Кілька пішохідних маршрутів ранку вихідного дня для тих, хто закоханий у природу, не любить банального туризму й не боїться залишатись наодинці з собою.
Місту бракує великої водойми. З цим, здається, погоджуються всі. А влітку, коли спека посилює природне бажання бути біля води, львів’яни обсідають поближні непротічні водойми, які після цього язик не повертається назвати озерами.
Відпочинок із шашликом-машликом, гупанням автомобільної магнітоли та п’яним купанням у ставку, безперечно, має право на існування. З тими ж, кого такий спосіб єднання з природою не надихає, хочу поділитись кількома маршрутами «турів ранку вихідного дня». Ці маленькі й доступні всім охочим подорожі дозволяють зарядитися енергією води й відпочити від цивілізації. А ще, якщо потрібно, побути на самоті або в товаристві споріднених душ.
Усі перелічені нижче місця випадкові, я відкрив їх, виїжджаючи навмання або блукаючи за не завжди точними «цивільними» картами. Авта я не маю й навряд чи колись матиму, на велосипеді їздити не вмію, тож ітиметься про подорожі загальнодоступним транспортом (автобусами та залізницею) і власними ногами. Ходити пішки дуже корисно, особливо на свіжому повітрі. Все, що вам знадобиться в дорозі – пляшка води, трохи їжі, мапа або роздруківка Googlemaps, а головне – любов до природи.
Почнімо з південного напрямку.
Дністер
Від перехрестя Стрийської і Наукової можна доїхати маршруткою до берега Дністра швидше, ніж, наприклад, до Левандівки або Замарстинова. Маршрутки ходять кожні п’ять хвилин. Щоправда, біля Розвадова, де проходить траса Київ-Чоп, велика західноукраїнська річка постає в не найромантичнішому вигляді – така собі канава з каламутною водою та зарослими негостинними берегами. Всюди корчі, кропива й болото. Ті, хто склав своє уявлення про Дністер у Карпатах, каньйоні або на Поділлі, будуть розчаровані.
Йти проти течії лівим берегом не рекомендую – Розвадів підходить впритул до річки, а селяни з дачниками схильні влаштовувати смітники просто на березі. Втім, якщо ви подолаєте цю не найкомфортнішу ділянку, побачите руїни метеорологічної обсерваторії польських часів, гарну луку з озерами-стариками, а потім дійдете до місця впадіння Зубри/Щирки. Ці річки – перша витікає з-під Сихова й несе міські нечистоти, друга з Наварії, про неї йтиметься далі, - зливаються неподалік села Устя. Їхній останній спільний кілометр тінистий, майже інтимний.
В Усті Дністер красиво розливається й оголює шутрові коси; якщо ви маєте намір ловити рибу, стережіться місцевих хлопчаків – вони організували цілу індустрію з виманювання рибальського причандалля в міських рибалок. Сюди можна приїхати маршруткою Львів-Устя, що ходить із площі Петрушевича. Йдучи далі лівим берегом, ви подолаєте кілька кілометрів густого й доволі чистого лісу, за яким відкривається мальовнича місцевість навколо сіл Мала Горожанна і Колодруби (відомого як батьківщина Ганни Герман, але від цього можна спробувати абстрагуватися). Звідси маршруткою можна повернутись на приміський вокзал.
Спускатись від Розвадова за течією незручно – берег біля сіл Верин і Крупське майже непрохідний, хоч і гарний – болота й озера-старики, в яких водиться якась червонокнижна тварючка, тому це заказник.
Проте, доїхавши маршруткою (найкраще – Львів-Жидачів-Журавно-Монастирець, що має кінцеву на приміському залізничному вокзалі й може бути впійманою на тому ж таки перехресті Стрийської з Науковою) до села Березина, ви побачите інший Дністер. Тут починаються пороги, вода переливається через камені й навіть трохи реве. З Березини, йдучи за течією лівим берегом, можна за дві-три години дійти до злиття Дністра і Стрия. Місця там безлюдні, туристами-відпочивальниками майже не відвідувані, часто можна бачити рідкісних птахів, зайця або лисицю. Ось цю пташку звати квак, я знайшов її заплутаною в браконьєрській сітці.
Місце, де зеленувато-блакитна вода Стрия змішується з каламутним Дністром, - це перехрестя кількох цікавих маршрутів.
Звідси можна піти вгору лівим берегом спокійного нижнього Стрия (щоправда, влітку берег заростає і стає практично непрохідним) до Жидачева або вниз над Дністром до Бородчиць, де річку перетинає залізничний міст. Доїхати з цих країв до Львова можна маршруткою Жидачів-Ходорів-Львів (будьте готові, вона повзе Перемишлянщиною дуже довго).
Монастирецькою маршруткою можна доїхати до Журавна, де у рівнинний Дністер впадає гірська Свіча (не забудьте фотоапарат – сфотографуйте гори на лівому березі й запропонуйте друзям вгадати, що це за місцевість). Або ж вийти в Жидачеві й перейтися вгору течією Стрия. Хоча, якщо вас цікавить Стрий, за той самий час можна дістатись маршуткою або електричкою до Нижнього Синьовидного, де річка зливається з Опором. А це вже майже гори! :)
Щирка
Ця скромна рівнинна річка викликає в мене особливу ніжність. Можливо, тому, що їй вдається перетнути густонаселену Пустомитівщину й залишитись чистою. Цікава ділянка починається нижче залізничної станції Черкаси-Львівські, де річка перегороджена греблею. Звідси за дві-три години можна дійти над Щиркою до села Вербіж, де річка губиться в заростях і нарешті зливається з Зуброю біля Устя. Вздовж Щирки всюди села, тому ви надивитесь на гусей, корів і кіз, а якщо гулятимете в неділю, почуєте дзвони й казання у церквах, що лунають у ранковій тиші на багато кілометрів.
У Гонятичах над Щиркою мене одного разу атакувала худа свиня – ледве втік :)
Верещиця
Будь-якою ранковою електричкою самбірського напрямку можна доїхати до станції Комарно. Ніколи не забуду, як у жовтневому світанковому тумані проступає силует церкви в сусідньому селі Бучали.
В околицях Львова і Городка Верещиця зовсім вузенька й не видається вартою уваги, але біля Комарна це вже поважна водна артерія. В межах міста запам’ятались зарості бур’янів і кафешка над самісінькою річкою на недобудованому чи недозруйнованому мості.
Саме Комарно – квінтесенція галицького містечка (або ж нічого особливого, якщо колорит галицьких містечок для вас не є екзотикою).
Можна досить довго йти дамбою, що тягнеться правим берегом річки, однак, якщо ви маєте намір дійти до місця впадіння Верещиці у Дністер, приготуйтеся брьохатись у воді – дорога перетинає багато канав, каналів і струмків.
Відрізок Дністра між Мостами і Колодрубами важкодоступний і малолюдний. Річка тече у глибокому жолобі з прямовисними, зарослими чагарником берегами. Виїхати до Львова можна з Мостів дрогобицькою маршруткою. Будете в Мостах – переказуйте привіт лелекам на стовпі біля школи :)
Стрв’яж
Чудернацька назва, й сама річка незвична – найбільш «гірська» з лівих рівнинних приток Дністра, що починається в Польщі й тече Самбірщиною. У часописі «Рыболов-спортсмен» за 1954 рік якийсь визволитель-натураліст написав, що «Стрвионж» аж кишить щукою, мареною та іншими рибами, яких тут, боюся, тепер обмаль. Але пречудові пейзажі нікуди не ділись. Доїхавши самбірською маршруткою до села Луки, можна йти лівим берегом річки аж до впадіння у Дністер. Біля залізничного моста у Хлопчицях зверніть увагу на «вежу» над річкою. Якщо у вас промайне думка «ось би тут жити!», ви – наша людина :)
Дністер у тих місцях перегороджений греблею з залишками недобудованих бетонних споруд – схоже, за радянських часів тут планувалося щось грандіозне. Саме у Хлопчицях закінчується «гірський» Дністер і починається канавно-рівнинний.
Галич
«Ого, неблизький світ!», - скажете ви. І дарма! Завдяки Львівській залізниці, яка привітними руками обіймає рідний край, до Галича можна доїхати менш ніж за дві години. Зазвичай я сідаю на один із поїздів, які вирушають у франківському напрямку близько четвертої ранку. Трохи подрімавши, можна вирішувати, де виходити – у Бурштині, звідки до Дністра чалапати з годину, чи за десять хвилин у самому Галичі.
Від галицької залізничної станції до берега Дністра хвилин десять пішки. Річка тут широка, могутня й дуже різна – то порожиста й стрімка, то повільна і глибока. Повернувши праворуч, можна йти лівим берегом аж до села Різдвяни, звідки пряма дорога веде до траси біля Бурштинської ТЕС. Дорога над Дністром непогана, краєвиди просто фантастичні.
Є, втім, у Галичі й ще одна атракція – Лімниця! Гірська, чиста й надзвичайно гарна річка, що впадає в Дністер біля села Шевченкового. Щоб не марнувати часу на ходіння галицькими передмістями, до Шевченкового можна доїхати на таксі – з вокзалу воно коштуватиме гривень двадцять. Якщо все-таки підете пішки, не переплутайте річки. Перша, невеличка, яку вам доведеться перетинати, можливо, стрьомним хистким підвісним мостом – це Луква. Лімниця далі.
Як будете в Шевченковому, зверніть увагу на церкву – це храм святого Пантелеймона, побудований у ХІІ столітті. Цифра правильна, у дванадцятому! :) В Галичі та його околицях збереглося трохи історії, але це вже інша тема.
Коли гуляєш біля річок, важливо обрати правильний берег. У випадку Лімниці це, безперечно, лівий, адже на правому над річкою дорога є далеко не скрізь – подекуди доводиться або залізати у воду, або лізти на гору. Але річка того варта.
З Галича можна повернутись до Львова або поїздом, або ж маршруткою (зазвичай із пересадкою – до Рогатина, а звідти до Львова; не так швидко, як поїздом, зате гарно).
Посидіти над озером
Якщо слово «озеро» асоціюється у вас із затінком, вербами, колами на поверхні спокійної і чистої води, завітайте на озерце біля села Київець. Це на протилежному боці Дністра від уже згаданої Березини, неподалік від траси на Жидачів. Озеро сполучене з потічком Вівня, тому вода в ньому чиста. Рибалки, браконьєри й туристи не дуже дошкуляють цьому озеру, адже неподалік є Заріччя з набагато просторішими кар’єрами. Тут можна сісти під старим деревом і відпочити, слухаючи птахів і тишу.
Наразі все про південь. Перепрошую за якість фото, фотограф із мене кепський. Якщо цікаво, можу поділитись маршрутами в інших сторонах світу :)