Все більше українських жінок готові змінити шпильки на берці та підписати контракт із Збройними силами. Сьогодні серед усіх бажаючих, хто зголошується до військкоматів, третина – жінки. Беруть їх здебільшого на окремі спеціальності – кухарі, зв'язківці, чи розвідники. А от тренують їх нарівні з чоловіками.
У навчальному центрі на Яворівщині тренується близько ста жінок. Більшість з них – військові кухарі. У наметах, де готують їжу, теж панує армійська дисципліна. В одному наметі шаткують, в іншому – готують. Приготування страв мало чим відрізняється від того, що робили вдома, кажуть дівчата. Головне опанувати польову кухню.
«Ми варимо і борщі, і супи, і чай тут. Всього потрохи», – каже Ірина Комарькова з Маріуполя. За професією дівчина – швачка, однак в рідному місті не знайшла роботи і вирішила податись до війська.
19-річна Катя з Рівненщини теж спершу вивчилась на продавця. Але певна, що це не для неї. Два її старших брати пішли добровольцями в АТО.
«Вдома сидіти набридло, я вже так давно вирішила. Мене взагалі два місяці не хотіли спершу брати. Все одно три рази, чотири рази сходила, та й забрали», – каже Катя.
Та незалежно від спеціальності жінка в армії повинна бути готова до всього: і до болота, і до окопів, і до пострілів. Тут, на полігоні, все одно, хлопець це чи дівчина. Єдине, кажуть командири, в присутності жінок більше фільтрують мову. А так умови для всіх однакові.
«Як доведеться йти в якісь гарячі точки, підемо. Ми вже тут таке пройшли», – каже контрактниця Оксана. Вона цивільною вже працювала у військовій частині, де служить її чоловік. Однак форму мріяла приміряти з дитинства. Більше двадцяти років війську віддав її дядько.
Жінки вчаться стріляти зі всіх видів зброї. Кажуть, що найважче опанувати гранатомет. А от з психологічної точки зору найстрашніше завдання – обкатка танком. При наближенні нібито ворожої техніки, солдат має пірнути в окоп та пролежати, поки танк над ним не проїде, та відкрити вогонь.
«Це психологічна підготовка військовослужбовців, в тому числі і жінок, до того, щоб не боятися танків і вміти боротися з військовою технікою противника», – каже заступник начальника 184-го навчального центру Володимир Безбородов.
Дівчата кажуть, що на таке завдання страшно дивитись, але на практиці значно легше.
«Перший раз страшно, боїшся, але це є армія», – каже контрактниця Катерина.
А от плани на армію в багатьох великі. Іванна з Чернівців донедавна навчалась на юридичному, сподівається, знання пригодяться їй в майбутньому, коли стане офіцером. А поки теж опановує професію військового кухаря.
«Там пари, там більш теорія, а тут практика і тут веселіше. Мені більше подобається, ніж сидіти на парах», – каже Іванна.
Олена із Вінниці теж не шкодує, що пішла до війська, однак дуже сумує за дітками, які зараз вдома з чоловіком. Каже, він її підтримує і в майбутньому теж хоче піти до війська. А поки вона їм щовечора телефонує.
«Донечка менша, їй два роки вона тільки починає розмовляти. Я, як тільки почую слово мама, розумію, для мене це все. Це стимул для мене, для того щоб я була тут, щоб не боялась. Тут не страшно, я тут заради своїх діток тут перебуваю», – ділиться Олена.
Керує підрозділом капітан Ганна Брунарська. Раніше вона працювала із мобілізованими чоловіками. Не може точно сказати, з ким працювалось легше, розповідає, що буває по-різному. До кожного потрібен свій підхід, але жінки витриваліші.
«Чоловіки більше якось себе люблять, жаліють, дівчата менше, – сміється Ганна. – Навіть будучи хворими, вони просять, кажуть, давайте ми візьмемо з собою таблетки і підемо на полігон, бо нам подобається, ми хочемо займатися».