У березні Клуб шанувальників Галичини обговорював тему сецесійної моди – історію розвитку та особливості у різних куточках Європи, в тому числі і Львова. Розповідала Оксана Бобошко-Вандерховен – колекціонерка та філокартистка, авторка нещодавньої виставки поштівок «Carte postale. Жінка на зламі епох».
Оксана Бобошко-Вандерховен
Образ жінки періоду сецесії загадковий, магнетичний та емоційний. Він залишив глибокий слід у всіх мистецьких сферах.
Щоб зрозуміти, що змінила ця епоха, потрібно повернутись у Англію часів правління королеви Вікторії – з 1837 до 1901 року, коли мода характеризувалась консервативністю, строгістю та манірністю. Після смерті королеви до влади прийшов її старший син, життєлюб і ловелас, Едвард VII. І саме за його правління Європою поширились сецесійні вільні лінії і розкутість.
Архітектурну основу сукні ХІХ століття створював корсет - обов’язковий елемент одягу аристократок. Їх шили навіть для немовлят, які щойно вчились ходити. Здебільшого вони були білого кольору, але після винайдення у 1830-их роках анілінових барвників їх почали забарвлювати: для вдів виник припис носити лише чорні, для кокоток – червоні, для коханок-утриманок – рожеві. Шили корсети з легкого, але дуже щільного матеріалу з китового вуса, що за властивостями нагадував пластик. Вони були дуже незручними, особливо коли жінка піднімалась чи опускалась сходами, сиділа чи їла.
У 1850-их роках з’явився кринолін – каркас, що тримав спідницю широкою, підкреслюючи тонку талію. Легка конструкція з тканини, в яку вшивались обручі з тонких сталевих смужок або китового вуса, витіснила обов’язкові нижні спідниці, яких мало бути аж шість і всі - оздоблені мереживом чи гаптом.
Корсети, фото з архіву Оксани Бобошко-Вандерховен
В другій половині ХІХ століття європейська мода збагатилась талантом Чарльза Ворта. За походженням англієць, він працював у Парижі, де завоював неабияку популярність, у тому числі завдяки переосмисленню жіночого силуету і впровадженню турнюру – пристосування у вигляді каркасу або подушечки, що додавала опуклості і пишності сідницям. Це був ранній поступ у напрямку звільнення жінки від корсетів, хоч він і не увінчався успіхом.
Турнюр
Приводом для найбільших гордощів модних жінок ХІХ століття була талія - «тоненька як комірець чоловічої сорочки». Ікона стилю австрійська імператриця Сісі мала окружність талії 47см при вазі 45кг і зрості 170см. Важко уявити, але ці параметри вона витримувала завдяки строгій дієті при обов’язкових імператорських учтах із 15 страв. Щоправда, у період трапез корсети знімались.
В середині ХІХ століття з’явилася нижня білизна, до цього жінки носили лише спідниці. Інновація поширилась завдяки паризьким кокоткам і танцівницям кабаре, які вперше привселюдно показали панталони. Добре ілюструють це нововведення полотна Анрі Тулуз-Лотрека і Едуара Мане.
Багаж убрань, з якого жінки починали кожен свій день наприкінці ХІХ століття, був просто величезним: корсет, панталони, панчохи і пояс для них, загальна сорочка, нижні спідниці, основна спідниця, блуза, різноманітні мереживні аксесуари. Очевидно, що процес одягання був великим клопотом.
Між 1890 і 1914 роками у Європі тривала “belle époque”, а у мистецтві панував модерн, що в багатьох країнах здобув локальну назву: у Франції – ар нуво, в Німеччині – юґенштілю, в Італії – ліберті, в Австро-Угорщині – сецесії.
Сецесія охопила архітектуру, дизайн інтер’єрів, живопис і, звісно, моду. Універсальна та декоративна, вона імпонувала вигадливо вигнутими лініями і рослинними орнаментами, нескінченною кількістю оздоб і постійним використанням образу жінки в мистецьких елементах. Пронизана еротикою, постать фатальної жінки-музи в оточенні природи була лейтмотивом епохи. Найяскравіший з прикладів – акторка Сара Бернар на плакатах Альфонса Мухи.
Жіночі образи Альфонса Мухи
Законодавцем моди цього часу став французький модельєр-реформатор Поль Пуаре. Найстарший у багатодітній сім’ї, що займалась продажами одягу, у перспективі Поль мав стати помічником майстра з виготовлення парасольок. Хлопчик гарно малював і вигадував сукні, аж поки молодша сестра не поцупила його ескізи і не показала їх випадковому перехожому, що виявився причетним до світу моди. Так Поль Пуаре у 16 років потрапив у модельний дім Жака Дусе, що виконував замовлення королівського двору та іменитих світських дам, пройшов його вишкіл і потрапив на навчання у дім Чарльза Ворта. Здобувши солідні теоретичні і практичні знання, 20-річний юнак позичив у матері гроші, щоб відкрити в Парижі власне ательє. Тоді ж він зустрів майбутню дружину, яка згодом стала головною моделлю і рекламою для його суконь.
В 1908 році подружньому тандему вдалось здійснити революцію – вони позбулись корсету. Популярним є твердження, що ця заслуга належить Коко Шанель, але воно хибне. Поль Пуаре випередив Шанель, і хоч вони й були знайомі, але не співпрацювали та відчували глибоку взаємну антипатію.
Моделі з каталогу Поля Пуаре
У своїх проектах Пуаре прагнув підкреслити довгі жіночі ноги. Щоб досягти потрібного ефекту, він доповнив прямий силует піднятою талією і забув про корсет. Але на цьому не зупинився і продовжив експерименти, в тому числі рекламні, надрукувавши розкішний буклет з кольоровими ілюстраціями моделей.
Іншими пам’ятними його розробками стала сукня-абажур і звужена до 30см на рівні щиколотки «кульгава» спідниця, у якій хода європейської жінки уподібнювалась до дріботіння гейші.
Ще одним героєм моди того часу був бельгійський архітектор і художник Анрі ван де Велде, який проектував сукні для дружини, що гармонійно доповнювали створені ним же ж сецесійні інтер’єри.
Після сукні найважливішим елементом сецесійного жіночого образу без перебільшення можна назвати капелюх. Великі «як білизняні кошики», чудернацькі, складні, з опудалами птахів, непоєднуваними клаптями тканин, ці ефектні аксесуари мали помітний недолік – вони додавали власниці років.
Капелюхи епохи сецесії
Завдяки дивним формам і неймовірним розмірам капелюхи стали популярними сюжетами карикатур.
Карикатури на капелюшки
Інші аксесуари – маленькі торбинки, муфти, парасольки, прикраси - теж були пильно продуманими і майстерно виконаними, щоб додати витонченості силуету.
Прикраси виготовлялись не лише з коштовних металів і каміння, а й з доступних широкому загалу матеріалів.
Одяг щедро оздоблювався хутром і мереживом. На той час у Європі існувало багато майстерень, де юні гризетки за мізерну оплату з ранку до ночі снували делікатні ажурні стрічки та полотна.
На початку ХХ століття з’являються нові ікони стилю – до грона світських дам і театральних акторок долучаються зірки німого кіно. Серед найпопулярніших світових імен були американська акторка Мод Філі, французька співачка і танцівниця іспанського походження Кароліна Отеро, австралійська плавчиня, акторка і письменниця Анет Келерман, яка першою одягла відвертий та обтислий купальник, французька акторка Женев’єва Лантельм, англійська акторка і найбільш популярна фотомодель початку ХХ століття Ґабріель Рей, італійська оперна діва Ліна Кавальєрі, бельгійська акторка і перша фотомодель для експонування суконь Каміль Кліфорд і французька танцівниця Клео де Мерод. Їхні фото розповсюджувались по всьому світі у форматі поштівок, які можна було придбати за невеличкі суми у пересічних крамницях і книгарнях.
Розповідь «Ірена Сольська – зірка театру та легенда сецесійного Львова»
Серед львівських зірок, які творили новий стиль, найпопулярнішими були акторки Ірена Сольська та Ґабріеля Запольська. Епатажні, харизматичні та заможні, провадячи мистецькі салони, вони обидві провокували інтерес, плітки і прищеплювали смак до вишуканої сецесійної моди тисячам своїх послідовниць.
Наприкінці ХІХ століття суспільна роль жінки здебільшого зводилась до традиційної ролі супутниці чоловіка і вітрини його заможності. Її думкою нечасто цікавились і ще рідше - дослухалися. Тому зміни, які принесла сецесійна мода, стали відчутними кроками принаймні у зростанні рівня повсякденного комфорту.
Статтю за матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб