Психологія електорату така, що правда не імпонує, бо занадто примітивна. Чесних обіцянок не може бути, позаяк вони є ніякими, та коли звучать, то викликають захват. Кожен при тверезій свідомості, вже не кажучи про п’яну, тямить, що довіряти, не те що вірити, політикам не можна. Натомість голосуємо за літературу. Біда в тому, що надто мало читаємо, відтак бракує естетики слова.
Саме тому промовляння провідників народу з усяких телешоу викликають неабияку цікавість. Адже збіговисько міністрів, депутатів і всіляких громадських діячів у студії того чи іншого каналу не є дискусією, вже не кажучи про полеміку. Тут маємо справу з драмою. Вочевидь, надто рідко відвідуємо театри, і тому трагікомічні постановки на телебаченні викликають чимале захоплення у великої частини українських глядачів. Адже політики з екрану не висловлюють своїх поглядів з того чи іншого питання, а читають текст, над яким вправно попрацювали їхні політтехнологи та інші клерки, себто команда. Нерідко бачимо, як гості таких ефірів зчитують свої тези з аркушів А4 і неабияк захоплюють влучністю думки. Найбільш вдатні завчають напам’ять, а тоді взагалі виглядають віртуозами ораторського мистецтва. Дехто насправді таким є.
А все ж, у час цих найбільш рейтингових вечірніх ефірів ми стаємо глядачами драм. Може, таким і має бути сучасний театр, коли йде вистава, а ти переконаний, що актори справді хочуть сказати саме те, що мовлять, а не текст сценариста? Отже, обіцянки політиків – це література. Що більш вони красномовні, розлогі, аргументовані, то більше припадають до душі реципієнтам, себто електорату. Якщо ж промовець скромний і небагатослівний, то враження складається таке, мовляв, він набрехати нормально не може, то що ж годен зробити?
Щоб позбутися спраги до красивих фраз, варто більше цікавитися художньою літературою. Тоді може виробитися неупереджене сприйняття публіцистики. Переконаний, що знаття художніх прийомів, які використовують вправні романісти у своїх творах, могло би суттєво допомогти пересічному українцеві уникнути ситуації, коли він може бути ошуканим. Тут навіть йдеться більше про теорію літератури. Та звісно, ніхто не кидатиметься до бібліотек по підручники з літературознавства, а відтак продовжимо слухати політиків, тоді як балакати вони ніколи не вгавали.
В Івано-Франківську відбулася публічна дискусія на тему: «Чому політики не виконують передвиборчих обіцянок?». Вона стала супровідним заходом до презентації сайту «Владометр». Власне, дискусії як такої не відбулося, а лише презентація, яку провів відомий журналіст, редактор «Владометру», а також сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. Він вичерпно поінформував про згаданий проект, а також відповів на запитання журналістів і не журналістів, які були присутніми на заході.
Певна річ, поряд із паном Вахтангом сиділи зазначені у прес-релізі директор Благодійної громадської фундації ім. Короля Юрія Віктор Кімакович, Голова Івано-Франківського обласного осередку ВМГО «Демократичний Альянс» Тарас Случик, журналіст, медіа-експерт Іван Вовк та політолог, Голова Івано-Франківської обласної організації ВМГО «Спілка молодих політологів України» Андрій Фармуга, але чомусь сиділи вони мовчки. Може, щоб не пообіцяти чогось випадково. Лише Андрій Фармуга спромігся на кілька речень. А анонсована дискусія між шановним панством відбувалася хіба на рівні флюїдів.
Натомість Кіпіані відпрацював на славу, позаяк, включно з відповідями на запитання, балакав аж півтори години. Зокрема, він запевнив, що презентований ним сайт «Владометр» дає відповіді на такі болючі для українського народу питання:
– які обіцянки і коли давали українські політики?
– які з обіцянок виконані, а які – порушені?
– хто з українських політиків найчастіше порушує свої ж обіцянки?
– які обіцянки є абсурдними або суперечать попереднім висловлюванням?
На сьогодні на сайті зафіксовано понад 2700 обіцянок близько 150 українських політиків та чиновника всіх рангів – від президента до депутатів місцевих рад, представників 17 партій і політичних об’єднань.
Для «Владометру» Івано-Франківська презентація була не першою спробою вийти в люди. Кілька подібних зустрічей з цільовою авдиторією сайту – журналістами, громадськими активістами, політологами, політиками і громадянами, яким не по-цимбалах, – уже відбулося в різних містах, а кілька ще заплановано. Такі заходи мають на меті залучити згаданий контингент до споглядання матеріалів сайту, додавання спостережених обіцянок діячів свого регіону та відзначення їх виконання. «Таким чином, – каже Вахтанг Кіпіані, – ми намагаємося достукатися до авдиторії, яка має і використовувати матеріали сайту, і додавати нові. Бо, очевидно, редактори сайту, які сидять у своїх офісах, не можуть відстежити всі обіцянки, які дають депутати міських, сільських рад на Прикарпатті чи у Криму. Відповідно, якщо ми не зможемо вчасно спіймати цих політиків за язики перед виборами, то згодом не зможемо визначити ефективність їхньої роботи, бо політик завжди розповідатиме про свою чудову політичну форму, але не буде такого мірила».
Сайт «Владометр» існує дев’ять місяців, хоча спочатку діяв лише у тестовому режимі, як база даних. Зараз він має досить привабливий вигляд і є доволі функціональним та пізнавальним. Автори проекту – громадські активісти Світлана Заліщук, Геннадій Корнів і Сергій Даниленко. Цікаво, що, коли вони почали шукати аналогічних ресурсів на Заході, то натрапили всього лиш на розділ на одному з американських сайтів, який називається «Обамаметр». Але він стосується лише одного політика, тоді як «Владометр» став інструментом, який фіксує обіцянки різних політиків. Ще у Боснії і Герцеговині існує сайт «Істинаметр», де схожа ідея.
На «Владометрі» фіксують обіцянки як такі – це система оцінювання. Вони можуть бути смішні, як, наприклад, набити морду меру Херсона – це пообіцяв Президент України. Або підігрівати асфальт у Тернополі – тут вже мер Тернополя. Серед чудернацьких обіцянок напрочуд важливою видається репліка від Миколи Азарова, який запевнив, що не годуватиме людей казками, а Юлія Тимошенко пообіцяла ніколи не їхати з України, а також скасувати пенсійну реформу для всіх, крім Януковича. На сайті чимало цікавих фішок, аж до рейтингу найбільш брехливих чи найвідповідальніших знаків зодіаку, з огляду на діяльність політиків, які під тим чи іншим знаком народилися. Вже зараз можна ознайомитися з десятками публікацій про тих, хто виконує, і тих, хто не виконує. Про те, хто і що виконує. Окрім того, цей ресурс представлений у всіх соціальних мережах, що є додатковими можливостями для комунікації.
За словами згадуваного Андрія Фармуги: «Позитив «Владометру» у тому, що він дає журналістам готову базу обіцянок політиків. Громадяни також можуть подивитися на свого кандидата: що він обіцяв, зробив-не зробив. А політиків це змусить відповідальніше ставитися до своїх слів». Виходячи з цього, додам від себе, у їхніх промовах стане менше літератури. Відтак, пересічний українець за браком художнього слова звернеться до книжки чи ходитиме до театру. Отже, крім того, що цей ресурс виконує свою задекларовану мету – «зробити українську політику більш прозорою і менш популістською», він ще й навертає нашу громадськість до культури. Тож гайда ловити політиків за язики, а як дуже брешуть, то можна й повідривати! Аби руки залишилися, то, може, візьмуться до праці.