«Жодне інше вбивство у світі не задокументоване так ретельно»

Інтерв’ю з адвокатом «Небесної сотні» Віталієм Титичем

13:07, 29 лютого 2016

Обвинувачення у справі розстрілів на Майдані поповнилося новою статтею – «терористичний акт». Саме це, на думку адвоката родичів загиблих Віталія Титича, є найбільшим досягненням слідства за два роки. Це ключ, що дозволяє відповісти на питання, яке під час Революції гідності ставив собі чи не кожен: чому щоразу, коли протистояння вщухало, відбувалося щось, що кидало протест на новий рівень ескалації?

В інтерв’ю журналістові «Збруча» Володимиру Семківу адвокат Віталій Тітич пояснив, чому важливо трактувати ті вбивства як «теракт» і який стосунок до цього мають фото і відеооператори, а також що стало причиною сенсаційних заяв Івана Бубенчика.

ZAXID.NET з дозволу автора публікує скорочений варіант цього інтерв’ю.

***

При кваліфікації сукупності злочинів часто трапляється ситуація, коли однією злочинною дією вчиняється два або більше злочини (це називають «ідеальною сукупністю»). При цьому іноді один злочин є способом виконання іншого, основного, злочину.

Очевидно, що кваліфікуючи протиправні дії за епізодом 20 лютого як «умисне вбивство» за статтею 115 ККУ, обвинувачення не дає чіткої відповіді: на що саме були направленні дії злочинців, яку мету вони мали?

Прокуратура, висунувши звинувачення у скоєнні терористичного акту, нарешті повернулася обличчям до очевидних речей. Це перша спроба назвати речі своїми іменами. Згідно з баченням прокуратури, метою масового вбивства та поранення людей було залякування учасників протесту. Як це і передбачено диспозицією статті 258 ККУ («терористичний акт»).

Мені ж вбачається інший сценарій: ці дії були спрямовані на радикалізацію протистояння. Якщо взяти цю саму 258-у статтю, то в ній закріпленні обов’язкові ознаки складу злочину «терористичний акт» з кількома альтернативними діями та метою, зокрема – дослівно – «провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення […] з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади». Для мене очевидно, що ця ознака підходить більше, аніж «порушення громадської безпеки, залякування населення».

Віталій Титич

Не секрет, що наслідком імітації збройного заколоту, коли «кривава хунта вигнала Януковича», був привід для анексії Криму і війна на Донбасі. Першим правилом для розслідування злочину є встановити «cui prodest» – кому вигідно? – і тут це очевидно. Метою ескалації було створення кривавої картинки. Йшлося про максимальне збурення населення: вбивство беззбройних людей мало викликати ланцюгову реакцію і радикалізувати суспільні заворушення.

***

Які би «фейки» не запускали організатори цього злочину, які би «фейки» не говорили персонажі a la Бубенчик – це все дурниці (львів’янин Іван Бубенчик дав кілька інтерв’ю, у яких стверджує, що особисто застрелив з автомата двох силовиків, – ред.) На Майдані відбулося вбивство абсолютно беззбройних людей, це вбивство було масовим, абсолютно не вибірковим, з метою завдання максимальних уражень.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що заяви Бубенчика, м’яко кажучи, не співпадають із тим, що відбулося насправді. Бубенчик розповідає про автомат калібром 7,62 мм. Насправді 20 лютого серед вбитих і поранених правоохоронців зафіксовано поранення картеччю. Не сходиться й те, як він ходив між щитами і стріляв у бік правоохоронців. Я не маю права оприлюднювати певні речі, але запевняю, що його заяви не відповідають реальним обставинам. Тобто особа не знає, про що вона каже. Можливо, в тому і є розрахунок, що за такі слова неможливо притягнути до відповідальності, бо він не свідчить про злочин – він розповідає якусь байку.

Можливо, такі «бубенчики» в Україні з’являтимуться до того моменту, поки ми не зробимо одну річ. У нас до цього часу діє недолугий закон про недопущення переслідування учасників протестів, який ухвалили відразу 21 лютого. Цей закон дуже дивний. Настільки дивний, що там є навіть «терористичний акт» у повному складі, за всіма ознаками 258 статті. Тобто особа, котра вчинила теракт, підлягає звільненню від відповідальності. Я не розумію, чому до цього часу не ініціювали процедуру оскарження цього закону в Конституційному суді, це всіх це влаштовує… У цьому законі серед інших є і 348 стаття – «Посягання на життя працівника правоохоронного органу». Це одна з причин, чому такий Бубенчик з’явився. Він упевнений, що його не притягнуть до кримінальної відповідальності.

На мою суб’єктивну думку, якщо громадянин Бубенчик тоді і робив щось – я все-таки не можу стверджувати, чи він стріляв, чи ні – в будь-якому випадку, та особа, котра стріляла, на мою думку, є співучасником у вчиненні терористичного акту. Вільно чи не вільно – дії такої особи стали приводом для розстрілу, для виходу на наступний щабель ескалації.

***

Унікальна особливість цього злочину – це велетенська кількість відео- та фотоматеріалу, на котрому зафіксовано скоєння злочинів. На моє переконання, відео- і фотофіксація були засобом вчинення злочину. Це елемент терористичного акту – публічна демонстрація злочину. Ідея була в тому, щоб все відзняте максимально швидко з’являлося в інтернеті й на телебаченні і забезпечувало якомога більший ефект. Попри те, що довкола були десятки камер, виконавці злочину абсолютно не боялися вчиняти правопорушення.

***

Слідству з самого початку слід було розділити ці дії: протидія протестним акціям – окремо; провокація і ескалація конфлікту у відповідь на провокацію конфлікту – окремо. Ви бачили це впродовж усього Майдану. Як тільки спадала напруга, відбувалося загострення, бо, згідно з задумом, мала йти ескалація. Всі знакові події, починаючи з акту масового катування студентства 30 листопада, закінчуючи актом масового розстрілу 20 лютого, були провокаціями.

***

[Зараз] умисно поширюється інформація про «зради», про «всьо пропало», «нічого не знайдуть»… Ні: слідство істотно просунулося як у розслідуванні всіх епізодів загалом, так і основного епізоду – масового розстрілу 20 лютого.

Найголовніше: всі ці особи, котрі зараз притягаються до відповідальності за епізодом 20 лютого, їхня причетність підкріплена належними доказами. Чому відбувся такий перелом? Проведено повторну експертизу набоїв, вилучених із тіл убитих і поранених. Ідентифіковано зброю та її приналежність конкретним особам. Якщо бути точним, то ідентифіковано 12 автоматів. Цього не було раніше у матеріалах кримінального провадження. І не було з дуже цікавої причини – міліцейські експерти не знайшли збігів між вилученими набоями і «відстрілами» (зброя, що закріплюється за правоохоронцем, спочатку «відстрілюється», тому завдяки слідам на кулях і гільзах можна ідентифікувати конкретну одиницю зброї, – ред.). Їхнє формальне пояснення – слабка техніка і так далі. Хоча мені щось підказує, що тут є й інші фактори. За цим фактом буде порушено кримінальне провадження: будуть з’ясовувати, чому вони не знайшли збігів.

***

Захист [«беркутівців», обвинувачених у розстрілах майданівців] зараз будується на попередніх домовленостях. Я впевнений, що такі домовленості були. Коли [командир спецроти «Беркута» Дмитро] Садовник утік [з-під слідства], вони перейшли на 63-ю статтю і відмовилися свідчити (ст. 63 Конституції: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе», – ред). У матеріалах кримінального провадження є їхні попередні свідчення: вони розповідали, як і куди стріляли, що робили. Але для суду ці покази не годяться, тому що вони відмовилися від свідчень.

Коли у слідства не було експертизи зброї, коли слідство велося дуже погано – це було для них ознакою, що домовленості дотримуються. Їм обіцяли, що справу «злиють». Але зараз, коли вони зрозуміли, що прокуратуру дотиснули, що завалити справу не дадуть, коли побачили нові докази й результати належно проведених експертиз, – їхні обличчя змінилися. Вони занервували.

Я можу передбачити, що у захисту буде кілька рубежів. Перший рубіж у них був – «Нас там не було взагалі». Другий рубіж – «Ми не стріляли. Покажіть, в кого стріляв, у вас нема доказів». Третя лінія – «Я стріляв, бо Бубенчик вбивав нас; ми відстрілювалися, прикривали відхід; рятували владу, яка тоді була легітимною».

Повторюся: все видно на відеоматеріалах. Це великий міф, який кілька років розповсюджується і очільниками прокуратури, і керівництвом держави – ніби цей злочин важко розслідувати. Неправда. Слідство має певні технічні складності, пов’язані з великою кількістю матеріалу, великим числом потерпілих, потребою в численних експертизах. Але це не складність розслідування.

У силу того, що засобом скоєння злочину була відео- та фотофіксація, про що я вже згадував, цей злочин задокументовано від початку і до кінця. Мені невідоме жодне інше вбивство у світі, яке було би задокументоване таким чином.