Велика загарбницька війна Росії проти України триває вже третій рік. І наразі на горизонті непомітно жодних ознак її близького завершення. Майбутнє завжди невідоме. Але в певні епохи воно більш-менш піддається прогнозуванню і плануванню. Це створює почасти хибну, але приємну ілюзію контролю над власним життям. Та ми живемо в інший час – час невизначеності. У таку складну добу навіть прогнози відомих аналітиків можуть не здійснитися і зазнати краху. Що вже казати про пересічних громадян, які мають вкрай обмежені можливості передбачати майбутнє.
Лютневе дослідження суспільних настроїв українців, проведене КМІС, показує: оптимізм населення щодо кінцевого переможного підсумку війни поки що зберігається. Але оцінка стану справ на фронті значно більш песимістична. Майже половина опитаних два місяці тому вважала: ситуація на полі бою не дає переваги жодній зі сторін. Водночас 15% вірили, що вона складається більш оптимістично для російського агресора, а 24% – для України. Якщо аналогічне опитування провести зараз, напевно, цифри були б скориговані у гірший бік. Адже за два місяці ворогу вдалося на кількох ділянках протиснути лінію фронту і завдати дошкульних ударів по українській енергетичній інфраструктурі.
Впевненість українців у підтримці Заходу теж поступово падає. Епопея із затримкою військової допомоги від США та невиконання обіцянок західних партнерів щодо поставок озброєнь похитнула довіру до них. Наприкінці лютого 44% респондентів були переконані, що західні партнери втомлюються підтримувати Україну і хотіли б поступок Росії.
Українці навчилися жити в умовах війни і постійного ризику. Але навчитися жити в умовах тривалої невизначеності значно складніше. Якщо взагалі можливо. Це лише ілюзія, коли здається, що ти контролюєш невизначеність. Насправді вона завжди впливатиме на життя, ухвалені чи неухвалені рішення, думки і вчинки. Це наче постійний фоновий стрес, який діє повільно, але впевнено. Підточує нашу психологічну стійкість, рівновагу, спокій. Тому багато хто несвідомо обирає не жити, а чекати більшої визначеності. Проблема в тому, що абсолютно невідомо, коли вона настане.
Навесні 2022 року мало хто вірив, що війна – це надовго. А навесні 2024 року мало хто вірить, що війна завершиться за якихось «два-три тижні». Незрозуміло, як розвиватиметься ситуація на фронті. Чи вдасться ЗСУ зупинити повільне просування агресора і зірвати запланований на літо російський контрнаступ. А якщо так, то на яких рубежах та якою ціною? Що буде з мобілізацією? Чи вистачить Україні зброї, переданої Заходом? Чи зможемо ми нарешті налагодити виробництво власної зброї і боєприпасів у достатніх кількостях? А що буде у випадку, коли президентом США стане Дональд Трамп? На ці запитання немає однозначних відповідей.
Так, існує ймовірність «чорних лебедів», зокрема в Росії, які можуть кардинально змінити правила гри. Це може допомогти завершити період невизначеності й наблизити нас до переможного миру. Проте коли їх очікувати і якими вони будуть, не можуть сказати навіть провідні аналітичні центри. Режим Путіна почувається впевнено. Економіка і військово-промисловий сектор поки що працюють. Ніяких натяків на політичну опозицію проти Кремля немає. Як і осіб, здатних влаштувати бунт проти російського диктатора. Росія зараз не демонструє ознак того, що близька до розвалу і дезінтеграції. Варто зважати й на те, що не всі несподіванки можуть бути сприятливими для нас. «Чорні лебеді» можуть зіграти і проти України.
Українці зараз живуть у стані хронічного стресу меншої чи більшої інтенсивності. І це, безумовно, впливає на їхню здатність і бажання чітко планувати майбутнє. У 2023 році в Україні зафіксували найнижчий рівень народжуваності за всі роки незалежності. Це безпосередній наслідок війни і спровокованої нею невизначеності. Втім, є речі, які важко облікувати. Але які також є наслідком відсутності впевненості у завтрашньому дні. Ми не знаємо, скільки не прийнято рішень про купівлю житла, про відкриття власної справи, про створення сім’ї. Але таких рішень багато. І всі вони формують нову, не дуже привабливу реальність.
Чи вдасться Україні за підтримки Заходу здолати агресора і визволити всі окуповані території? Звісно, цього дуже хотілося б. Але одних бажань буває замало. Немає відповіді на запитання, як все-таки завершиться ця війна – якимось проміжним результатом і вимушеним перемир’ям чи розгромом російських окупантів? Якщо це буде перемир’я, то якими будуть його умови? А якщо мир настане, чи буде він тривалий і стійкий? Адже без військової поразки Москви та вступу України до НАТО нова російська агресія може спалахнути в будь-який момент після оголошення миру. Тобто це означатиме, що стан невизначеності продовжиться у часі. Тоді замість того, щоб просто жити, багато хто на підсвідомому рівні чекатиме повторення агресії. Звісно, це впливатиме на життєві рішення і пріоритети.
Утім, не лише Україна, а й весь світ перебуває у підвішеному стані. Ера миру і спокою минула. Вороги вільного світу підняли голови. А сам вільний світ уже не зовсім вірить у себе та власні сили. На Заході поширився культ провини за своє минуле, тоді як авторитарні режими не мають жодних мук совісті ні щодо свого минулого, ні щодо сучасного. Зараз західна цивілізація дедалі більше починає чимось нагадувати Римську імперію доби занепаду. Її велич ще відчувається. Але зсередини її роздирає багато суперечностей. Чи вдасться Заходу здолати цю внутрішню кризу?
У світі існує безліч складних запитань, на які немає відповідей. Чи буде нова світова війна? Чи Російська Федерація наважиться атакувати ще якусь країну? Зокрема, напасти на одну з держав НАТО. Що буде з Тайванем і Близьким Сходом у найближчі кілька років? Китай ризикне і спробує взяти під контроль непокірний острів? Це призведе це до прямого військового зіткнення Пекіна й Вашингтона? Невідомо.
Ми живемо у складні і небезпечні часи. Проблема в тому, що ніхто не знає, коли і як завершиться ця перехідна епоха і що буде потім. Чи буде світ після настання ери відносної визначеності і відновлення прогнозованості подій кращим, ніж був до цього? Чи навпаки, нові правила гри на планеті сформують іншу, не дуже привабливу, несправедливу і жорстоку реальність?
Невизначеність, у яку ми зараз потрапили, погана тим, що може розтягнутися на десятиліття і стане буденністю. Звісно, це похмурий сценарій майбутнього. Але його не можна відкидати. У такому разі до нього доведеться якось звикати і пристосуватися. Що є нелегко. Хоча й можливо. Адже важкі часи народжують сильних людей. А сильні люди створюють добрі часи.