На правило, що люди можуть анонімно вступати в онлайнову взаємодію розпочали тепер наступ соціальні мережі. Їх аргументи мають рацію наполовину. Анонімність не треба забороняти у будь-якому куточку інтернету – це було б порушенням громадянських свобод, а тільки перешкоджати їй: більшість користувачі лише виграють від того, якщо анонімність буде винятком, а не правилом.
Одним з наріжних принципів Інтернету – не тільки технології, а й культури, що виросла разом з нею – є те, що карикатуру з New Yorker одного разу висловила фразою: "В Інтернеті ніхто не знає, що насправді ти – пес".
На правило, що люди можуть вільно та анонімно вступати у взаємодію онлайн – або принаймні, послуговуючись псевдонімами – розпочали тепер наступ соціальні мережі. Як Facebook, так і Google, яка в червні запустила мережу-конкурента під назвою Google Plus, карають людей, які намагаються використовувати псевдоніми, а не повні власні імена.
"Інтернет був би кращим, якби ми мали точне уявлення, що ви є реальною людиною, а не псом, вигаданою особою або спамером", – сказав Ерік Шмідт, президент Google на Единбурзькому міжнародному телевізійному фестивалі минулого тижня. Він практично повторив думку Ренді Цукерберґ, колишнього директора з маркетингу Facebook, яка оголосила на початку цього року, що: "анонімність в Інтернеті має зникнути".
Ці аргументи наполовину мають рацію. Анонімність не треба забороняти у будь-якому куточку Інтернету, тобто радикальніше, ніж у реальному світі у демократичних країнах – це було б порушенням громадянських свобод. Але є вагомі причини перешкоджати їй. Більшість користувачів лише виграють від того, якщо анонімність буде радше винятком, ніж правилом.
Еріка Шмідта і Ренді Цукерберґ (її брат Марк, засновник Facebook, засуджує використання однією людиною багатьох облич, як прояв "відсутності етичних цінностей"), критикують за їхні заяви. "Бажання навести лад в інтернеті, цивілізувати його, і стерилізувати його, дратує мене. Я ненавиджу його", – писав на початку серпня Фред Вілсон, венчурний капіталіст.
Право на анонімність під час висловлення думок допомагає запобігти віктимізації. Демократії дозволяють своїм громадянам голосувати анонімно і Верховний суд США оголосив в одній зі справ 1995 року, що: "Анонімне видання політичних памфлетів не є згубною, шахрайською практикою, а почесною традицією захисту суспільних інтересів та висловлення непопулярних думок. Анонімність є щитом від тиранії більшості".
Веб-еквіваленти анонімних памфлетів – висловлення у Твіттері або у мікроблогах у Китаї та в арабських країнах вимог свободи чи підзвітності до недемократичних урядів – це життєво важливий спосіб використання інтернету. Якби кожен мав би виступати під власним ім’ям, і за ним могли б простежити спецслужби, то свобода вираження думок суттєво від цього постраждала б.
Саме тому було б неправильно, навіть якби це було практично, переписувати наріжну технологію Інтернету, щоб запровадити те, що Ерік Шмідт називає "твердим посвідченням особи", і зробити так, аби кожного користувача можна було легко ідентифікувати і відстежити. Це миттєво прибрало б чимало повноцінних форм онлайн-взаємодії.
Уряди і правоохоронні органи мають інші механізми, щоб відстежувати злочинців, незалежно від того, чи вони підбурюють до масових заворушень у соціальних мережах, розсилають порнографію та спам, крадуть чиїсь дані, інтелектуальну власність або гроші. Не має потреби в тому, щоб змусити кожну людину у мережі носити при собі посвідчення особи.
Проте факт залишається фактом, як каже пані Цукерберґ: "Люди поводяться набагато краще, коли всім відомі їхні справжні імена... Я думаю, що люди ховаються за анонімністю і відчувають, що можуть сказати що завгодно за зачиненими дверима".
Поширеність анонімності в інтернет-дискусіях допомогло породити культуру агресії. Мало того, що багато сайтів страждають від "тролів" і "обміну флеймами" між суперниками, так ще й зловживають анонімністю, щоб залякувати інших і хамити.
Ця поведінка певною мірою могла б все одно бути присутньою, якби людям доводилося користуватися власними іменами. Перевага самовираження в Інтернеті – розширення громадянської активності – співіснує з недоліком безкультур’я: важко досягти одного без іншого. Але анонімність посилює мотивацію поводитися погано.
Наслідком може бути зменшення громадянської активності, а не її збільшення – серед такого галасу важче дізнатися, що має цінність. Багатьох людей відлякує така атмосфера, і радикали витісняють таким чином помірковані голоси.
Це не просто естетичне судження про те, якою жвавою та відвертою повинна бути онлайн-дискусія. Анонімність, у провідних засобах масової інформації або в Інтернеті, ускладнює розуміння того, чи існують конфлікти інтересів в інших людей та наскільки серйозно слід сприймати їхні погляди.
Ці проблеми частково пом’якшені псевдонімією замість повної анонімності – використанням аватарів і псевдонімів, так щоб сайти могли виявляти і відсіювати надокучливих баламутів і користувачі могли скласти для себе уявлення про особистість інших. Але це не зовсім вирішує проблему.
Так що можна тільки вітати, що такі компанії, як Facebook і Google зайняли певну позицію щодо анонімності. В них є для цього корисливі причини, оскільки що більше даних дають їм їхні користувачів, то ціннішими стають їхні мережі для рекламодавців, але, тим не менше – це гарна ідея.
Незважаючи на те, що деякі користувачі Google Plus висловлюють обурення через те, що їхні облікові записи видаляють, Google має повне право встановлювати власні правила – ті, кому вони не подобаються, може йти куди завгодно. Той факт, що "тверде посвідчення особи" не слід вбудовувати у структуру Інтернету, не повинен перешкоджати окремим компаніям самостійно культивувати його.
Для деяких компаній це означає повну заборону анонімності. Інші можуть заохочувати користувачів відкрити свою особу, винагороджуючи їх за це. Джефф Джарвіс, професор журналістики, висловлюється на користь "коментарів людей, які мають мужність відповідати за свої слова, підписані їхніми іменами та прізвищами".
Ті компанії, що запроваджують такі стимули, як я сподіваюся, виростять активну та ерудовану базу користувачів і привертатимуть до себе людей, відчужених зловживаннями анонімності деінде. Це не обмеження свободи: це свобода самовираження.
Автор: Джон Ґеппер [John Gapper]
Назва оригіналу: It is right to curtail web anonymity
Джерело: The Financial Times, 05.09.2011
Зреферував Омелян Радимський