосердя та толерантності (наприклад, митрополита Андрея Шептицького), культивувалися руйнівники-Танатоси – котрі різали, стріляли, ненавиділи чужих і своїх, або котрі закликали до цього у віршах і статтях.
Україна не отримувала історій успіху – їй насаджувалися історії невдач і героїчних поразок.
Ті, хто в історії України рятував життя інших людей, хто виявляв гуманізм, хто відкривав нове і досягав успіхів у науці, мистецтві та бізнесі, – усі ці символи Життя були не потрібні і не затребувані у 2014–2019 роках.
Бюджети національної пам'яті не витрачалися на рекламу цих біофілів – бо від них не було жодної практичної користі для «партії війни» з вулиці Банкової. Бо влада хотіла щедро заробляти – під фанфари про полеглих мучеників і від їхнього імені.
У підсумку замість образів успішної країни й успішного народу моделювався і нав'язувався суспільству образ України вічного кровопролиття, постійної невдачі, насильства, гнаності, страждання, вимушеної жертовності і героїчної Смерті всіх борців за цю саму Україну.
На цьому тлі підвищення тарифів, скорочення медичного обслуговування і масовий виїзд трудових мігрантів за кордон сприймалися населенням як частина ширшої картини страждань, які спускалися народу з висот влади.
Мовою підсвідомості, Україна з країни Життя-в-ній перетворювалася на країну, що вимагає Смерті-за-неї. І головним пропагандистом й уособленням цього не-Життя для мільйонів українських виборців став саме чинний президент Порошенко.
П'ємонт паріїв
Результатом такого насильства над архетипами «основної» України стало різке звуження електоральної бази Порошенка: не випадково з усіх областей України він переміг лише на Львівщині – саме в тому регіоні, чиї ідеологи й «інженери людських душ» створювали весь цей пафосний культ.
Львівське інтелектуальне середовище десятиліттями вважало себе «П'ємонтом України» – за аналогією з гірським регіоном Італії, який став цитаделлю національного відродження й об'єднання країни у XIX столітті.
Але львівське так і не стало – і не могло стати – загальноукраїнським. Нав'язування регіонального наративу Галичини було сприйнято рештою України як насильство і знущання над матричними кодами підсвідомості – і 21 квітня 2019 року «материкова» Україна перетворила Львівщину на «П'ємонт паріїв».
Запущений Галичиною бумеранг повернувся у вигляді цунамі бюлетенів проти Порошенка по всій країні.
Коли прифронтова Харківська область – один з найбільших і найрозвинутіших регіонів України – віддала 89% голосів за Зеленського, це був не просто електоральний розгром Порошенка. Це було категоричне неприйняття всієї п'ятирічки насильства Львова/Києва над ментальними кодами й архетипами підсвідомості Харкова.
Мільйони мешканців Харкова і Дніпра, Одеси і Херсона не хочуть до Росії і не чекають Путіна. Але вони хочуть іншої моделі України – тої, в якій нащадки українських фронтовиків-червоноармійців можуть пишатися своїми предками, котрі розбили Гітлера. Ту Україну, в якій курс на Європу означає припинення казнокрадства, добрі дороги і якісну медицину.
Екс-президент може подякувати за свій ганебний результат всій п'ятирічній політиці пам'яті під його чуйним керівництвом. Проституювання Історії заради поточних завдань мобілізації не змогло прикрити бізнесовий «дерибан» псевдопатріотичним шумом.
Виборець чітко зрозумів, що шаманські танці з бубнами і кадіннями на честь ОУН є лише відволікаючою димовою завісою для мародерства «свинарчуків» – найближчих друзів Порошенка.
Мова страху
Основний меседж другої частини кампейну Порошенка вже повністю ґрунтувався на мові ненависті й натовкмачуванні людей на образ Ворога. Вимога вибирати «або я, або Путін» не тільки розколювала й ображала громадян України – вона була покликана залякати. Банально посіяти страх.
«Обирайте мене – або Путін нападе. Тільки я зможу захистити вас від полчищ східних варварів, які вже базують свої орди уздовж нашого кордону!» – це все риторика Танатоса в чистому вигляді.
Порошенко й інтелектуальна тусовка, яка його обслуговувала, п'ять років вибудовували образ України як останньої цитаделі Західної цивілізації на шляху московських варварів. «Дайте нам зброю і кредити, тому що саме ми захищаємо вас від загрози зі Сходу!» – стало лейтмотивом спілкування Києва зі Заходом.
Образ України-Войовниці, котра постійно бореться, спускався з Банкової і зі сторінок патріотичних ЗМІ і блогів в маси простого українського населення. Але раптом за підсумками виборів-2019 виявилося, що широкі верстви українських громадян чомусь не приймають цих меседжів Порошенка. Українців лякали Путіним – але їм не стало страшно.
Продаж майбутнього
Будь-які вибори – це продаж символів і пакетів бажаного для виборців майбутнього.
Але пакет, який продавався від Порошенка, взагалі не містив Майбутнього – він охоплював пафосну героїку страдницького Минулого, мілітарно-агресивне і корумповане Теперішнє плюс заобрійну перспективу вступу до ЄС і НАТО.
У президентському пакеті виборцям пропонувалася війна без недалекого кінця, прославлена загибель сміливих невдах різних епох, архаїка Томосу, стилістика залякування і ненависті з мовним і політичним поділом громадян України на правильних і неправильних. І продовження корупції – тобто розкладання системи ще протягом п'яти наступних років.
Порошенко нагнітав страх і транслював неприємні для людей загрози, а Зеленський асоціювався з гумором, сміхом й емоціями радості. «Пакет майбутнього» від Зеленського містив позитив та оптимізм. Команда Зе «дзеркалила» весь негатив, який ішов від По.
Порошенко – продовження війни, Зеленський – курс на встановлення миру. Порошенко залякує, Зеленський по-доброму дарує надію.
Порошенко – нудний офіціоз і зганяння бюджетників на мітинги в обласних центрах. Зеленський – неформальне спілкування, сотні тисяч волонтерів не за плату, а за ідею. По: старий стиль передвиборчих газет і громіздкі бігборди з погрозами. Зе: легкий новаторський стиль соціальних медіа і вірусна розкрутка в Мережі.
Зе випускає ролик, у якому українці Заходу та Сходу країни об'єднуються після проїзду кортежу з блимавками. Прихильники По відповідають смертю як типові Танатоси – кліпом, де Зеленського збиває вантажівка.
Навіть неофіційне скорочення прізвища Порошенко – «Порох», несло в собі знову війну і потенційну Смерть. А з прізвища Зеленського лилася «зелень» – колір Життя.
Проти Порошенка був навіть календар: весь проміжок від лютого до квітня – це відхід зими і прихід тепла, пробудження природи і весняне зростання трави, квітів і надій на краще майбутнє. Залякувати за методикою Порошенка було б успішніше восени, коли все навколо стискається, холоне і похмурніє. Але на виборах-2019 сама весна працювала на Зеленського.
Юдейське свято Песах і католицький Великдень у день другого туру – 21 квітня (і слідом за нею православний Великдень), – теж зіграли проти Порошенка на рівні підсвідомості виборців. Бо Песах транслює ідею виходу з рабства на свободу, від Фараона до Землі Обітованої, а християнська Пасха несе ідею перемоги Життя над Смертю.
На тлі цих релігійних свят, які відзначають загалом перемогу біо- над некро-, у гасел Танатоса-Порошенка не було жодних шансів.
Біофілія українців
Хто б міг подумати, але українці, виявляється, не горять бажанням вмирати. І їх не тягне в окопи. І їм іноді просто хочеться жити й радіти життю в кафе і ресторанах. Особливо, коли люди бачать, що еліта насолоджується Життям – для себе, пропагуючи Смерть – для інших.
Вибори-2019 показали, що українцям зовсім не хочеться бути в стані нескінченної війни. Бажання отримувати гідні заробітки, мати справедливу судову систему, зводити свій будинок зі садом, народжувати дітей, їздити якісними дорогами (нехай на уживаній іномарці, але розмитненій не за захмарними митами), – усі ці біофільські бажання, як раптом з'ясувалося, значно важливіші для українців, ніж рекламована Петром Порошенком перспектива вічного протистояння з Росією. Хоча суспільство пробачило б Петрові Порошенкові багато що – і постійні зведення про втрати на фронті, і заклики затягти паски за новими тарифами за опалення, – якби він сам подавав приклад скромності, справедливості і чесності.
Якби Петро Порошенко сказав українцям: «Я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту», – то з його вуст навіть ця цитата з 1940 року великого Вінстона Черчилля прозвучала б як брехлива і зла насмішка над втомленим і зубожілим суспільством. Бо корупція, нестримне і нахабне збагачення можновладців разом з паралічем розслідувань усіх резонансних справ стали маркерами президентської п'ятирічки Порошенка.
Крадіжка і безкарність корупціонерів у владі – це ті ж символи розкладання і гниття, які є синонімами Смерті системи.
Як казав мудрий цар Соломон, «час народжуватися і час помирати». А до нього ця думка в ще більш загостреній формі пролунала в П'ятикнижжі Мойсея, коли Творець звертається до свого народу зі словами: «Життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої». Як бачимо, головний текст юдео-християнської цивілізації в парі Ероса і Танатоса явно радить людям вибирати перше – Ерос/Життя.
Розгромний рахунок поразки Порошенка чітко засвідчив: мільйони українців на рівні підсвідомості потяглися до Життя, а не до Смерті. З'ясувалося, що біофілів серед них в рази більше, ніж прихильників не-живого. Це великою мірою засвідчує життєздатність української нації: переживши за останні сто років страшні війни і геноциди, українці не впали в національну депресію, не піддалися залякуванню і вибрали Життя.
Переклад з російської. Оригінал тексту «Зеленский и Порошенко как Эрос и Танатос» у виданні «Детали».