87-річний режисер Вуді Аллен продовжує працювати. І не посто працювати, а вражати. Нещодавно на фестивалі у Сан-Себастьяні він показав фільм «Велика іронія». У прокат він вийде у грудні. Режисер оголосив, що картина стане прощальною. В очікуванні нової (і у цьому випадку хотілося б, щоб режисер збрехав про прощання) пропонуємо ввечері подивитися один із найкращих його фільмів із неперевершеною Кейт Бланшетт у головній ролі.
***
«Жасмін»
Blue Jasmine, США, 2013
Жанр: драма/сатира
Чому варто подивитись? Один з найкращих фільмів Вуді Аллена та одна з найкращих ролей Кейт Бланшетт.
Кому має сподобатись? Шанувальникам нью-йоркського невротика, тим, хто любить тонку іронію та безжальну сатиру.
Кому має не сподобатись? Тим, хто любить екшн та позитивних героїв.
У центрі драми Вуді Аллена – жінка (Кейт Бланшетт), яка опинилася у надзвичайно складній ситуації. Її чоловік Гарольд Френсіс (Алек Болдуін), якого всі знають як успішного та впевненого у собі бізнесмена, виявляється шахраєм. Жасмін намагається почати жити наново, прагне досягти порозуміння з сестрою, вчиться заробляти гроші та робить спроби будувати стосунки з чоловіками. Проте Аллен залишається безжальним у спостережені за своїми героями: тут немає нікого, хто викликав би його співчуття і вберігся би від гострого жала його іронії.
Відомо, що Вуді Аллен, як ніхто інший, вміє працювати з акторами. Тож Кейт Бланшетт пощастило: вона актриса натхненна і віртуозна, а ролі, подібної до цієї, у неї до цього ще не було.
У цьому сенсі Аллен чарівник, чародій: до всіх своїх талантів, він, що називається, акторський режисер. Акторів він любить і це у них взаємно.
Актори – велика складова Всесвіту Аллена: за допомогою них він описує для нас одвічну людську комедію, перетворюючи статусних зірок у праль, домогосподарок, стурбованих буржуа, збоченців, вбивць, повних бовдурів, шахраїв і шахрайок ... і так далі і тому подібне.
Недоброзичливці – та й не тільки вони – весь час «ховають» Аллена: мовляв, старий зовсім вийшов у тираж. А «старий» раптом візьме і видасть щось геніальне.
З приводу «Жасмин» ні у кого вже не виникло сумніву: начебто стиль алленівскій, все на місці, гумор навпіл з гіркотою, герої – всі, як один, смішні і «негероїчні», а головне – сама Жасмін.
Як завжди, Аллен дає собі волю, сатирично змальовуючи звички «вищого світу».
Але не лише його. Тут все дурні, по-своєму пихаті, самовпевнені, слабкі, і – в кінцевому підсумку – не варті співчуття.
Проте Аллен ставить свої «діагнози» не повчальним тоном проповідника, а в легкій манері іронічної людини, яка багато бачила.