Лише за останній тиждень жертвами отруйних змій на Львівщині стали п’ятеро людей, а загалом цього року їх уже двадцятеро, четверо з них – діти. У чому причина такої агресивної поведінки змій і як правильно поводитися у разі несподіваної зустрічі з ними? Говоримо сьогодні з львівським змієловом Тарасом Гринчишиним. Вітаю вас, пане Тарасе.
Добрий день, пане Олеже.
Скажіть, будь ласка, останнім часом регулярно з’являються повідомлення про появу змій навіть у міських районах. Про що це свідчить, що це може означати?
Це свідчить передусім про те, що в нас зросла поінформованість суспільства і зросли такі засоби інформації, як соцмережі і наявність смартфонів із фотокамерами у багатьох людей. Тобто про випадок, який, можливо, лишився би малопоміченим, зразу дізнається дуже широке коло осіб і розганяється ціла хвиля, яка може бути і панічною – залежно як її подати.
Але, з іншого боку, є й певні об’єктивні підстави для цього – тому що клімат дещо теплішає і сухішає, це сприяє самому розмноженню змій. Їх стає більше – і вони наближаються до людей, шукаючи нові для себе території для свого розмноження і проживання.
Але також людина теж наближається до змій, тому що забудовує нові райони – наприклад, Рясне-2, яке розширюється, наступає на торфовища, наближається до лісового масиву. І саме в Рясне-2 змії (гадюки власне) природно з’являються в межах Львова.
В інших випадках це були радше такі випадкові появи, тому що гадюки могли потрапляти до міста минулого року, наприклад, в автомобілях: у капоті пригрілася, приїхала, виповзла – потрапила на міську вулицю чи дитячий майданчик.
Я так розумію, вас інформують про такі випадки і ви цих змій відловлюєте?
Так, це є так. Щоправда, представлено було як змієлов – я би сказав, це трошки інше.
Ви – науковець, який вивчає змій.
Так. Науковці називаються герпетологами або серпентологами. Це, відповідно, знавці змій з грецької або з латинської мови. В нас є Українське герпетологічне товариство, я очолюю його львівське відділення. Загалом по Україні – до сотні людей, які цим займаються чи цікавляться.
А змій ми ловимо або з науковою метою – щоби дослідити, оглянути, сфотографувати, виміряти і відпустити. Або в таких випадках, як тут, коли їх треба просто видалити від житла людини, щоб вони не спричиняли певного дискомфорту або небезпеки.
І дозвольте додати, що ви обрали дуже цікавий день для нашої передачі – бо саме сьогодні є світовий День змій.
Вітаю вас, це ваше професійне свято, так?
Це професійне свято змій, я би сказав…
Ну, але вони про це не в курсі.
Як то кажуть, це хліб моїх колег, частково мій (бо це не єдина моя спеціальність). Але, скажімо так, потрапляння гарне.
Ну і з цієї нагоди, якщо дозволите, я би хотів продемонструвати нашим глядачам деяке різноманіття змій. Це тварини дуже різноманітні, цікаві, їх є кілька тисяч видів. Вони дуже різні – від анаконди (величезного удава) до сліпозмійок, які схожі швидше на черв’ячків, трапляються десь там у глибині ґрунту і навіть не мають очей. Також вони цікаві за своєю будовою тіла, різними особливостями: тим, що вони мають лише одну легеню, зате мають дуже багато ребер. Мають щелепи, які між собою не зв’язані, через те можуть заковтувати здобич, яка значно більша від їхньої голови.
Я розумію ваш науковий інтерес, але хотів би запитати з точки зору безпеки нас усіх. От які в наших широтах (не будемо брати анаконд) особливо небезпечні змії? Це лише гадюки?
Якщо взяти всю Україну, в нас трапляється десять видів змій.
Отруйних?
Взагалі – десять видів змій. П’ять видів полозів, два види вужів, два види гадюк і мідянка. І ще безногі ящірки веретільниця і жовтопузик. Жовтопузики і один з полозів трапляються лише в Криму. Тобто не такий великий цей вибір. Отруйними з усього цього різноманіття є лише два види гадюк: це гадюка степова і гадюка звичайна, яку іноді називають карпатською, що неправильно – бо це єдиний вид, який трапляється від Франції аж до Сибіру. І в межах цього виду ще виокремлюють підвид – гадюка Нікольського, яка має лише чорний колір і трапляється в Центральній і Східній Україні.
Натомість у нас гадюка звичайна може мати різну масть. Частина з них є так само чорними, в Карпатах близько 30% – смоляно-чорні, так звані меланісти, порівняно як бувають чорношкірі люди. А інші 70% можуть мати різне забарвлення – або сіре чи навіть сріблясте з чорним малюнком, або коричневе, або червонувате, навіть зеленкувате. Але завжди по світлішому фону йде темніший зиґзаґ або ромбики – це є характерні знаки.
Не фахівець може легко відрізнити гадюку від вужа? Ми знаємо про жовті вушка у вужа, але якісь інші ознаки?
У більшості випадків – так. Якщо помітний оцей зиґзаґ або ромбики на спині – то це майже точно є гадюка. Зрідка з нею можна сплутати мідянку. І чорну гадюку можна сплутати з чорним вужем. Але, знову ж таки, є відмінність: всі наші неотруйні змії – тобто полози, вужі, мідянки – мають довге і струнке тіло, тобто достатньо тонке. А гадюки натомість такі товстуваті, валькуваті. Тобто гадюка в 70-80 сантиметрів (це максимальний її розмір, більших гадюк не буває просто) – це буде така товста велика змія.
Товста наскільки, як рука?
Ні, рука – ні, але на два-три пальці можна характеризувати.
Зрозуміло.
Причому самиці є товстішими і такими тьмянішими, а самці яскравіші.
Як правильно себе вести при зустрічі з гадюкою?
Передусім – не панікувати. Щоби цього уникнути, бажано дивитися такі передачі, як наша. Переглянути попередньо, вирушаючи на природу, фотографії в Google – можна завжди щось знайти про ті види, про які ми сьогодні будемо говорити чи які вже згадали. Також можна ознайомитися з матеріалами: можу порадити один з них – це інтерв’ю на сайті «Твоє місто», там є достатньо фотографій, є посилання різні і так далі. Отже, перше – ознайомитися, тому що незнання породжує паніку, а далі паніка породжує або страх, або навіть агресію.
Це ж генетично закладено у людини – страх перед зміями. Це перша реакція, нашим предкам це життя рятувало, така реакція.
Знаєте, тут неоднозначно. З одного боку – так. Якщо за певними теоріями дарвіністськими людина походить від людиноподібних мавп з Африки – безумовно так: там є страшна змія мамба, і з нею справді жартів немає. Натомість навіть деякі дослідження людиноподібних мавп та інших мавп доводять, що мавпи панічно бояться змій, навіть якщо вони ніколи їх не бачили.
З іншого боку, з мого досвіду, малі діти, коли їм показати чи ящірку, чи змію – вони її боятися не будуть, вони навпаки до неї можуть потягнутися. Тобто це є під впливом уже людського виховання. І тому тут доволі так неоднаково.
Давайте продовжимо все-таки як вести себе при зустрічі. Спокійно – далі?
Передусім, змію можна зустріти або на природі, або десь поблизу людського житла. Якщо це на природі – то ми розуміємо, що перебуваємо в її середовищі природному. Також змії намагаються зачаїтися спершу – вони глухі, але відчувають вібрацію, тобто їх відлякують наші кроки. Але якщо вони не встигли сховатися, вони намагаються зачаїтися і сподіваються бути непоміченими – і ось тоді людина може до них підійти занадто близько. Щоби цього не сталося, бажано мати палицю, якою розгортати чагарники чи траву, якщо шукаємо гриби чи ягоди. Оглядати місце, де хочемо чи присісти, чи прилягти – чи, скажімо, якщо ночуємо в наметі, то оглянути спальник, оглянути зранку взуття.
Ну так, бо можуть ховатися у взутті.
Може просто залізти погрітися у взутті – і буде неприємна зустріч для обох сторін.
Якщо ж це є нормальна зустріч просто на природі – з двох метрів за змією можна абсолютно спокійно поспостерігати. Тобто важливо помітити її першим – це зразу знімає майже повністю небезпеку.
А вона не може кинутися?
Ні. Гадюка, зокрема, точно не може – в неї слабка м’язова система. Тобто вона здатна викидати голову з скрученого положення приблизно до половини довжини свого тіла.
Тобто, відповідно, 40 сантиметрів.
Сорок, нехай буде пів метра, тобто метрова-двометрова відстань – це вже є безпечно. Можна її навіть побачити, поспостерігати, і найкраще просто з нею розійтися – це оптимально є в природі. Якщо є можливість сфотографувати і цю фотографію надіслати фахівцям – це поповнить базу даних про поширення цього виду, тобто це зробити бажано.
А справді потрібні такі фотографії фахівцям? Це ж достатньо поширений у нас вид – зрозуміло, що він є в нас всюди.
Ви знаєте, воно є ніби всюди, але все ж таки це є певна мозаїчність. Це доповнює і чисто наукову базу знань, але також і дає певні рекомендації. З чого виходимо? Якщо брати статистику укусів по Львівській області, більше половини з них трапляється в Сколівському районі – колишньому Сколівському, його вже не існує…
І з чим це пов’язано?
Мабуть, це є більш поширений відпочинковий район, добра логістика, багато людей приїжджає на відпочинок.
Тобто не змій більше, а людей більше?
Бо великої різниці між Сколівським і Турківським районами немає, так по правді, по природі. Але в Турківському все-таки укусів є трошки менше. Там також трапляються і укуси, і, відповідно, гадюки у всіх гірських, лісистих і горбистих районах – це є Золочівський, Перемишлянський, Жовківський, Яворівський і так далі. Але звідти повідомлень менше.
Ще три слова щодо статистики. Ви згадали, що 20 укусів у цьому році. Отже, 2018-2019 рік – наближалося 40-50 укусів на рік. У 2020 році карантинному – 28 укусів. Але, знову ж таки, немає повної статистики.
Рік не закінчився.
Це є ті укуси людей, які звернулися в медичні заклади по допомогу, зібрані за допомогою ДСНС. Насправді, як я припускаю, мінімум вдвічі більше трапляється укусів. Округлимо: 100 укусів у Львівській області на рік, очевидно, трапляється.
Ви кажете, що не звертаються люди – це безпечно?
Звертаються не всі. Тому що укус насправді небезпечний для малої дитини – бо в неї припадає доза укусу на малу масу тіла. Для дорослого чоловіка це може обійтися інколи легко, інколи важко – це дуже залежить індивідуально, як фактична екологічна чутливість.
І також скажу по собі: я двічі зазнавав укусу гадюки. Одного разу я не звертався за жодною допомогою, іншого разу все-таки був у обласній клінічній лікарні – але перебіг і в тому, і в тому випадку був не надто важкий.
Тобто я правильно розумію, що наші гадюки – принаймні це не смертельно? Якщо вас вкусить гадюка, то це не смертельно?
Переважно несмертельні. Тобто мені за останні 20 років відомо про три смертельні випадки. Два – ще був 2004 рік: дівчинка 7-ми років і жінка близько 40-ка. І 2018 рік –4-літня дівчинка, львів’янка, про це досить багато писали.
З дітьми зрозуміло – а жінка чому? Це особиста реакція?
Ні. Вона була в лікарні і звідти втекла додому – бо там діти, худоба. І її потім не змогли вивести з того стану. Я додам: це є менше 0,5% всіх укусів, слід це пам’ятати.
Все-таки якщо вкусили, що слід робити? Були ці версії колись відсмоктувати – тепер кажуть не відсмоктувати; накладати джгут, не накладати?
Добре. Першим заходом мало би бути протерти або промити місце укусу. Якщо немає будь-чого іншого – хоча б навіть слиною протерти, хоча б. Оскільки укуси трапляються переважно в кінцівки (понад 90%) – зразу зняти всі предмети, як оця от обручка, якісь браслети, які перетискають.
Це якщо в руку вкусили?
Так. Або, відповідно, на нозі. Тому що розвивається зразу набряк, і далі зняти вже не вдасться. Перший головний симптом – це саме сильний набряк, печіння, свербіння і набряк. Далі треба багато пити, менше рухатися. Якщо з рукою це простіше – можна взяти на перев’яз, якщо з ногою – складніше, треба просити про сторонню допомогу.
Не можна накладати джгут, тому що він допомагає при укусі кобри. Отрута кобри має нейротоксичну дію – вона діє на дихальний центр мозку, і людина просто починає задихатися. В гадюки отрута діє місцево, і якщо накласти джгут, то буде занадто велика концентрація в місці укусу – почнеться розпад тканин, може бути некроз, тобто це пошкодить.
Ліпше нехай розійдеться кров’ю, так?
Якщо активно рухатися – розійдеться по всьому тілу, теж небезпечно. Бо найскладніше – це якщо укус десь у ділянку поблизу шиї: тоді може початися набряк, може передусити горло, артерії. Це, звичайно, дуже небезпечно. Знову ж таки, дуже небезпечно, як я казав, для дітей і також для певного числа осіб, у яких є підвищена чутливість. Ну, але тут наперед не вгадаєш. Тому для дитини – обов’язково в лікарню, якщо дорослий – інколи може обійтися достатньо просто.
Ще щодо відсмоктування… Ага, можна ввести антигістамінні препарати: хоча б супрастин – це відомий антиалергенний препарат, він частково знімає цей набряк. Набряк буває сильний – у мене двічі воно поширювалося від пальця і до плеча, більше ніяких симптомів я не мав. У декого буває значно складніше.
Щодо відсмоктування – тут дійсно рекомендації трошки суперечливі. З мого досвіду і моїх власних рекомендацій я би вважав, що це варто зробити. Зокрема, якщо потерпіла дитина, а поруч є дорослий. Чому? Чим менше отрути залишиться в ранці, тим менші будуть наслідки. Тобто бажано спробувати все-таки відсмоктати.
Але я правильно розумію, чому не радять робити – тому що в того, хто відсмоктує (в дорослого) можуть бути ранки в роті, карієс, ще якісь речі, коли йому попаде в кров.
Так. Якщо, скажімо, є тріщинка на губі – то безумовно, що це небезпечно. Але карієс… Не треба ж цим полокати рота – треба відсмоктати і тут же відплюнути. І, в принципі, тоді мали би обійтися легше. Тим більше тоді, кажу, якщо йдеться про дитину. Знову ж таки, можна спробувати відсмоктувати механічно, можна взяти навіть з різним шприцом – спробувати витягувати ним. Чим менше залишиться – тим менший буде наслідок.
Зрозуміло. А ці от зміни клімату, особливо зараз – тотальна спека така, ви сказали, це сприяє розмноженню. Але чи з’являються якісь, можливо, нетипові види? Ми всі знаємо, що кліматичні зони посуваються, і те, що в нас була помірна, зараз уже…
Це є правда. Деякі види, які досі траплялися лише на півдні України, вони поступово посуваються на північ. Це стосується, скажімо, водяного вужа, зеленої ящірки. Ну, але, на щастя, ці два види неотруйні. Водяний вуж зараз трапляється – у Львівській області його фактично ще немає в природі, він є на Закарпатті і є в Дністровському каньйоні, десь, можливо, доходить до Івано-Франківська. Хоча є певні відомості про такі локальні популяції в Рівному і в Луцьку, де міський мікроклімат, можливо, дещо тепліший. Але якщо буде таке потепління, то можна припускати, що він по Дністру посунеться далі. Не знаю, чи він по Зубрі дійде до Львова… До Львова він інколи потрапляє зараз з автомобілями – три такі випадки мені відомі.
Що говорити про більш небезпечні види?
А як вони там виживають під капотом? Коли заводиться автомобіль, двигун же нагрівається…
Мені важко сказати, як саме. Можливо, це було десь в бампері, може ще десь – але інакше важко пояснити появу цього виду у Львові. І на подвір’ї, де був знайдений водяний вуж, мені власник сказав, що він приїхав з рибальства з Дністра. Пізніше він додав, що з Кам’янця-Подільського. А Кам’янець-Подільський – це є точно ареал цього вужа, тобто він потрапив безумовно звідти.
Те саме могло бути з полозами і з гадюками, які потрапляли до Львова, – в місті для них умов нема. Натомість вужі у Львові трапляються регулярно у всіх зелених зонах, у всіх околицях. І навіть поблизу центру Львова час від часу можна їх знайти.
І, відповідно, боятися їх не варто і не виселяти?
Ні, боятися не варто. Можна наперед визначити, впізнати, що це є – для цього я раджу зробити оце фото і його вислати. І далі, якщо це вуж, можна або змиритися з його співіснуванням, або якщо все-таки моральний дискомфорт, то виловити самому або попросити фахівців, щоби зловили, відвезли на природу.
Щодо екзотів – деякі цікаві випадки були, зупинюся коротко. Одне – це була американська неотруйна змія на саме Різдво в квартирі на Підзамчі на другому поверсі – як з’ясувалося пізніше, втекла у сусідів з третього поверху, які про це не призналися, бо її шукали. Був подібний випадок на Сихові. І був удав 31 березня на проспекті Свободи.
На вулиці?
Так. Якого ніс чоловік напідпитку, випустив з рук – і пізніше перехожі побачили, викликали поліцію.
А загалом, очевидно ж, до вас звертаються якісь колекціонери плазунів. Це поширена взагалі практика – вдома тримати змій? Тим більше, я так розумію, це не про отруйних йшлося?
У цьому випадку були неотруйні змії. Але мушу сказати, що в нас є колекціонери дуже різні і любителі, і ми ніколи не будемо знати всього – бо інколи це робиться так, без розголосу.
Самі оці тераріумісти і змієлови – вони інколи можуть знати фауну навіть краще від професійних зоологів у деяких місцях, вони знають, що де є. Утримують також і отруйних – це я точно знаю, але, мабуть, все-таки утримують їх кваліфіковані люди. Але допускати можливості, що десь щось може потрапити, так як з цими неотруйними, не можна. Тобто інколи це може статися, але це, знаєте, буквально як надзвичайна ситуація рідкісна – її, як правило, не розглядають.
І нема випадків укусів навіть цих досвідчених людей, якщо вас двічі кусали гадюки, то у цих колекціонерів не траплялося?
Мене гадюки кусали – але це двічі було, скажімо так, з мого власного професійного інтересу.
А, ви самі дали їй вкусити?
Ні, це було один раз, коли її (сьогодні, в день змій, можемо про це сказати) витягував з нори за хвоста в гарячий день, а вона виявилася активнішою й одним зубом мене дістала все ж таки. Я встиг відсмикнути руку і зловив її далі іншою рукою. А інший раз – це було на столі під час фотографування зі змією, яка поводилася абсолютно спокійно і до того, і після того.
Але ви заблизько підійшли – порушили цю межу метр-два?
Я взагалі їй пальцем поправив голову, чесно кажучи.
Ага, для знимки.
Це було кумедно, так.
Добре, я вам дуже дякую за цю розмову, це було надзвичайно цікаво. Можливо, ще хочете додати якісь поради нашим глядачам?
Я би сказав перше – це не панікувати в жодному випадку: ні тоді, коли ми чуємо про змій, ні тоді, коли ми їх бачимо. Бо це може бути і не отруйна, і не гадюка, і укус не смертельний (в більшості випадків). Але також не вбивати їх. Пізнавайте, фотографуйте, присилайте інформацію, консультуйтеся, але не вбивайте – це ваш спокій, а їхнє життя, особливо в нинішній день. Дякую.
Зрозуміло. Нагадаю, що сьогодні нашим гостем був серпентолог Тарас Гринчишин. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.