Коли легко дихатиметься
Вчора Тарас Возняк помістив на «Українській правді» у своєму блозі допис «На початку 90-х було якось легше дихати». В преамбулі до розлогого посилання на литовського поета і мислителя Томаса Венцлову Тарас, іронізуючи, пише: «А тому є всі підстави ненавидіти всіх інших – і тих, хто удатніший, кому вдалося, і тим більше тих, хто такий самий нещасний». На жаль, це відчувається кожного дня, на кожному кроці.
Водночас, оце «вдалося», «зміг», якого так, як Ти це подаєш, немає у Венцлови, не таке однозначне. Я пропоную поглянути на нього в іншій площині:
Хтось зміг украсти, а хтось не зміг.
Хтось зміг брати хабарі, хтось не зміг.
Хтось зміг «освоїти» бюджетні кошти в мільйонних сумах, хтось всього-на-всього кілька десятків тисяч, а хтось безпосередньо через це не зміг отримати лікування від СНІДу, туберкульозу, гепатиту. Не зміг і все.
Хтось зміг убивати, хтось інший – не зміг би взяти до рук зброї.
Хтось зміг стати депутатом й примножувати пільги, хтось не зміг.
Янукович зміг посадити Луценка, а Луценко свого часу не зміг.
Хтось зміг збрехати, ошукати, злукавити, хтось не зміг.
Є сотні, якщо не тисячі «зміг», які варто не змогти.
Називаючи невдахою спільноту, ти запрограмовуєш її, яка не в простій, але не безвихідній ситуації, на те, аби вона не змогла. Таким чином Ти перекреслюєш паростки громадянського суспільства і свій – якщо я не помиляюся – внесок. Помножуєш те, проти чого підносиш голос. На відміну від Венцлови, Твоя преамбула внеможливлює критичний дискурс як такий.
Упродовж двох десятиліть Тобі вдалося опублікувати 73 випуски «Ї», відгукуючись на нагальні теми. Таке «зміг» викликає почуття солідарності.
Якщо хтось зміг започаткувати і тримати бізнес, не обтяжуючи, а поповнюючи місцевий чи центральний бюджет, це те «зміг», з яким хочеться солідаризуватися.
Таких «зміг», попри всю скруту, чимало.
Кілька разів я перечитав Твою статтю, поділяю Твій погляд на ізоляціонізм і дякую Тобі за удоступнення Венцлови. До речі, Венцлова дискутує з конкретними прізвищами, речами, явищами.
А передусім:
«Не хочеться говорити, але, напевно, немає сумнівів у тому, що більшість наших інтелектуалів [...] ніколи не були справжніми інтелектуалами – скоріше, кар'єристами, яким не вдалося зайняти в суспільстві місця, яке б відповідало їхньому бажанню».
Чи не є це відповідь, чому важко дихається?
Чому вдалося європейцям? Тому що європейські спільноти, до яких апелює Венцлова, а через Венцлову також Ти, побудовані не на безпринципності, до якої імпліцитно закликає Твоє «вдалося», а на цінностях, на виразній системі координат, на грі, в якій є правила. «Удатніший» – цього замало. Бо що вартий гол футболіста, забитий з порушенням правил? Легко дихатиметься, коли діятимемо у згоді з сумлінням.