Як вчителька, я щодня працюю з підлітками і бачу низку проблем: залежність від гаджетів, труднощі в спілкуванні, булінг, куріння вейпу, тривожність через війну, розлади харчової поведінки, депресія, небажання навчатися... Список можна продовжувати далі. На раннє дитинство сучасних підлітків припала Революції гідності. Далі почалася російсько-українська війна. Коли вони були в молодшій школі – розпочалася пандемія. А емоційно складний підлітковий період почався в умовах повномасштабного вторгнення з масовою мобілізацією, обстрілами, евакуацією, втратами рідних, щоденними похоронами героїв.
Як можна допомогти цим підліткам? Виховувати їх з любов'ю, дати максимально можливу стабільність, дати час на безтурботне дитинство, спілкуватися. Так у мене виникла ідея проєкту соціально-психологічної підтримки учнів «Синиця». Його метою є напрацювання програми, яка допомагатиме учням-ВПО, учням, котрі втратили рідних на війні, і тим, хто потерпає від війни (а це всі учні, що під час повітряних тривог сидять у шкільних укриттях). Ця програма поєднує перегляд документального кіно, роботу із психологом та спілкування дітей за настільними іграми.
Минулого року я стала модераторкою кіноклубу документального кіно про права людини Docudays UA при Середній загальноосвітній школі № 62 м. Львова. Мій кіноклуб є частиною всеукраїнської Мережі DOCU/CLUB. Я проводжу для учнів покази й обговорення документальних фільмів на правозахисну тематику, щоб впливати на їхню свідомість, ініціювати громадянську активність, піднімати рівень медіаграмотності. Як сказала учениця четвертого класу під час перегляду одного з фільмів, «документальне кіно – це таке кіно, що вчить, як чинити правильно».
Від травня учні Середньої загальноосвітньої школи № 62 беруть участь у проєкті «Синиця». Вони мають змогу переглядати документальні стрічки, грати в настільні ігри, а колектив школи розробляє стратегії роботи із вразливими категоріями учнів під час війни.
Чому документальне кіно?
Тому що воно порушує низку тем, на які варто говорити з дітьми. Зокрема, класні керівники можуть спілкуватися з учнями в рамках виховної роботи на теми: стратегія зміни школи; асертивність у спілкуванні; як вирішувати конфліктні ситуації коректно; громадянська позиція; медіаграмотність, протидія булінгу, кібербезпека, інклюзивність.
Я пригадую слова, адресовані мені у 2013 році: «Дитино, не йди на Майдан. Ти не розумієш, з якою силою ви боретесь». А зараз я виховую покоління, яке, сподіваюсь, ніколи не чутиме і не казатиме іншим таких слів. Це покоління, що будуватиме кращу країну – країну небайдужих людей. Впевнена, документальні фільми з колекції Docudays UA можуть у цьому дієво допомогти.
Чому робота з психологом?
Зайве казати, що психолог потрібен зараз багатьом із нас. Діти – не виняток. Виклики онлайн-навчання, неможливість спілкуватися з друзями й однолітками через пандемію і війну, напружена і тривожна атмосфера в родинах створюють навантаження на психіку дітей та випробовують психологічну витривалість дорослих. Поради психолога й дієві рекомендації можуть покращити життя підлітків.
До чого тут настільні ігри?
Настільні ігри – це спілкування. Вони можуть бути чудовим інструментом навчання, адже є широкий вибір ігор на ерудицію. Настільні ігри – це варіант поглиблення якісного спілкування батьків із дітьми при вимкненнях світла, перебуванні в укритті чи коридорі або коли просто хочемо провести трохи часу без новин і гаджетів.
Настільні ігри – це чудова альтернатива для спілкування молодих людей не за вейпом і комп’ютерними іграми. За час проєкту ми випробували низку ігор, які добре себе зарекомендували: «Каркасон», «Квиток на потяг», «Діксіт», «7 чудес», «Еліас», «Подорож Україною», «Дженга» тощо. У нашій школі протягом літніх канікул діє клуб настільних ігор, а з нового навчального року діятиме відповідний гурток.
Я сподіваюся, що таке позашкільне дозвілля допомагатиме розвивати емоційний інтелект, ерудицію, вміння конкурувати, тренуватиме наполегливість, уважність, концентрацію уваги, контроль власних емоцій, мовлення, моторику, уяву та розвиватиме пізнавальний інтерес дітей.
Я хочу, щоб після зустрічі у клубі дитина прийшла додому і сказала: «Тату, мамо, купіть мені настілку». Понад те, я хочу, щоб батьки зіграли в цю настільну гру з дітьми: поспілкувалися, опанували правила, на власному прикладі показали, як справлятися з емоціями в разі програшу, навчили грати по-чесному, домовилися про наступну гру. Щоб батьки і діти як одна команда виконали низку задач, а настільна гра була лише приводом до цього.
Уже два роки львівські школи змагаються у спортивних лігах та квізах. З нового навчального року буде ще одне нововведення – «урок щастя». Я пропоную доповнити цей перелік змін. Настільні ігри – це чудовий і сучасний спосіб корисного проведення дозвілля для учнів, батьків і вчителів. Впевнена, що освітянам варто звернути увагу на цей доступний інструмент роботи з учнями.