26 червня, у Львові, при Українському католицькому університеті, розпочалася програма Літньої філософської школи під назвою "Філософія релігії в сучасному світі".
Формально, Школа триватиме два тижні, і розрахована, передусім, на студентів, аспірантів та молодих кандидатів наук, які цікавляться філософією релігії. Цього року, за підсумками конкурсу, в Школі взяли участь 25 осіб, з сімнадцяти міст України, а також троє учасників з Росії, і двоє з Литви. Лекторських склад представлятимуть професори з університету Корнел з Нью-Йорку, університету св. Томи з Міннесоти та самого УКУ. Водночас, вже з вересня цього року УКУ розпочне чергову cертифікатну програму “Релігія у публічному просторі”.
Аналогічні за ідеєю, літні філософські школи, УКУ зорганізував також у попередні три роки, в рамках відповідних десятимісячних сертифікатних програм з філософії (“Еліти та суспільне служіння” (2010 рік), “Етика і публічна сфера” (2009 рік), “Інша Європа: вчитуючись в альтернативи” (2008 рік)). За інформацією кафедри філософії УКУ, за чотири роки учасниками цих програм стали 115 студентів, аспірантів, кандидатів наук, молодих підприємців, чиновників - віком від 23 до 35 років.
Згадані сертифікатні програми і літні школи, що пропонує сьогодні УКУ, не є формальним теоретичним курсом з філософії, хоча аспект теоретичного в них безумовно присутній. Основна ідея цих пропозицій, найперше- активізація внутрішнього моральнісного монологу особи, що подекуди, завершується навіть внутрішнім конфліктом. Але саме так, на думку Володимира Турчиновського, керівника програм, проректора УКУ зі стратегічних питань, починаються зміни - на рівні особи, і середовища.
Загалом, подібні освітні проекти завжди цікаво простежувати в часі, оскільки вони, за задумом, повинні реалізуватися в контексті творення нових поколінь. Цінність таких освітніх програм передусім у формуванні єдиного смислового й емоційного, чи навіть світоглядного поля (навіть у випадках полярності поглядів учасників на конкретний процес чи проблему), принаймні на час тривання програми. І навіть після її закінчення, ірраціональний заряд таких “широкоформатних” тусівок, у якій би формі вони не організовувалися, часто ще довго впливає на учасників– найперше, як пам'ять про спільно пережите, на рівні моральному, емоційному, хай навіть у зовсім різний спосіб.
За словами Володимира Турчиновського, під час сертифікатних програм і літніх філософських шкіл, окрім сформування теоретичного філософського дискурсу в площині філософії релігії, йдеться також про дуже важливу річ: творення нового середовища. “Хай, на початок, це буде зовсім невелика спільнота молодих українців, проте, таких, які не згодні жити за тими правилами, що існують сьогодні в українському суспільстві. Ми думаємо про спільноту осіб, які б внутрішньо готувалися до творення нових правил гри у суспільстві, цього разу вже базованих на цінностях та моралі”, - розповідає Володимир Турчиновський.
Програма кожної Школи часто містить компонент “позитивної провокації”, яка спрямована на активізацію самоаналізу особи.
Це особливо помітно під час дискусій, рольових завдань, інтерактивної праці у групах, коли предметом обговорення, до прикладу, пропонується життєве явище або процес, який уособлює в собі конфлікт між мораллю і “звичаєм” - скажімо, толерантністю суспільства (наприклад, проблема корупції etc).
“Зрозуміло, що після наших лекцій і "круглих столів" моральний неспокій може зростати і підсилюватися. І, можливо, щоденні виклики морального характеру, з якими зіштовхується людина, стануть ще більш рельєфними та драматичними. Але саме в цій незгоді та протистоянні може статися прорив. З новим осмисленням, інтеграцією набутого досвіду настане момент сили і впевненості у власних силах, а з ним і нагода для свідчення про інші цінності та світоглядні горизонти. На зразок свідчення місіонера, який, потрапляючи у небезпечну, недоброзичливу, складну ситуацію, має лише одну "зброю" - власну поставу, яка є промовистим свідченням про добро та його віру. При цьому ми готові до різних людей, з різним світоглядом, і маємо достатньо терпіння, щоб привітати найрізноманітніших осіб”, - стверджує Володимир Турчиновський.
Звичайно, чотири роки – це надто малий час, щоб прослідкувати наскільки гіпотеза про якісні ментальні зміни справджується, зокрема, в українському суспільстві. Поза тим, деякі учасники минулорічної літньої школи окремі припущення готові підтвердити:
“Кожна людина в своєму житті приймає певну систему цінностей і, відповідно, виробляє звичку мислити тим чи іншим способом. Інколи ми навіть не помічаємо за своїми словами і думками певної тенденційності, здається, все чітко і однозначно, от вона – об’єктивна істина. А потім стикаєшся з іншою “об’єктивною істиною”… і тоді конфлікт ціннісних орієнтацій призводить до дезорієнтації особистості, а потім і до виходу на новий рівень самоусвідомлення і усвідомлення суспільних процесів. Щось подібне сталося зі мною на цій Літній філософській школі, коли ліберально-гуманістична система цінностей, яку я майже не свідомо для себе досі сповідувала, зіткнулася із християнсько-гуманістичною. І остання виявилась сильнішою. Як на мене, в цьому і полягає суть Літньої філософської школи – спровокувати міні-революцію в свідомості, яка згодом може стати поштовхом до важливих суспільних зрушень” - вважає Наталія Мельникова, аспірантка кафедри політології філософського факультету, слухачка Літньої філософської школи 2010 року
“Словенський філософ Славой Жижек влучно сформулював завдання філософії – швидше критикувати чи визначати проблемні поля, аніж надавати готові відповіді на будь-які запитання. Літня Філософська Школа, у цьому сенсі, є унікальним форумом, де під час пошуку відповідей на запитання виявляються нові критичні, проблемні дискурси. Намагаючись створити ідеальні моделі різних інституцій, що формували би еліти суспільства (ідеальну модель університету, політичної партії, міста та мерії), ми власноруч змогли віднайти ті певні проблеми, які передують у нашому сучасному суспільстві, у нашій культурі. Це дуже вагомий і цікавий досвід – бути не лише “читачем” філософії, а бути і “діячем”” - вважає Юлія Коваленко, з Одеського Національного Політехнічного Університету.
Ліхтарик в тунелях?
В ширшому контексті, програми, на зразок згаданої, - це, чи не одинока, в Україні, спроба створення діалогу, розмови, зустрічі мислячих і талановитих, проте, незнаних одне одному. У підсумку, якщо поглянути на проблему самореалізації особи в будь-якому суспільстві, можемо припустити, що цей процес опосередковано характеризує рівень суспільства і нації, у площині не лище соціально-культурній, але й політичній. Проте, як у нас з цим в Україні? Метафорично, мені чомусь відразу уявляються темно-сірі, глухі коридори, зі спалахами світла, але неясного і миттєвого. Це не тунель, але вузька коридорна лінія, настільки глуха, що про “світло в кінці тунелю”, якось і думається непевно: а чи справді воно там мало б бути? Оця зневіра в очевидному, - наслідок довготривалої “репресії” інтелекту, таланту, що відбувалася не лише до 1990-го, але й триває після 2010-го…
Незнання самого себе, власних кордонів та прагнень, невпізнавання однодумця серед натовпу, невіра, в те, що “ти не один” - як симптоми багатовікової хвороби. Вимушену, невибрану ізоляцію переживає сьогодні дуже багато молодих талановитих українців, - з числа тих, хто залишився, і з тих, хто виїхав також.
Що може стати виходом? Можливо, поступове творення спільнот. Бо найгірше, як на особистісному, так і на загальносуспільному рівні - це закритися в собі. Проте, ці спільноти мали уособлювати принципово новий зміст, систему правил, і апелювати до реальної відповідальності кожного, з чим, власне, в в країні сьогодні найгірше. Йдеться про середовища, створені на основі однозначного прийняття кодексу професійності і моралі.
Ці спільноти автоматично б фільтрували “сміття”, і витворювали б рейтинг справжньої вартості того чи іншого продукту – матеріалізованого чи ні. За таких правил, навіть неякісна стаття аспіранта була б моментально відкинута, не кажучи вже про списану дисертацію. Аналогічно, і у середовищі мистецькому, - тоді б художня цінність й вартість твору не визначалася б через сумнівні конкурси чи попередні здобутки автора, а лише через аналіз “матерії” твору. У кінцевому підсумку, Україні зараз гостро йдеться про наявність таких гуртів, які б “не пропускали” профанності на всіх рівнях суспільного функціонування; великої “спільноти” людей, де кожен, незважаючи на свої заняття, професію, політичну чи екологічну позицію, соціальний статус, за власною волею сповідував би єдиний моральний кодекс, при якому такі злочини як плагіат і корупція, тиск на людину, несплата податків, втеча від військового обов’язку etc будуть названі злочином апріорі, навіть якщо злочинцем виявиться коханий кум. У будь-якому разі, тих, хто був би готовий творити нові правила життя у суспільстві, серед молоді мало б бути більше… Чи зуміємо?