Цю світлину можна ідентифікувати завдяки вежі Катедри, яка визирає на задньому плані і крайньому чотириповерховому будинку ліворуч, який має адресу площа Галицька № 6, і який практично не змінився до нашого часу. А всі чотири будинки праворуч, збудовані в кінці XVIII – в першій половині XIX століття, нині не існують. А перед ними точнісінько на місці сучасного пам’ятника королеві Данилу, зведеному 2001 року, власне розташований Галицький ринок, який звідси перенесли на його сучасне місце 1893 року. На початку вулиці Галицької від XIV століття розташовувалась Галицька брама, під якою від XVII століття велася жвава торгівля і стояли торгівельні ряди. Таким чином на цій світлині 1870-х років ми бачимо ринок, який існував тут не менше, аніж два з половиною століття, і який ліквідували наприкінці XIX століття.
А на цій світлині кінця XIX – початку XX століття ми вже не бачимо Галицького ринку, а замість старих будинків вулиці Валової – два нові у стилі історизму. Будинок, за яким видно вежу Катедри, був зведений у 1880-1890-роках і мав назву Балабанівська кам’яниця. Що тут найбільш цікаво, власне ці два дуже гарні будинки у стилі історизму не простояли тут і двадцяти років, хоча могли стояти ще не одне століття. А річ у тім, що на їхньому місці вже у 1909-1911 роках звели два розкішні будинки у сецесійному стилі з елементами історизму, які ми бачимо сьогодні, і які мають адресу Валова № 7 і № 9. Потужний економічний бум початку XX століття, збагачення багатьох підприємців сприяли тому, що в архітектурне середовище Львова вдерся потужний вир модерну чи сецесії, спочатку орнаментальної, згодом раціональної чи геометричної. Заможні люди прагнули мати житла чи офіси більш просторі й комфортні, з високими стелями, з широкими вікнами, з потужними ризалітами й еркерами, з набагато досконалішою комунальною інфраструктурою та побутовими вигодами. Таким чином архітектурні шедеври у стилі історизму, збудовані якихось 10-15 років тому, безжально зносилися і на їхньому місці поставали новітні сецесійні палаци. Перша світова війна зупинила економічний бум початку XX століття, і таким чином ми можемо дійти доволі парадоксального висновку, що ця війна врятувала від знищення багато будинків у стилі історизму, і якщо б не вона, хто зна, чи залишилися б у Львові хоч декілька чудових будівель у стилі історизму.
На цій світлині кінця XIX століття, зробленій з даху будівлі Галицького Намісництва (вулиця Винниченка (тоді ще Чарнецького) № 18), найбільший інтерес привертає загадковий будинок у зелені (зі світлим дахом) ліворуч навпроти кам’яниці Піллерів (вулиця Винниченка № 8). За ним видно будівлю Бернардинської пожежної стражниці (з темним дахом), зведену у 1883-1884 роках і розібрану у 1920-1930-х роках. Власне про цей будинок, розташований ближче до Галицького Намісництва, годі знайти будь-яку інформацію, хоча він вже фігурує на гуаші Ф. Ґерстенберґера «Вулиця Панська» початку XIX століття, так що міг бути споруджений і наприкінці, а може й у середині XVIII століття. Цей будинок було розібрано одночасно з Бернардинською пожежною стражницею. Вдалині праворуч ми бачимо не існуючі нині будинки вулиці Сербської і Валової, за стилем збудовані у першій половині XIX століття. А праворуч видно ріг вулиці Підвальної з теперішньою вулицею Братів Рогатинців. На місці зведеного у 1910-1912 роках за проєктом архітектора Карела Боубліка чудового будинку у стилі сецесії з елементами історизму (вулиця Підвальна № 3), відомого старшому поколінню львів’ян, як будинок редакцій газети «Вільна Україна», журналу «Жовтень» і видавництва «Каменяр», на світлині бачимо дві зовсім непоказні будівлі XIX століття, одна з яких завертає за ріг вулиці Братів Рогатинців. Нині на цьому місці за адресою Братів Рогатинців № 32 - зведений у 1907-1909 роках сецесійний будинок, де у червні 1969 року відкрили перший у Львові великий і дуже популярний пивний бар «Під вежею», бо під будівлею знайшли залишки оборонної вежі-бастіону. Цей бар закрився в часи Незалежності.
Це площа Данила Галицького наприкінці XIX століття, тодішня площа Стрілецька, а до того вона мала назву Holzmarktplatz (площа Торгівлі деревом), бо на ній торгували деревиною для опалу будинків львів’ян узимку. Вглибині площі бачимо базар, але тоді там вже не торгували деревом, а як свідчить мемуарист Адам Краєвський, там розташовувалася пташина торговиця, де можна було придбати співочих птахів. Цікаво, що до Другої світової війни на цій площі була розміщена перша у Львові автобусна станція. Чотири будинки праворуч незмінно залишилися донині, на місці п’ятого – невеличкий скверик. Ліворуч перший будинок (площа Данила Галицького № 6) теж залишився майже без змін, а далі бачимо оригінальний старий будинок № 7, на місці якого ще за польських часів розміщувався склад труб, заліза і технічних товарів «Гідрант», нині цієї адреси не існує, а на її місці - зведена у 1930-х роках у стилі конструктивізму будівля Торгівельного ліцею, сьогодні це Львівський професійний ліцей харчових технологій (№ 8). Домінанти площі з протилежного боку – чудової будівлі Ремісничої палати, зведеної 1913 року (а від повоєнних часів тут розмістився Львівський обласний театр ляльок) ми ще не бачимо, на її місці непоказна, вочевидь одноповерхова будівля.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google
А на цій світлині площа Данила Галицького часів Першої світової війни (1914-1918). На задньому плані будівля Пожежної охорони, на передньому тимчасово споруджені бараки Міської народної кухні, де в часі воєнного лихоліття охочі, головно незаможні верстви львів’ян, могли отримати харчування. Спочатку такі кухні створювалися для родин мобілізованих вояків австро-угорської армії, утім після вступу російської армії до Львова, кількість нужденних зросла, тому магістрат значно розширив мережу закладів громадського харчування: окрім площі Данила Галицького (тоді Стрілецької) такі пункти були організовані на площі Святого Теодора, у будівлі товариства «Сокіл» на вулиці Джохара Дудаєва (тоді Зиморовича), у приміщенні кав’ярні «Штука» на вулиці Театральній. Обіди видавали за символічну платню, однак, хто не міг заплатити навіть символічної ціни, отримував харчі безкоштовно. Роль народних кухонь була неоціненною, бо вони рятували найнезаможніших містян від голоду.