Зневажені

22:43, 11 травня 2014

Донбас: частина людей, котрі тут мешкають, почуваються українцями, частина – росіянами, декотрі вважають себе «нічийними» – покинутими і Україною, і Росією. І цим користає Москва.

Слов'янськ – понад стотисячне місто у Донецькій області, один з осередків української злочинності, місце, забуте Києвом і долею. Тут так багато агресії, соціальних суперечностей, тож не дивно, що саме Слов'янськ став головною цитаделлю «сепаратистського руху».

У середині квітня тут з'явилися вояки, озброєні автоматами, гранатометами і бронетехнікою. Самі  себе вони називають «добровольцями Народної армії Донбасу». В Україні їх називають «зеленими чоловічками», такі ж раніше з’явилися в Криму. Проте населення Донбасу є набагато більш поділеним, ніж це може здатися на перший погляд.

«Це дебіли», – такий коментар про сепаратистів рідко можна почути на вулицях Слов'янська. Значно частіше – в інших містах області, де популярність «зелених» не є такою великою і страху поменше. Наразі тільки у Слов'янську ополченці закріпилися серйозним чином й проголосили місто своєю неофіційною столицею.

Особи, котрих можна зустріти в центрі Слов'янська поруч з окупованою міськрадою, дотримуються радикальної позиції. Своє місце вони  бачать тільки у межах Росії.

- Росія, Росія, Росія! – часто скандує натовп під час збіговиськ. На будівлі міської ради, окрім прапора Донецької народної республіки, тріпотить і російський прапор. Мешканці – як, наприклад, Євген Воробйов, один з вожаків «ополченців» – вбачають в Росії модель держави, до співтворення якої  хочуть долучитися.

- Для мене немає ніякого місця в Європейській Унії. Наша культура і менталітет є набагато ближчими до Росії. Я почуваюся радянською людиною, – говорить 32-річний Володимир.

Колись була велика держава

Після акції протесту на Майдані Росія активізувала свою діяльність в Україні. Першою жертвою став Крим. Після цього зросли сепаратистські настрої, на що вплинула сервірована «братнім народом» пропаганда.

- Люди підтримують Митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном і не розуміють, чому Європейська Унія може розширюватися, а Росія – ні. Для людей це дивно, – каже Євген Воробйов. – Подвійні стандарти, що поробиш. – Додає після паузи.

50-літній на вигляд Воробйов спершу стверджував, що він – бізнесмен «десь звідси», але через кілька днів зізнається в приватній бесіді з журналістом, що він із Криму.

- Переїжджаючи білорусько-російський кордон, я взагалі нічого не відчуваю. Білоруські робітники працюють в Росії. Ми теж хочемо, щоб так було: щоб всі мали рівні права, – говорить Воробйов.

Росія є для нього майже взірцевою моделлю розвитку держави. Для мешканців Донбасу найістотнішим є соціальне питання і той факт, що Київ їх зневажає. Вони скаржаться на бідність, брак перспектив та несправедливість з боку інших регіонів України, які «жирують за рахунок їхньої виснажливої праці». Для них є незрозумілим, чому їхні гроші скидаються в центральний бюджет.

- Колись ми жили у великій державі, а що маємо тепер? Промисловість уже багато років переживає занепад, немає де працювати. «Робітник» – це слово колись звучало гордо, а тепер його зневажено, – стверджує виразно обурений місцевий журналіст, котрий симпатизує самопроголошеній владі.

Мало хто з них зауважив, що заводи в Росії також позакривалися, а рівень безробіття вищий, ніж демонструє офіційна статистика. Набагато частіше чути від них міркування про те, як (після зближення з Росією) значно зросте заробітна платня, а промисловість здійметься на ноги.

 – Це не тому, що Росія є кращою, а просто тому, що у них є Путін. Він є справжнім лідером, – запевняє Володимир.

Два вороги

Під час відспівування загиблих на блокпостах під Слов'янськом піднімалися два питання, які найбільше дратують місцевих прихильників федералізації – націоналісти і зарубіжні ЗМІ.

- З цієї нагоди звернемося до преси, щоб показати правду, – горланить у мегафон старший чоловік.

- Правда, правда, правда, – скандує натовп у відповідь.

- Фашизм не пройде, – чути теж під церквою.

Три особи, котрих ховали, були нібито вбиті націоналістичним Правим сектором. Проте інцидент викликає багато підозр: складається враження, що все інсценізовано так, аби звалити провину на Правий сектор.

- Ні я, ні більшість моїх друзів не вірять у жоден Правий сектор. Це брехня, – запевняє Сергій. – Це все робиться для того, щоб зіштовхнути українців між собою.

Але самопроголошений мер Слов'янська В'ячеслав Пономарьов не має жодних сумнівів щодо достовірності доказів. Щоразу підживлюється відчуття небезпеки: раз у раз повідомляється, що упіймано чергового націоналістичного диверсанта, котрий нібито займався шпигунством або готував провокації.

- У Росії шанують усі національні меншини, – стверджує Воробйов і порівнює ситуацію в Слов'янську з громадянською війною в Іспанії, де в 1936-1939 роках інтернаціональні антифашистські загони воювали з франкістськими націоналістами.

- Йдеться не про політичні ідеї, для нас не мають значення політичні погляди, важливим є лише антифашизм, – підкреслює він.

- Ми годуємо Україну, ми тяжко працюємо, а вони нас вбивають. Як таке можливо? – Промовляє ледь не зі сльозами на очах  літня жінка біля пам'ятника Леніна, де розвісили фотографії загиблих. – Чому тут так багато закордонних ЗМІ? Вони й так показують, що хочуть, – переходить вона на крик. Натовп підтримує цю тему, розпалюється дискусія про те, наскільки шкідливими й непотрібними є іноземні ЗМІ.

- Поляки? Ви – наші вороги. Ви дружите з неправильними людьми, – каже «зелений» з карабіном і балаклавою на голові на одному із блокпостів при в'їзді до міста.

На другий тиждень панування «народної» влади кількість полонених вимірювалася вже у двозначних числах.

Люди звернулися по допомогу

Ситуація у Слов'янську виглядає жахливо – в місті панує щораз більша сваволя. Ніхто не в стані передбачити, в якому настрої будуть представники нової влади. Одного разу вони відкриті й згодні спілкуватися, іншого – мають до всіх претензії. Однак Слов'янськ є єдиним містом, де окупація увійшла в таку потворну стадію.

У сусідньому Краматорську – також «бандитському» місті України, де часто справи залагоджують стріляниною – майже на два тижні пізніше, ніж у Слов'янську, з'явилися «зелені».

- Ми приїхали зі Слов'янська, бо люди звернулися до нас по допомогу, – запевняє один з них під відділком міліції.

- І чого ви стоїте? Росія вас використає. Нічого доброго з цього не вийде, – заявляє п'ятдесятирічний чоловік, котрий сам прийшов, щоб подискутувати з прихильниками федералізації України. Протягом кількох хвилин вони перекидатимуться аргументами, але всі залишаються при власній думці. Пізніше чоловік спокійно відійде, «зелені» його не чіпатимуть. У Слов'янську могло закінчитися інакше.

Своєю чергою, у Донецьку більшість мешканців не підтримує федералізації в будь-якій формі. Вони хочуть, щоб Україна була унітарною державою.

- Це якась божевільня, – каже чоловік в автобусі, коли ми проїжджали повз захоплену обласну державну адміністрацію. Тож ще й тому саме Слов'янськ став центром подій і головною цитаделлю  федералістів – тільки тут вони можуть розраховувати на підтримку більшості.

Бракує теж координації діяльності у межах Донецької народної республіки. Хоча de-facto акції тривають в чотирьох точках: Слов'янськ, Краматорськ, Горлівка та Донецьк (репортаж писався ще до масштабних збройних сутичок у Маріуполі, – ZAXID.NET), «народні влади» мало знають одне про одного, а їхня співпраця складається не найліпшим чином.

- Координація заслабка. Є багато різних політичних сил. Єдине, що могло б нас об'єднати – це референдум, – каже Анатолій Хмельовий з Комуністичної партії України.

Зрештою ситуація навіть у невеликому Слов'янську не цілком зрозуміла.

- Ні «зелені чоловічки» не мають контролю над міською радою, ні міська рада над ними, – зізнається комуніст. Хто переможе, той матиме владу. Тільки над чим? Над новим державним утворенням, федеративною республікою, частиною Російської Федерації? Того Донбас ще не знає.

Переклав Любко Петренко

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом „Nowa Europa Wschodnia”. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорівУкраїна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі.

Оригінал статі: Pogardzani