Мій дід казав: «Зніми капелюха перед священиком та перед вчителем». Сподіваюся, що такий історичний код поваги до освітянина, навіть попри те, що ми знецінили цю професію протягом останніх десятиліть, допоможе повернути пошану у суспільстві до фаху вчителя, а відтак вийти з кризи і вирватися у передові країни світу.
1 вересня у мене завжди асоціюється з днем знань. Годі переоцінити роль освіти, тому так важливо відновити в українському суспільстві повагу до вчителя. І не тільки на словах, а й у матеріальному плані.
Освітні заклади сьогодні покликані не просто давати знання (у 21-му столітті цього точно замало), вони є тим місцем, де формується моральний хребет дитини, молодої людини. Водночас, змінюється і роль самого педагога, який не тільки передає знання, а й є повноцінним виховником для дитини. Саме у напрямку виховання та формування молодої людини, на мою думку, будуть скеровані тенденції глобального освітянського руху.
Експерти кажуть, що з такими викликами як коронавірус, світ стикатиметься все частіше. Це випробування і для освітян, і для кожного з нас. Чи зможемо ми вчитися, не маючи над собою вчителя і будучи далеко, поза стінами школи або університету. Як каже провідний бізнес-мислитель світу Адріан Сливоцький, «Чи зуміємо стати активними менеджерами свого навчання?». І це питання не до наявності знань (доступ до них відкритий і їх багато), а до нашої сили волі: чи її у нас достатньо, щоб заставити себе працювати у таких умовах.
Бо конкуренція у світі зростає, і аби її вигравати, маємо багато вчитися й працювати. Натомість наша галицька неквапливість призводить до того, що ми тішимось, коли учні зі Львова змагаються за перше місце з Києвом, хто найкраще здав ЗНО. А нам треба перейти до глобального вимірювання якості освіти за міжнародними стандартами. І тут результати вже не такі радісні. У 2018 році 6 тисяч 15-річних українців вперше взяли участь у PISA — найбільшому у світі компетентнісному дослідженні середньої освіти. 36 % українських підлітків не досягли базового рівня з математичної грамотності. Близько 26% — із читацької грамотності та з природничо-наукової.
Якість освіти — це перше, що нам треба піднімати, бо це те, з чим Львів має виходити на глобальний рівень. Як це зробити?
По-перше, повернутися обличчям до педагога і визнати, що цей фах є основоположний для розбудови держави. Ніби усі у міністерських коридорах це розуміють, у передвиборчих програмах обіцяють по 4 тис. доларів вчителям, але далі розмов справа не йде.
По-друге, ні в якому разі не припиняти інвестувати в освіту. Під час коронавірусної кризи, перші бюджетні статті, які попали під скорочення були освітні і культурні, частину з них нашій фракції таки вдалося відстояти. Освіта — це довгострокова інвестиція, і, звісно, політикам простіше відремонтувати дорогу і здобути собі політичні дивіденди вже. Однак, якщо ми хочемо стати потужним гравцем на глобальному ринку, перше, куди треба інвестувати — це освіта та культура, а відтак і розвиток інфраструктури.
Матеріальне благополуччя є похідним від благополуччя духовного. Аби нарешті стати господарем у своїй країні, у своєму місті, маємо брати відповідальність за своє життя і будувати стратегії не на рік-два, а на десятиліття, бо це інвестиція у наших дітей, так ми допоможемо їм стати конкурентоспроможними у світі.
Мій дід також казав — «Біда навчить». Нас, українців біда уже навчила. Ми упослідили військових та армію, і частину наших територій окупувала Росія. Ми знецінили наших лікарів і медичних працівників, і коронавірус підкосив усю країну. Ми роками знецінюємо професію вчителя. Тому наше завдання №1 — повернутися обличчям до педагога, забезпечити їм гідну платню та почесне місце у суспільстві. І завдання №2 — переосмислити власне ставлення до освіти. Схема «навчання, робота, пенсія» більше не працює. Вчитися маємо все життя. Аби тримати конкуренцію і перемагати у світі, нам треба набирати темп, треба більше відваги, і головно — набратися терпіння. До будь-якого успіху потрібен час і багато зусиль, бо все відразу все не прийде. Вчімося грати в довгу. Учімося, як заповів нам Патріарх Йосиф Сліпий «Великого бажати»!