«Зірки й кістки» – перша частина трилогії «Замок із кришталю». Світ, осяяний священним світлом Зірок, уже кілька років роздирає війна. Князівство крилатих, Ретон, опиняється в епіцентрі конфлікту могутніх людських держав. На плечі юного княжича Янна лягає важкий обов'язок: відновити спадкове право, встановити мир на рідній землі та припинити винищення одноплемінників. Але вижити у світі, де на полі бою повстають мертві, а живі керують монстрами, – це завдання геть не просте.
У динамічному фентезі, заснованому на реальних подіях європейського середньовіччя, не існує простих рішень, але є місце для правди, епічних битв і кохання.
Ірина Грабовська – українська письменниця, народилася на Донеччині, мешкає в Києві, працює в сфері IT.
***
Ізвен окинула поглядом долину, що відділяла їх від санжійців. Місцина здавалася такою порожньою, такою короткою. Ізвен зіщулилася. Санжійців було стільки, що їхня армія вкривала геть усе до самого обрію. Як вони можуть протистояти такій силі? Ізвен подивилася на звичайних солдатів. Вони намагалися опікуватися своїми справами: копали рови, носили зброю, натягували луки, та в очах кожного був страх. Неймовірний страх.
Страх – це іржа, що роз’їдає серця.
Фольгерт ковзнув по Ізвен поглядом, але не звернув уваги. Забрав прапор із рук свого прапороносця й пустив коня галопом, злетівши з пагорба просто в центр своєї армії. Солдати завмерли. Гронос пирхав і гарцював на місці, й у цьому танці мертвого коня було щось неймовірно чарівливе.
– У такий день, – крикнув Фольгерт, – кожен дізнається власну ціну! Цінуйте цей день!
Здалеку Ізвен бачила обриси порожніх очниць, чорне провалля носу та щік, вічну посмішку зубів без губ. Можливо, вигляд Фольгерта зараз був правдивішим, ніж коли він жартував на бенкетах, вродливий і пишний, убраний у найкращий одяг та коштовності.
У такий день кожен дізнається власну ціну.
– Я – принц Фольгерт, князь Низького краю, син Етельріха, короля Небельгайму та Великої Санжі! Я обдарований найвищою милістю пресвятої Зірки Смерті! І я кажу вам: кожен, хто скінчить сьогодні своє людське життя, отримає моє благословення й перейде в найкращі покої кришталевого палацу Зірки Смерті! Бийтеся за мене, бийтеся за найвищу честь, бо я – син її, я – Принц Смерть!
Небельгаймська армія вибухнула тисячею голосів.
– Принц Смерть! Принц Смерть! Смерть санжійцям!
Ізвен помітила, що й сама кричить. Вона не могла відірвати погляду від брата. Гронос став дибки, прапор зметнувся й опустився, люди бігли до Фольгерта, горлаючи так, що аж дерло горло, а він гарцював на місці, лишаючись з ними і серед них, один із тисячі, готовий розділити їхню долю.
– Смерть – і моє право! – ревів Фольгерт.
На очі Ізвен набігли сльози. Це був і її девіз. Девіз їхнього роду. Як же їй кортіло сказати братові, що вона пишається ним, що вона хоче бути на нього схожою. Що вона – Принцеса Смерть і що вона розуміє і його відчай, і його відвагу. Та Фольгерт розвернув коня й поскакав далі між лавами своєї армії. Люди шаленіли. Небельгаймці звикли до смерті, саме смерть була тим, що їх єднало. Вони обожнювали свого принца й були ладні померти не заради кришталевого палацу, а заради нього самого. Бо страх роз’їдає серця, а любов їх загартовує.