Дорогою на Запоріжжя, у поїзді моїми сусідами виявилися п'ятеро людей з Донбасу. Біженців. Точніше так, дві жінки, хлопець і дівчина - з окупованих територій, і чоловік з Маріуполя, змушений звідти поїхати, бо бізнес у місті встав зі зрозумілих причин. Побалакали за життя - я взагалі люблю слухати що розповідають різні люди.
Знаєте на що всі вони скаржилися? Ні, не так. Що у нас зараз популярно писати про біженців з Донбасу? Що от прихована вата з Донбасу переїздить до Центру України, і там демонструє повну зневагу до всього українського, грубіянить патріотам, поширює ватні ідеї... Мої попутники ніяких ватних ідей не поширювали - навпаки розповідали що Україна мусить бути єдиною і пишалися дончанами, що воюють у добробатах, ЗСУ та НГ (їх там багато - сам бачив).
Ці люди - біженці і держава як у нас водиться, їм допомогла мало чим, на новому місці їм довелося облаштовуватися самим. Але на це вони не ремствували. Мовляв - життя таке, що поробиш? Не ремствували вони (як чимало наших всепропальщиків) й нібито на пасивність української армії, самі казали, що все-то добре, але воювати доведеться не з сепарами, а з російською армією, а це ж втрати... Хоча ішлося про їхні домівки, на секундочку. Ремствували вони лише на одне. Там де зараз живуть, їхні діти виходять на вулицю, а звідусіль лунає: "Сепари! Терористи! Бандити з Донбасу!" Це - від дітей. Дорослі також недалеко пішли.
І це не єдина така історія. Я спілкувався з дівчиною, яка заходячи до чергового офісу (менеджером з продажів працює) відрекомендовується не як дончанка, а як "патріотка України з Донецька". Бо - задовбали. Я спілкувався з хлопцем який воював у 93-й, був поранений, а потім довго не міг знайти роботу, бо тільки-но дізнавалися що з Луганська - кривили носики.
Про вату що мігрували до внутрішніх областей у нас ледь не всі ЗМІ гудуть. Про патріотів з Донбасу, що тихенько облаштовують собі життя самі і не скаржаться - галасу менше. У нас же чують того хто верещить, хіба ні?
Українці, будьте добрішими. У першу чергу - до своїх.