3 грудня 1930 року народився французький кінорежисер, один із основоположників французької «нової хвилі», реформатор кіно Жан-Люк Ґодар. Його батько був лікарем, а мати походила з родини швейцарських банкірів. Майбутній режисер навчався у Сорбонні, де займався антропологією.
Коли у 1951 році був заснований журнал Cahiers du cinéma, Ґодар разом з однодумцями займався кінокритикою. Пізніше вони, обʼєднані під назвою «французька нова хвиля», почали знімати власні фільми. А перший повнометражний фільм Ґодара «На останньому подиху» з Жан-Полем Бельмондо називають своєрідним маніфестом «нової хвилі». У 1964 року Ґодар написав: «Ми увірвалися у кіно, як печерні люди у Версаль Людовика XV».
Ґодара часто називають найрадикальнішим французьким режисером 1960-х та 1970-х років, зрештою таки він залишився до останнього, експериментуючи з новими технологіями, зокрема з 3D.
Останніми роками Ґодар перестав відвідувати кінофестивалі та давати інтерв’ю. Проте регулярно знімав кіно та брав участь у фестивалях. У 2011 році Ґодар отримав премію «Оскар» за внесок у розвиток кінематографу. Він помер 13 вересня 2022 року в себе вдома у швейцарському місті Ролль, кантон Во, в 91-річному віці в результаті евтаназії.
Його фільми давно увійшли до підручників, тому у день його 95-х уродин ми вирішили зібрати фільми, де він з’являється як персонаж, видимий або ні.
«Молодий Ґодар» (Le Redoubtable, 2017)
Француз Мішель Хазанавічюс ніколи не приховував, що є насамперед кіноманом. Саме такою є його картина «Артист», яка принесла йому не лише світову славу, оберемок призів, але і репутацію вишуканого естета. У «Молодому Ґодарі» Хазанавічюс знову сідає на свого улюбленого коника – історію кіно. Цього разу Мішель підняв руку на святе – на самого Жан-Люка Годара, постать таку ж культову, як і похмуру. Прем’єра фільму відбулась в основному конкурсі Канн, і дух Ґодара був тут як тут: показ відклали через повідомлення про бомбу у залі, що дехто відразу назвав символічним.
Хазанавічус екранізував спогади дружини Годара Анн Вяземські того періоду, коли великий режисер зняв «Китаянку». На дворі 1968 рік. Годар стає символом та прапором студентів, що вийшли на вулиці. Годар їде у Канни, на той знаменитий фестиваль, який він та його колеги зірвали.
Він дивакуватий, лисуватий та смішний, він постійно губить серед революційних буревіїв свої знамениті окуляри та дуже багато говорить. Саме таким він постає у блискучому виконанні красунчика Луї Гарреля.
До слова, в оригіналі фільм називається Le redoubtable («Розгніваний»). Хазанавічюс не боїться бути іронічним, бо він іронізує з любов’ю.
Чудові діалоги, актуальні й для нинішніх кінематографістів-революціонерів, легкість і якась неймовірна повітряність, із якою Хазанавічюс робить своє кіно, дозволяють глядачеві легко та невимушено мандрувати хвилями пам’яті, знаменитих історичних та кінематографічних подій тощо.
«Нова хвиля» (Nouvelle Vague, 2025)
Американець Річард Лінклейтер зняв сильне та ностальгійне кіно про створення режисером Жан-Люком Ґодаром культового фільму «На останньому подиху» 1960 року. От тільки тоді фільм не був культовим, Ґодар відомим, а «нова хвиля» лише спиналась на ноги. І сама «нова хвиля», і фільм Жан-Люка Ґодара, та й сам Ґодар стали явищами не те що легендарними: вони так обросли міфами, що часом стало важко дістатися до суті. Лінклейтер і не намагається. Він, знімаючи картину про молодого нонконформіста Ґодара, знімає фільм-пам’ятник. Якщо «Молодий Ґодар» іронічний, навіть трохи хуліганський, на який французька кінематографічна громадськість образилась, то тут все серйозно.
Маємо шанобливе кіно, що при цьому не робить його поганим. Воно дуже стильне, вишукано чорно-біле, миле та явно розраховане на покоління, для якого Ґодар – лише звук.
Лінклейтер зняв фільм з молодими та маловідомими акторами, як і належить. Адже тоді представників «нової хвилі», які практично у повному складі з’являються на екрані, теж мало хто знав.
«Сіберг» (Seberg, 2019)
У цій картині Бенедикта Ендрюса Ґодар не присутній. Проте не згадати про нього, коли йдеться про виконавицю головної ролі у фільмі «На останньому подиху», не можливо.
Джин Сіберг (Крістін Стюарт) – красива і талановита акторка, яка підкорила Європу. Вона знімалася у французьких режисерів «нової хвилі», а потім повернулася в США, де її із захопленням зустріли тисячі шанувальників. На актрису буквально посипалися пропозиції про співпрацю від іменитих режисерів. Але зв'язок з «Чорними пантерами» привертає до Сіберг увагу ФБР. Вона опиняється під тиском спецслужб, за нею встановлюють спостереження, і життя молодої акторки перетворюється на жах.
Не встигли подивитися фільм у кінотеатрі? Не біда! Зі SWEET.TV прем’єри приходять до кожного додому. Насолоджуйтеся найсвіжішими кіноновинками на улюбленому дивані абсолютно легально та в найкрутішому дубляжі разом з онлайн-кінотеатром SWEET.TV.
«Мрійники» (The Dreamers, 2003)
Події фільму Бернардо Бертолуччі розгортаються у Парижі 1968 року. Американський студент за обміном знайомиться з двома молодими парижанами, братом та сестрою, та оселяється в великій паризькій квартирі. Там відбувається справжня сексуальна революція. А за вікнами вирує інша революція, Париж перекрито барикадами. Тож який вибір зроблять герої?
Бертолуччі знову повертається у 1968 рік, рік революції і романтичних ілюзій. У рік, який став для нього як для режисера переломним. І кіно відіграє у цій картині не останню роль, повертаючи нас до його знакових зразків. Недарма герої повторюють пробіжку Лувром з годарівської «Банди аутсайдерів».
Герої «Мрійників», утім, аж ніяк не аутсайдери. Вони скоріше герої свого часу. Вони ті, що тікають від конформізму та лицемірства. Як і Ґодар.
«Обличчя, села» (Visages, Villages, 2017)
Фільм, знятий легендарною режисеркою, сучасницею та колегою Ґодара за «новою хвилею» Аньєс Варда у співавторстві із художником-акціоністом JR. Поетична подорож дорогами Франції привела їх у найвіддаленіші села, познайомила із різними людьми. В них – 50 років різниці, але це дует однодумців. Вона – одна з останніх представниць «нової хвилі». Її шедевр «Клер від 5 до 7» є одним із найяскравіших фільмів цього напрямку. Він – велика постать сучасного вуличного мистецтва. Разом вони реалізували масштабний фотопроєкт та фільм про нього.
Рух із минулого у майбутнє приводить тандем художників до Швейцарії, на зустріч із кінорежисером Жаном-Люком Ґодаром. Проте двері у його домівку так і залишаються для них зачиненими, він не пустив їх до себе додому, але залишив їм записку-головоломку на вікні. Герої (вони ж автори) фільму також повторюють на його честь пробіжку Лувром. Роблять це іронічно, адже JR котить його залами Варда у колісному кріслі.