В експертних колах завжди прогнозують. Це робота експертів – створювати сценарії майбутніх подій, малювати карти майбутніх країн і схеми майбутніх війн. Тридцять років тому такі схеми були розмальовані зловісними грибами ядерних вибухів і стрімкими стрілами танкових атак.
«Жорсткий сценарій» для Європи взірця 1985 року виглядав як серія тактичних ядерних вибухів вздовж ліній концентрації військ НАТО і ОВД (до 300 км по обидва боки від кордону між тодішніми ФРН та НДР) плюс тридобовий «марш смерті» 70 тисяч радянських танків через радіоактивні пустелі до розбомблених берегів Атлантичного океану.
Минула третина століття. В Європі все змінилось. Більшість із тих танків, які мали «прасувати» засипані цезієм і стронцієм руїни Дюссельдорфа та Парижу, нині розібрані, переплавлені або продані в Судан і Бірму. Від ракетних армад «Першингів» та СС-20 залишилися тільки спогади. Варшавського договору не існує, а сама Варшава вже столиця однієї з країн – членів Північно-Атлантичного альянсу. НАТО проводить спільні навчання з військами правонаступниці УРСР. Змінився політичний клімат та формати «відчуття небезпеки». Скажімо, деякі держави впадають у нерви лише від того, що на їхньому кордоні можуть з’явитись ракети «Іскандер-М» - скромні (порівняно з СС-20) апарати розміром з пацанський джип й дальністю польоту 470 км (тим, хто пам’ятає ТТХ «Першингів» і «Піонерів», стає смішно).
Але сутність міжнародної політики, на жаль, залишилася тою самою. Й останнім аргументом кожної поважної країни у принципових суперечках залишаються літаки, танки та інша мізерія. Активно розробляють нові системи озброєнь. Будують фрегати «стелс», розраховані, зокрема, на розміщення рельсотронів і перспективних ракет з високоманевровими боєголовками. Прототипи гіперзвукових бомбардувальників середини ХХІ століття вже сьогодні злітають в іоносферу. Стратегічні безпілотники-невидимки вдень і вночі, незалежно від погоди і сонячної активності, патрулюють повітряний простір над горами, пустелями й океанами. Близькосхідні країни випробовують міжконтинентальні ракети. А ще: світ швидко змінюється. Світ стає підозрілим, швидким на розправу і здурілим від щоденного зомбування. Тому експерти з аналітиками далі малюють схеми і пишуть сценарії. Зокрема «жорсткі». Деякі з тих сценаріїв, зрозуміло, секретні. Проте у відкритій пресі їх також вистачає.
ЖС №1
«Розвиток фінансово-економічної кризи в ЄС та помітно зростаюча нестабільність на «східноєвропейській кризовій дузі» Мінськ-Львів-Чернівці-Тирасполь-Одеса-Крим можуть привести до мало прогнозованих змін в Центральній і Східній Європі. До об’єктивних факторів, які в найближчі десять-п'ятнадцять років сприятимуть таким змінам, можна віднести також: 1) поступове, але невідворотне, перетворення Туреччини на регіональну військову наддержаву, 2) «політику противаг», яку проводить у даному регіоні Вашингтон та 3) зростаючу готовність керівників Росії вирішувати міжнародні суперечки силовими методами (…).
Експерти прогнозують принаймні чотири перспективні «кризові вогнища» на цій дузі, які мають шанс перетворитись на значущі конфлікти;
1. Західна Україна, яка в умовах подальшого зростання авторитарності та проросійської зорієнтованості режиму у Києві може ставити питання про надання областям з переважно католицьким (так в оригіналі, – авт.) населенням широких прав автономії;
2. Буковина, де стрімко зростає кількість людей з подвійним (українським та румунським) громадянством та прорумунською культурно-цивілізаційною орієнтацією;
3. Невизнана Придністровська Молдавська республіка, яка прагне приєднатись до однієї зі східних слов’янських держав (до України або Росії);
4. Крим, який в умовах зниження впливу київського чиновництва на місцевий політикум шукає свого політичного самовизначення зокрема шляхом рекомбінації іноземної присутності на власній території.
Одним із чинників, що сприятиме ескалації можливих конфліктів, є межова нерівномірність розподілу в регіоні військового потенціалу, наявність певних «вакуумних зон», де контроль за великою територією здійснюють лише озброєні легкою стрілецькою зброєю міліцейські або мафіозні групи. Остаточний занепад тих систем ППО, які залишились після розпаду СРСР, сприяв виникненню низки малоконтрольованих ділянок повітряного простору, де, серед іншого, може відбуватись активність терористичного характеру.
У цій ситуації, як вважають деякі експерти, Румунія і Польща ще в середині минулого десятиліття фактично розпочали регіональну «гонку озброєнь», активно модернізуючи ударні компоненти свого військового потенціалу та виводячи їх на рівень стандартів НАТО. Переозброєння авіаційних з’єднань цих країн на багатофункційні літаки F-16 (нових модифікацій «Блок 52» та «Блок 60» з відповідними комплектаціями та придбаними можливостями винищувачів-бомбардувальників) та тотальна модернізація бронетехніки (зі збільшенням безаварійного автономного – на власному паливному запасі – ресурсу ходу танків і БТРів до 600 кілометрів) свідчить про намагання керівництва Польщі і Румунії мати у випадку кризи наземні засоби для придушення терористичної та іншої недружньої збройної активності на суміжній території на оперативну глибину до 500 км (…)
Наймогутнішим у регіоні за ударним потенціалом та оперативно-тактичними можливостями на сьогодні залишається кримське угрупування ЗС та ВМФ Російської Федерації. (…) Росія також включилась у регіональну гонку озброєнь, яка для неї є сегментом глобальніших мілітарних перегонів. Москва планує переозброєння бомбардувального полку ВПС РФ з Су-24 на Су-24М, заміну застарілого ракетного крейсера «Москва» (озброєного застарілими ПКР П-700 «Граніт») та старих радянських есмінців сучасними ударними кораблями.
Зокрема до 2023 року Чорноморському флоту передбачають поставити щонайменше шість фрегатів проекту 11356 (1135.6), шість малопомітних дизель-електричних підводних човнів типу «Варшавянка» (головний човен «чорноморської» серії Б-237 «Ростов-на-Дону» проекту 636.3М (У) вже будується), корвети проекту 20385 та близько десяти малих ракетних та малих артилерійських кораблів проекту 21632 «Торнадо». Ці підводні човни і кораблі будуть озброєні, зокрема, ефективними надзвуковими малопомітними ПКР 3М54 «Клуб-С» (П-900), ракетами «обеззброючого удару» 3М14 та (в перспективі) гіперзвуковими ПКР і стратегічними крилатими ракетами розробки ЦКБ МОМ та МПБ «Новатор» нових поколінь, що, врешті-решт, має збільшити ударний потенціал угрупування ЧФ РФ як мінімум утричі, а радіус гарантованої доставки засобів ураження зросте з 650-700 до 1200-1350 км (дальність ПКР – до 350—400 км).
Вже 2012 року зі складу Балтійського флоту до ЧФ буде передано сторожові кораблі проекту 11540 «Неустрашимий» та «Ярослав Мудрий». Протисубмаринові амфібії Бе-12 будуть замінені на літаки електронної розвідки Іл-38, здатні діяти солідаризовано з супутниками «Луч», «Персона» та розвідувальними безпілотниками.
(…) З іншого боку, збройні сили України, Молдови, ПМР та частково Білорусі, вважаються міжнародними військовими експертами практично не здатними вести і наступальні, і оборонні дії у війнах четвертого-п’ятого поколінь, тобто «мережецентричні» військові дії з використанням супутникових цифрових багатофункційних керуючих систем, що працюють в реальному часі й здатні одночасно супроводжувати кілька сотень елементів ударного комплексу та високо захищені від засобів радіоелектронної боротьби(…)»
ЖС №2
«Кризові зміщення регіонального політичного поля, згідно з інформацією закордонних експертів, пов’язують, зокрема, з можливою в доступній для прогнозу перспективі дезінтеграцією однієї із сусідніх з Румунією країн. Можна припустити, що така дезінтеграція відбудеться не в результаті зовнішньої агресії (ймовірність такого сценарію дуже мала – 1,7%), а внаслідок внутрішньої системної політичної кризи. Подібний сценарій виглядає реальним, якщо взяти до уваги наростання політичної активності регіональних сепаратистських сил, політику великих держав, відсутність проривних реформ та загальне зниження ефективності адміністрування з боку центральних урядів в країнах колишнього СРСР, включно з територіями із невизначеним статусом.
За цих обставин, як виглядає, Бухарест воліє мати достатньо оперативних можливостей для здійснення захисних та гуманітарно спрямованих операцій (…) Одну з провідних ролей при здійсненні кризового сценарію (протистояння терористичним групам та регіональним деструктивним силам, моніторинг повітряного простору, захист шляхів постачання гуманітарної допомоги та запобігання незаконної діяльності на маршрутах цивільної авіації) у майбутньому можуть грати 71-ша і 95-та авіаційні флотилії, розташовані, відповідно, на базах ВПС Румунії у Кимпія-Турзі та Бакеу. За даними деяких представників міжнародного експертного товариства, румунське міністерство оборони вважає, що літаки радянського виробництва МіГ-21, дислоковані там сьогодні (навіть після модернізації до рівня «Лансер-Б» та глибокого удосконалення ізраїльською бортовою авіонікою), вже не здатні вирішити означених завдань.
Закордонні військові аналітики вважають, що придбання у найближчий час від 10 (12) до 24 ударних літаків F-16 у стандартній комплектації «Блок 52» частково компенсує нестачу носіїв високоточної зброї та розвідувального обладнання, але остаточно Бухарест отримає можливості оперативно контролювати повітряний простір регіону та швидко реагувати на терористичні виклики лише після отримання 12-ти F-35 і заміни застарілого радару П-18 на потужний сучасний багатофункційний радар ППО-ПРО (можливо, виробництва американської компанії «Ретейон»). На думку згаданих аналітиків, F-35 здатні будуть зіграти значну, якщо не вирішальну, роль у наземних та морських операціях, які здійснюватимуться у випадку конфлікту за певну спірну територію. Їх можна буде використовувати і в сценаріях знищення штабів та лідерів супротивника (так звана «схема срібної кулі»), і як засіб фронтального стримування агресії (схема «драматизованої демонстрації можливостей»).
Ще більш разючим та обнадійливими для країн НАТО є потенційні можливості цих літаків для вирішення завдань з нейтралізації терористичних груп та придушення активності незаконних збройних формувань. У перелік оперативних завдань, які вирішуватимуть F-35 може увійти пошук та високоточне знищення добре замаскованих баз та укриттів таких формувань в лісових масивах та в гірській місцевості. За підтримки супутників наведення та операторів безпілотних розвідників точність ракетного ураження з цих літаків може бути доведена до 0,3—0,35 м., що дозволить здійснювати вибіркову деактивацію бойовиків, ручної зброї та локальних комунікаторів.
За оцінками інформованих закордонних експертів, навіть у випадку втручання у прогнозований конфлікт держави, яка має сучасне озброєння та цифрові засоби керування компонентами атакуючого комплексу і відповідної зміни сценарію на розширений F-35 (зокрема літаки модифікацій для морського базування, що мають бути розгорнуті на авіаносцях країн-членів НАТО в Чорному і Середземному морях) залишаться достатньо ефективною «регіональною зброєю стримування» та зможуть здійснювати завдання з нейтралізації ключових елементів військової інфраструктури та ресурсної бази прогнозованого противника».
Можна було б навести і третій, і четвертий ЖС. Можна було б згадати найсвіжіші заяви політиків з приводу європейської протиракетної оборони. Але навіщо? Розумним, як казали древні мислителі, достатньо. Може, українським політикам варто вже припинити безглузді суперечки навколо шматків майна та влади й зробити врешті-решт щось для того, щоби нас не вважали за пусте місце. Принаймні у військово-технічній сфері.
Інакше на своїй землі годуватимемо чужих солдат.