- Зараз склад російського уряду значно слабший, міністри – не фахівці, але вони мають колосальні резервні фонди, бюджет тощо. Якщо порівнювати Путіна й Черномирдіна, то можна сказати, що Черномирдін був господарником. А Володимир Володимирович – енергійний, твердий…
Нині мало хто пам’ятає, що один з очільників радянської оборонки, колишній міністр російської оборонної промисловості й член Ради безпеки Російської Федерації, співтворець балістичної ракети «Тополь-М» Зиновій Пак був свого часу студентом Львівського університету. Про своє кар’єрне зростання, про ракетну промисловість, про ефективність діяльності різних російських урядів Зиновій Петрович розповів у ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.
- Я не помилюся, якщо скажу, що Ви є фактично співтворцем гордості радянської оборонки – ракети «Тополь-М», котра стала відповіддю на американську міжконтинентальну балістичну ракету SS-27?
- Якщо бути точнішим: я і мої учні створювали паливо, на якому літали ракети «Тополь-М». Тобто я тут виступав розробником і керівником підприємства, де паливо розроблялося.
- А в чому, власне, особливість розробленого Вами палива?
- Двигун ракети може працювати і на рідкому, і на твердому паливі. Довгий час Радянський Союз виготовляв ракети лише на рідкому паливі. Причому не тільки космічні, а й бойові. Але згодом зрозуміли, що для бойових ракет це незручно з огляду на економію та безпеку. Сполучені Штати демонстрували приклад: у космос можуть ефективно літати ракети на рідкому паливі, але бойові ракети, які повинні служити 15-20 років, мають бути на твердому паливі, оскільки воно дає гарантію надійності й безпеки. У 60-х роках, коли нас прикликали до цієї роботи, СРСР саме намагався наздогнати Америку за розробкою таких палив. Саме так з часом і з’явилася ракета «Тополь-М» на твердому паливі.
- Як тоді працювала система замовлень для оборонної промисловості?
- Система проста. Існувало Міністерство оборони, яке замовляло ту чи іншу зброю, зокрема ракети - і стратегічні, й оперативно-тактичні, існували КБ, які приймали ці замовлення, існувала велика кооперація, зокрема й хімічні підприємства, які відповідали за розробку палив і зарядів для двигунів цих ракет. Наша фірма, куди я був скерований на роботу 1961 року, саме й відповідала за розробку палив і зарядів для всіх видів ракет.
- На якій посаді Ви працювали, коли починався проект «Тополь-М»?
- Тоді я вже був заступником генерального директора НВО «Союз», а згодом – директором. Тож зі своїми співробітниками ми розробляли і паливо, і технології, і організовували виробництво. Паралельно ми для дніпропетровського КБ «Південне» розробляли паливо для найпотужніших на той час ракет. Саме тоді загострилася ракетна конкуренція між СРСР і США, коли американці розпочали розробляти ракету МХ.
- Це, якщо не помиляюся, було в середні 80-х років.
- Саме так. І тоді Радянський Союз поставив перед нами завдання №1 – створити альтернативну ракету. Адже без цього було б порушено світовий паритет у ядерній зброї. Саме тоді почалися масштабні роботи у нас і на «Південному», де генеральним конструктором був Уткін, а директором – Кучма. Тож ми з Леонідом Даниловичем мали можливість рятувати ядерний паритет.
- Ви є лауреатом Державної та Ленінської премій. Це визнання Ви отримали за розробку саме ракетного палива?
- Палива і його компонентів. Адже тверде паливо – це надзвичайно складна композиція, складна технологія. Кожне паливо містить інколи до 20-ти компонентів. Усі вони мають свою функцію, своє призначення. Щоб створити паливо, потрібно спершу винайти компоненти, які пасуватимуть для нього. Кожен компонент є сам по собі відкриттям.
- Ви були членом російського уряду…
- Так, але доти мені довелося пропрацювати 36 років у науці й промисловості. Починав з інженера, потім захистив дисертацію… пройшов усі посадові щаблі аж до генерального директора.
- А от цікаво, як тоді людині, народженій у Галичині вдалося очолити таке серйозне оборонне підприємство Радянського Союзу?
- Це завдяки тому, що генерального директора тоді вперше обирала конференція трудового колективу. Якби не це, то «бандерівця» (посміхається) ніхто б не пустив на таку посаду.
- Тобто Вашому кар’єрному зростанню мимоволі допомогла горбачовська Перебудова, коли було придумано цю гру з виборністю посад керівників підприємств?
- Так, це було 1988 року.
- А членом російського уряду Ви стали 1996 року.
- Саме тоді в Росії розпочалася масштабна конверсія. І на наше НВО «Союз» у Люберці приїхав Борис Єльцин, бо хотів побачити, як директор рятує оборонне підприємство і дев’ятитисячний колектив, як він безперебійно виплачує зарплатню, коли немає державного замовлення.
- А як Вам, до речі, це вдавалося?
- За рахунок того, що я організував використання оборонної науки для виготовлення цивільної продукції. Це так звана ідея подвійних технологій або технологій подвійного призначення. Я продемонстрував Єльцину, за рахунок чого даю людям роботу, що продукую, що продаю і як виплачую зарплату. Йому це страшенно сподобалося й він заявив: «Я хочу, щоб ти так навчив працювати всю оборонку». Таким чином, за моєю пропозицією, Єльцин своїм указом на базі НВО створив Федеральний центр подвійних технологій. Він запропонував мені очолити Міністерство оборонної промисловості, яке б об’єднало вісім міністерств, до котрих би увійшли і авіація, і електроніка тощо. Щоправда, згодом це Міністерство скасували, але це вже інша річ.
- Ви сказали, що НВО «Союз» розташовувалося в Люберцях…
- Точніше під Люберцями, за півтора кілометри від московської кільцевої дороги. Розташування було надзвичайно вдалим. З одного боку – близько до столиці, з іншого – достатньо територій для розгортання сильної експериментальної бази. З нашої експериментальної бази ми вже переносили всі технології й розробки на валові заводи по всьому СРСР. У тому числі й до України, зокрема у Павлоград…
- Саме у Павлограді нині існує серйозна проблема з утилізацією ракетного палива.
- Ну, аж такої проблеми там немає, але ракетні палива – дуже складні. Якщо з ними поводитися, як з дровами, то можна нашкодити.
- Але повернімося до Вашої міністерської діяльності. Тоді, 1996 року, російська оборонна промисловість вже почала поступово підніматися?
- Ні, вона не піднімалася тоді, не піднімається й досі. Як завалилася вона свого часу, так вона й нині у складному становищі. Хоча дещо стабілізувалося, те, що мало експортний потенціал. А там, де оборонна промисловість зорієнтована на суто внутрішні потреби, їй досить складно виживати. Це стосується й підприємств, які випускають стратегічні ракети. Там вічно є проблеми. І в питанні розвитку, й у питанні нарощення якості, у сфері фінансування…
- Ви були членом уряду за президентства Єльцина. Прем’єр-міністром тоді був легендарний Віктор Черномирдін. Нині, очевидно з подачі теперішніх кремлівських очільників, мусується така думка, що тодішній російський уряд працював украй неефективно, нефахово. І нібито лише з приходом Путіна російська урядова машина почала набувати якоїсь ефективності. Ви теж так вважаєте?
- Їх не можна порівнювати. Коли працював уряд Черномирдіна, то в нього не було абсолютно ресурсів. Уряд тоді складався з керівників-професіоналів. Вони були здатні зробити максимальні речі, але їм бракувало ресурсів. Будь-які бюджетні програми, що давалися по галузях, зривалися через недофінансування буквально з першого кварталу. Тож усі проекти не виконувалися, оскільки держава не могла забезпечити формування бюджету. Адже ціни на всю енергетичну сировину сильно впали, і того бюджету, який зараз накопичився в основному завдяки нафті й газу, не було. Промисловість теж не працювала.
Зараз склад російського кабінету міністрів значно слабший, міністри – не фахівці, але вони мають колосальні резервні фонди, бюджет тощо. Якщо порівнювати Путіна й Чорномирдіна, то можна сказати, що Черномирдін був господарником. А Володимир Володимирович – енергійний, твердий… Але вони керують у різних умовах і з різними ресурсами. Їх неможливо поставити на одну вагу. А в ті часи Путіну абсолютно не було б що робити в уряді. Тоді треба було бути фахівцем.
- Ви кажете, що нині в уряду РФ є достатньо ресурсів. То чому ж російській оборонці досі не вдається піднятися?
- Я критично оцінюю ситуацію і в Росії, і в Україні. Так, у Росії ситуація змінилася. Там і Міністерство оборони більше отримує і оборонна промисловість. Але тих грошей недостатньо, щоб ліквідувати ті провали, які сталися внаслідок тривалої стагнації економіки. Жодне російське підприємство не може похвалитися тим, що воно має належний рівень, забезпечується наукою. Адже жодна оборонна фірма не зможе стати конкурентноздатною, якщо вона не має підтримки фундаментальної та прикладної науки. Ця сторона розвитку не лише оборонки, а й промисловості загалом відстає найбільше.
- Наскільки реальні підстави і перспективи втілення має ідея модернізації, проголошена президентом Дмитром Медведєвим?
- На жаль, поки що це лише гасло й бажання, яке не підкріплене реальними заходами з впровадження.
- На підставі чого ви так вважаєте?
- Бо, перш за все, не вирішена проблема кадрів. До цієї модернізації не залучені найкращі національні кадри. А може, вартувало б залучити кадри і ззовні. Америка модернізується в основному за рахунок притоку кадрів зі всього світу. Росії, якщо вона бажає вийти на конкурентні позиції, доведеться теж залучати багато талановитих кадрів ззовні. А вона ще не навчилася своїх належно використовувати. Бо ласі напрямки роздають родичам, знайомим, лояльним людям, а не талантам, які б були в змозі це підняти. Це характерно для Росії, це наразі характерно й для України, на жаль. Скільки це ще триватиме – не знаю.
- Чому, на вашу думку, це характерно й для України?
- В Україні творяться чудеса. Я був зв’язаний досить тісно з українською промисловістю, особливо оборонною. Те, що в Україні практично не функціонує Міністерство промислової політики, я інакше як відкритою диверсією проти України назвати не можу. Не може нормально існувати держава без структури, яка б планувала й координувала роботи з інноваційного розвитку. А тут: податківець керує розвитком держави…
Довідка ZAXID.NET
Зиновій Пак народився29 березня 1939 в селі Лани під Дрогобичем. Навчався на хімічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка. Після закінчення навчання 1961 року працював інженером в Люберецькому НВО "Союз", яке очолив у1988 р.
З травня 1996 р. по березень 1997 р. - міністр оборонної промисловості Росії.
З березня 1997 р. - заступник міністра економіки РФ.
Був членом Ради безпеки Російської Федерації (1996 - травні 1997 року).
1999 р. призначений генеральним директором Російського агентства з боєприпасів. У квітні 2003 р. звільнений з цієї посади у зв'язку з виходом на пенсію.
На сьогодні – віце-президент Асоціації "Ліга сприяння оборонним підприємствам".
Автор понад 500 наукових праць та 170 винаходів, лауреат Державної премії СРСР (1980) і Ленінської премії (1984) за досягнення в галузі розробки та освоєння нових видів спеціальної техніки.