Ми на це, звісно, чекали, проте мало хто вірив, що воно станеться. Мова про те, що Володимир Зеленський заборонив трансляцію трьох одіозних телеканалів: «112 Україна», NewsOne і ZIK. Можна впевнено сказати, що президент нас заскочив, чи навіть шокував. Шокував приємно, принаймні більшість з нас.
Уже скоро виповниться два роки президентству Зеленського, а ми досі не навчилися сприймати його у відриві від тих, м’яко кажучи, невдалих фраз щодо війни з Росією, які він виголосив під час виборчої кампанії. Це «зійтися посередині», «просто перестати стріляти», «подивитися в очі Путіну» чи й навіть «стати перед ним на коліна». Попри те, що він уже давно змінив риторику, усвідомивши, що з Кремлем полюбовно домовитися не вдасться. Згадаймо, як Зеленський брав участь в паризькій зустрічі в «нормандському форматі» й повівся там дуже гідно, відстоюючи перед Путіним українські інтереси. Можливо, ми чекаємо, що він привселюдно визнає, що тоді бовкнув дурницю, вибачиться, перегорне цю сторінку.
А можемо вважати перегортанням цієї сторінки саме цей його указ від 2 лютого, яким він увів у дію рішення РНБО, що стосувалося п’ятирічних санкцій проти депутата Верховної Ради від партії «Опозиційна платформа – За життя» Тараса Козака й телеканалів, які йому належать. Якщо, звісно, одним цим кроком боротьба Зеленського з російською пропагандою та агентами агресора в Україні не обмежиться.
Зрозуміло, що вістря цих санкцій спрямовані не стільки проти Козака, котрий у цьому випадку є лише підставною особою, таким собі «зіцпредседателем Фунтом», скільки проти Віктора Медведчука – реального бенефіціара цих телеканалів і головного провідника «руского міра» в Україні. Навіть більше – проти Кремля, Медведчукового кума Путіна та веденої ним гібридної війни. І якщо вже Зеленський мобілізувався на цю війну, то мусить бути рішучим і послідовним.
Цікаво спостерігати за реакцією українського політикуму на цей крок РНБО і президента. Пропрезидентська фракція «Слуга народу», звісно, схвалила санкції. Хоча, як ми знаємо, і партія, і фракція є доволі неоднорідними. Там вистачає прихильників замирення з Росією. Благо, одного агента російського впливу – депутата Олександра Дубінського – вдалося витурити з фракції. Чи вдалося цим розв’язати проблему? Не впевнений. Але поки що фракція, принаймні на словах, цілком підтримує такі рішучі дії президента.
Цікаво чи радше хитро повівся виходець зі «Слуги народу», голова ВРУ Дмитро Разумков. Хоча тут мова не про реакцію, а про саму подію – ухвалення рішення РНБО. Разумков вкотре став у опозицію до президента Зеленського, не підтримавши закриття телеканалів. Цей випадок зайвий раз засвідчив, з одного боку, політичні амбіції Разумкова, що, як вже стало зрозумілим, не обмежуються спікерським кріслом. З іншого – його особливу, м’яко кажучи, позицію у справі протидії кремлівським впливам.
Цілком зрозумілою є реакція ОПЗЖ, адже санкції були спрямовані проти її члена та головних рупорів. Дивно, щоправда, що спікером фракції в цьому питанні виступив Вадим Рабінович, адже зроблена ним з трибуни Верховної Ради заява могла хіба що насмішити, але ніяк не налякати. «Ми ініціюємо процедуру імпічменту президента Зеленського, що познущався над виборцями і над країною. Сьогодні фашизм у нашій країні отримав свій колір – зелений. Але як наші батьки й діди свого часу зупинили й перемогли фашизм, ми зробимо те саме. Но пасаран, фашизм не пройдьот – и ви всє погібнітє, потому што ви – фашистскій дьявол!» – вигукував Рабінович під гучний регіт депутатів інших фракцій.
Ця погроза імпічменту звучить доволі інфантильно, адже всім зрозуміло, що фракція ОПЗЖ не володіє достатнім потенціалом не тільки для оголошення, а й навіть для ініціювання імпічменту. Хоча зрозуміло й те, що ця політична сила, яка фактично репрезентує в Україні інтереси країни-агресора, не складе так просто зброї. Слід очікувати судових позовів, можливо й до ЄСПЛ, активізації всіх відкритих і прихованих ресурсів Медведчука, долучення до цієї боротьби Кремля, який може, зокрема, спровокувати додаткову напругу на фронті. Одне слово, Медведчук і його команда ще попсують крові Зеленському.
Проте ще цікавішою стала реакція табору Петра Порошенка. Представники «Європейської Солідарності», з одного боку, нібито й підтримали закриття проросійських каналів, але з іншого – висунули Зеленському купу претензій. Сам експрезидент несподівано закинув своєму наступникові: «Чому Зеленський чекав аж два роки, коли проросійська істерія на каналах набрала небачених раніше обертів? І навіть заявляв, що не має прав та повноважень закривати будь-який канал. І чому рішення РНБО не стосується каналу "Наш", де російські пропагандисти атакують нашу армію і вимагають притягнення до відповідальності наших воїнів?».
Ви це серйозно, Петре Олексійовичу? П’ять років упродовж Вашого президентства Ви не спромоглися жодним чином обмежити мовлення прокремлівських пропагандистських телеканалів, а тепер ще ставите якісь претензії. Щобільше, Ви реанімували Медведчука в політиці, надали йому ексклюзивне право літати до Москви й вести перемовини з Кремлем. То майте вже мужність визнати свої, будемо вважати, прорахунки.
Щоправда, Петро Олексійович намагався пояснити, чому за своєї каденції не чіпав медведчуківських каналів, попри те, що Верховна Рада ще 4 жовтня 2018 року ухвалила Постанову «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яка й забезпечила легітимність згаданого рішення РНБО. «Єдина причина, з якої постанова не була реалізована тоді, полягає в тому, що вона наклалася на початок виборчої кампанії. Закриття каналів під час виборів створило би фундаментальну проблему з їх визнанням як чесних та прозорих. Ми відклали це на поствиборчий період», – пояснює експрезидент. І пояснення це нагадує радше, як сказав би представник молодого покоління, «гнилу відмазку».
Цікаво, що ніяк не зреагувала на таку важливу подію ні фракція «Батьківщини», ні її лідерка Юлія Тимошенко. Можливо тому, що свого часу вона сама грозилася ініціювати імпічмент Зеленського, а тут її обійшов Рабінович. Прикро.
Фракція «Голосу» цілковито підтримала крок РНБО і президента, хоча й від її представників лунали закиди на адресу Зеленського. Мовляв, що президент це зробив лише для того, щоб догодити новому американському президентові Джо Байдену. Що навряд чи справа зрушила б з місця, якби новий держсекретар США Ентоні Блінкен не зателефонував напередодні українському колезі Дмитрові Кулебі й не висунув відповідних вимог.
Лунав ще один закид, який дещо дисонує з попереднім. Суть його в тому, що Зеленський, мовляв, зважився на відімкнення медведчуківських каналів з огляду на останню соціологію. А вона свідчить про падіння рейтингу «Слуги народу» та зростання популярності ОПЗЖ. Тому нібито Зеленський, відімкнувши головного пропагандистського рупора свого конкурента, вбив нараз двох зайців. По-перше, позбавив медведчуківців потужного інструмента впливу на електорат сходу і півдня України. По-друге, покращив своє реноме в очах патріотичного електорату як борець з «рускім міром».
Щодо першого закиду, то знаючі люди вказують на певну його натяжку. Адже розмова Блінкена з Кулебою відбулася щойно 1 лютого, тобто за день до засідання РНБО, на якому було ухвалене рішення про санкції проти Козака і трьох телеканалів. Утім його аж ніяк не могли ухвалити таким собі кавалерійським наскоком. На це мали б піти тижні (якщо не місяці) підготовки, роботи СБУ і розвідки. Працівники спецслужб мали б надати неспростовні докази роботи телеканалів на Росію і їхнє російське фінансування. Лишень після такої серйозної роботи РНБО під головуванням Зеленського зважилася на такий рішучий крок. Бо, як вже було сказано, Медведчук і його команда намагатимуться через найрізноманітніші судові інстанції оскаржити це рішення, тож команда Зеленського повинна диспонувати неспростовними доказами своєї правоти.
А щодо другого закиду про усунення електорального конкурента, то складно його підтвердити чи спростувати, не знаючи думок Зеленського. Але якщо так, то який сенс президентові було поспішати, адже до будь-яких виборів – що парламентських, що президентських – ще далеко. За міжвиборчий період ця подія цілковито деактуалізується, втратить свою електоральну цінність. Особливо якщо президент і його команда не робитимуть подальших кроків у боротьбі з агентами російського впливу.
Які кроки це мали б бути? Передовсім президент мав би дати команду СБУ впритул зайнятися російськими агентами. Хоча б тими, що засідають у парламенті. Рішення РНБО і президента свідчать, що кейси на цих ворогів держави уже складені. Тому хотілося б, щоб компетентні органи діяли без зволікань з огляду на війну на сході України, яка все ще триває.
Можна бути впевненим, що Сполучені Штати в цій справі нададуть Україні найширшу підтримку. Бо, як уже зауважувало наше видання, вперше з часів завершення Холодної війни в Білому домі зібралася команда, котра не декларує намірів покращити відносини з Росією. Навпаки, новий американський президент і його адміністрація у доволі гострій манері висувають претензії Москві, погрожують притягнути її до відповідальності і за втручання у вибори, і за кібератаки, і за отруєння Олексія Навального, і за нацьковування талібів на американських вояків в Афганістані тощо. Тому можна припустити, що Байден не стільки змусив Зеленського на рішучі кроки проти російського впливу, скільки благословив його на це. І те, що Вашингтон через свою амбасаду в Києві постфактум підтримав санкції проти каналів Медведчука, лише підтверджує цю тезу.