Давнє китайське прислів’я вчить, що жити в часи змін – це прокляття. Сучасна філософія успіху – навпаки, говорить про зміни як про шанс і нові можливості. Якщо врахувати, що всі успішними стати не можуть, бо який же це тоді успіх, то правильними є обидва підходи. Комусь успіх, комусь прокляття. Все гармонійно в цьому світі.
А світ однозначно зміниться. Хтось виготовлятиме безконтактні системи дезінфекції для розміщення в супермаркетах й аеропортах, хтось розвиватиме систему доставки товарів чи друкуватиме медичне обладнання на 3D-принтерах. Усвідомивши, що людська праця не тільки дорога, а й ненадійна штука, виробництво роботизується ще швидшими темпами. Імовірно, що досвід 2020 року буде врахований і в містобудівних підходах.
Це не перша така ситуація, зрештою, капіталізм теж виник не просто так. Одна з теорій навіть говорить про те, що велика епідемія різко зменшила кількість робочої сили, тому вже працівники могли диктувати свої умови феодалам.
Але це, чесно кажучи, не наш клопіт. Нам би пересидіти без катастрофічних наслідків до появи ліків і вакцин, а потім повернутися до звичного трибу життя. Об’єктивно, розмови про найкращих вчених і найбільш начитане населення тут уже не допоможуть. Максимум, на що ми здатні – експортувати медичні маски та купувати мерседеси. Тому залишається чекати.
Заради справедливості слід все-таки розрізняти суспільство і державу. Бо суспільство реагує швидше, і от уже народ розкуповує домашні хлібопечі, працює доставка їжі і таксі. Самовіддано працюють лікарі і медичний персонал. Якби не державна монополія на спирт, підозрюю, що й дефіциту з антисептичними спреями не було б.
А про державу, а саме про окремих політиків, які в кожній кризі бачать шанс, варто поговорити. Бо вимальовуються дуже неприємні тенденції.
Наприклад, наговоривши масу компліментів в бік китайської влади, наші очільники вирішили і собі «наводити порядок» «сильною рукою». По-перше, це занадто амбітно, щоб не сказати тупо, – намагатися повторити китайський досвід з українськими ресурсами. Давайте тоді зразу обженемо Ілона Маска в космічній програмі, щоб два рази не вставати. По-друге, звідки така довіра до даних китайської компартії в країні, яка жила при комуністичній владі? Може, нам тоді серйозно опиратися на статистику СРСР 30-х років минулого століття? Не було, мовляв, ніякого Голодомору, і репресій не було. А були успіхи, порядок і небачений ріст ВВП.
До речі, цій ініціативі Арсена Авакова вже не один рік. Від самого старту «реформ» мусується тема «підкоряйся, а потім оскаржуй». Ніби від цього щось кардинально зміниться у сфері копання бурштину чи «державних лотерей»… Ну а фраза «виживемо, а там розберемося» – це просто вершина комунікації. Дякую, заспокоїли.
По-друге, Вадим Рабінович, хоча й непримиренний опозиціонер, несподівано бовкнув, що посилення карантину – це добре. Бо поки «буйні» сидітимуть по хатах, є нагода досягнути миру. Чого б це…
Третя тенденція проявилася на нараді в Харківській області. Кернес і Ярославський показали всім, зокрема й центральній владі, хто в регіоні «конкретно» вирішує питання. Якби не було написано, що це нарада антикризового штабу, можна було б подумати, що якась «сходка», а «терпіла» – не заступник голови облдержадміністрації, а звичайний комерсант. Дійсно, без Авакова поки що нікуди…
Четвертий чинник – активні опоненти чинної влади ще з часів президентських виборів. Які сподіваються, що з негайним падінням Зеленського Україна не втратить ще частину території. Хоча я не був би аж таким оптимістом.
Усі ці сили якось урівноважують одна одну, не даючи впасти в крайність. З побічними, правда, ефектами, але як уже є. Наприклад, пресувати пасажирів громадського транспорту за перевищення кількості 10 чоловік на тлі працюючих Епіцентрів – якось нелогічно. Але власники Епіцентрів – поважні люди, ще й купа народу робить вдома косметичний ремонт, не відволікаючись на політику. Тому, може, воно й на краще.
Бо в бажанні повторити чилійське економічне диво чи «навести порядок» дуже ймовірним є повторення долі Сомалі. Правда, від Сомалі до Росії далеко, і ніхто їм «братерство» силою не нав’язує.