Чекаючи на початок вистави в Оперному театрі в середині 90-х, ми з дружиною почули позаду нас Мову.
Правильну, соковиту, елегантну російську мову. Оглянувшись, побачили Анатолія Ковальова, генерального консула Росії, проректора Ленінградського педагогічного інституту. Львівські росіяни такою мовою майже не володіли.
Він пробув генеральним консулом недовго – місцеві росіяни домоглися його відставки. Бо діяв у рамках закону, з великою повагою ставлячись до українців та їхньої ідентичності. А російська громада прагнула тоді мати дипломатичне прикриття для власних демаршів та інсинуацій.
Чекаючи вчора на київському вокзалі потяга, я купив собі булочку з курагою. В часи моєї юності у Львові було повно пиріжкових, зараз залишилася лише одна напроти головної пошти. Але в багатьох продуктових магазинах можна купити булочки, щедро наповнені різноманітними начинками. Знаю, що щедро, бо деколи ними перекушую, згадуючи студентські часи.
Їв я цю київську булку і ніяк до кураги добратися не міг. Думав, що мені дали звичайну, без начинки. Але наприкінці таки натрапив на невеличку плямку помаранчевого кольору.
У Львові навіть «за совєтів» так не крали. Це стиль людей, позбавлених гідності та самоповаги.
Цікаво, чи таке жлобство корелюється із повсюдним вживанням у Києві примітивної і покрученої російської мови?