Парламентські вибори у Польщі принесли очікувану зміну влади. Коаліція і уряд ліберальної Громадянської платформи (Platforma Obywatelska – далі ПО) і лівоцентричної Польської селянської партії (ПСЛ) поступилися правій партії – Право і справедливість (ПіС). Чого чекати Україні від нового уряду Польщі? Чи це лише чергова зміна лібералів консерваторами, чи ця зміна матиме глибші наслідки?
Результати виборів свідчать, що ця зміна – нетипова. ПіС буде мати 235 (з 460) місць у Сеймі і 61 (зі 100) у Сенаті. Це перший випадок в історії сучасної Польщі, коли партія здобула одноосібну більшість в обох палатах парламенту. Це означає, що ПіС самостійно сформує уряд. Якщо додати до цього, що й президент А. Дуда є представником цієї партії, то бачимо, що уся влада опинилася в руках однієї політичної сили. Щоб зрозуміти, які наслідки це може мати для відносин з Україною, погляньмо на те, якою партією є ПіС.
Чим є ПіС?
ПіС, як права партія, є консервативною, націоналістичною і популістською водночас. ПіС виступає проти легалізації евтаназії, абортів, штучного запліднення, реєстрації одностатевих шлюбів. У питаннях освітньої політики ПіС – проти болонської системи, а в питаннях судочинства виступає за збільшення термінів покарань для важких злочинів і відновлення смертної кари.
Націоналістичне крило у партії акцентує увагу на потребі підтримки «польськості» всередині країни і посилення позицій Польщі в ЄС. Гра на патріотичних почуттях вдалася. В умовах економічного піднесення і найменшого за останні роки безробіття очікування поляків зростають. Одні сподіваються на покращення матеріального становища, інші – на очищення Польщі від залишків соціалізму, а ще інші – на відновлення величі Польщі.
Карта електоральної підтримка ПіС на останніх президентських і парламентських виборах збігається з лініями поділів Польщі. Південний схід Польщі, який у XVIII ст. відійшов до Росії і Австрії, переважно голосує за ПіС, а північний і південний захід, який опинився в руках Пруссії, – переважно за Громадянську платформу.
Головна причина не в тому, що у тій частині, котра потрапила під вплив Росії і Австрії, переважають антиросійські чи популістські запити, а в тому, що південний схід Польщі менш урбанізований, менш заможний, і тому більш консервативний. Та частина Польщі, що опинилася під владою Пруссії, навпаки, є більш урбанізованою, більш заможною, і тому більш ліберальною та толерантною у своїх переконаннях. Карта підтримки кандидатів на президентських виборах у травні 2015 р. це добре ілюструє.
Парламентські вибори, однак, показали не так збільшення впливу ПіС, як зменшення впливу ПО. Втома від семилітнього правління ПО далася взнаки. ПіС зумів використати цю втому на свою користь.
Популізм ПіС виявляється у планах збільшення соціальних виплат – впровадження матеріальної допомоги на дітей (розміром 500 злотих (120 €) на одну дитину), зменшення пенсійного віку з 67 до 65 років для чоловіків і до 60 для жінок, оподаткування закордонних супермаркетів і оподаткування депозитів.
Вагомою частиною популістського дискурсу ПіС є закінчення люстрації – очищення Польщі від залишків епохи комунізму. Однак кожен, хто підтримує ПіС, встановлення правди і справедливості розуміє по-своєму.
Ліберальні польські видання ще перед виборами застерігали, що на них поляки обиратимуть не тільки парламент, але й майбутній устрій країни. Йдеться про те, що ліберали остерігаються «католизації» медійного простору, зміни виборчої системи (з пропорційної на мажоритарну), змін до конституції (посилення ролі католицької церкви, збільшення повноважень президента, підпорядкування президентові спецслужб, прокуратури, судів). Однак найбільшу тривогу викликає вплив лідера партії Ярослава Качинського на президента і уряд.
Про вплив Я. Качинського у партії свідчать хоча б такі факти: напередодні виборів президент А. Дуда приїхав на зустріч до Я. Качинського. Факт зустрічі зафіксували журналісти, які помітили, як кортеж президента під’їхав до будинку лідера ПіС. До цього часу жоден президент Польщі не відвідував жодного лідера партії у його приватному помешканні. З іншого боку, висуваючи Беату Шидло на посаду прем’єра, Я. Качинський залишив за собою право формування складу уряду.
У ПіС над Я. Качинським висить німб його покійного брата – президента Леха Качинського, який загинув в авіакатастрофі під Смоленськом. Польські ліберали застерігають, що, залишаючись в тіні, Я. Качинський отримує вплив на діяльність президента, уряду і парламенту, не несучи при цьому формальної відповідальності.
Потенційні загрози для України
Для ПіС східна політика є важливою. В основі цієї політики є уявлення про те, що Польща має активно захищати свої інтереси в регіоні. Звідси виходять заяви про потребу присутності Польщі у переговорах щодо Донбасу.
Новий уряд Польщі залишить стратегічний рівень відносини з Україною без змін. Президент А. Дуда і прем’єр Б. Шидло будуть далі офіційно підтримувати Україну в ЄС, виступатимуть за посилення безпеки України і т. ін., але питання минулого, зокрема Волині, будуть з’являтися дедалі частіше. У цій справі консервативні і націоналістичні кола в Польщі (т. зв. «народовці» та «кресов’яки») будуть тиснути на уряд і президента, щоб ті домагалися від України засудження дій УПА на Волині.
Поляки не приймають українського пояснення цих подій як етнічного конфлікту, у якому, хоч і в різних пропорціях, жертви були з обох боків. Тож вироблення формули примирення буде мати величезний вплив на відносини між двома народами.
Встановлення «правди» про Волинь є частиною політики пам’яті, яку експонує ПіС. З огляду на те, що ця тема повертається у публічний простір, ставлення поляків до українців на побутовому рівні може знову погіршитися. Підґрунтям антагонізму є суперечність між консервативно-патріотичним варіантом історичної політики, який сповідує ПіС, і національно-патріотичним, який формується в Україні.
Таким чином, питання Волині і оцінки діяльності ОУН, УПА та їхніх лідерів будуть найбільшою проблемою у відносинах між обома країнами. Багатьом полякам здається, що в Україні має місце героїзація УПА, особливо в контексті прийняття «Законів про декомунізацію». Польські інтелектуали й експерти визнають, що побудова національного історичного наративу в Україні є важливим елементом націєтворення, але нечутливість українців до польського сприйняття цих подій, з їхньої точки зору, може зашкодити співпраці. Вихід на екрани Польщі фільму Войцеха Смажовського «Волинь», який заплановано на початок 2016 р., лише посилить ці відчуття у Польщі.
Інша річ, яка може зашкодити стосункам, це відсутність видимих змін в Україні. У 2013-2014 рр., як і в 2004 р., поляки активно підтримували Україну. Але збереження корупції, падіння добробуту в Україні та посилення економічного розриву між сусідами будить «втому від України» серед політиків, а серед громадян посилює відчуття фрустрації, яке часто виливається у зверхність чи ворожість.
Реакція України
Якби українська політика була рефлексивною, Верховна Рада мала би внести зміни до закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». Визнання того, що діяльність УПА мала не лише героїчні, а й трагічні наслідки для багатьох українців, а також інших народів, зокрема поляків, було б свідченням зваженого підходу до минулого. У нинішній ситуації, на жаль, домінує, політично забарвлений підхід, який не сприятиме порозумінню.
Спробувати виправити ситуацію міг би президент України, ініціювавши внесення таких змін до згаданого закону. З іншого боку, Порошенкові важливо також встановити добрі відносини зі своїм колегою А. Дудою, візит якого до України запланований на кінець цього року. Президент Порошенко міг би першим зробити крок назустріч і просити пробачення за масові вбивства поляків на Волині. Такі символічні дії пом’якшили б голос польських радикалів і російських каналів впливу на громадську думку у Польщі.
Керівництву України варто підсилювати амбіції регіонального лідерства Польщі і просувати проект 4+1 (Вишеградська четвірка плюс Україна). Такий проект виглядає більш реальним, ніж ідея «Міжмор’я». Інституційна «прив’язка» до західних структур пришвидшить впровадження реформ і посилить безпеку України.
Врешті, послідовна і тривала праця істориків та інтелектуалів з обох країн сприятиме неполітизованому діалогу. У такому разі будь-які зміни влади в одній чи іншій країні не будуть впливати на відносини між обома народами.