Вандалізм у виконанні греко-католицького пароха в смт Славське, без сумніву, вплине на репутацію всієї УГКЦ. Причому значно сильніше, ніж впливали всі попередні провали. Їх було достатньо – від руйнування шпиталю Шептицького на замовлення забудовника-регіонала і до цікавого скандалу з пам’ятником митрополитові, який у дивовижний спосіб перетворився на пошук «ЛГБТ-лобі» в стінах УКУ.
Ці медійно значущі помилки вдалося затушувати за допомогою протиставлення «греко-католиків і патріотів» «безбожникам-активістам». Незгідних з позицією ієрархів можна було маргіналізувати, а з ними – і саму проблему. Схема працювала безвідмовно: ура-патріотизм ніколи не підводив церкву, а духовенство підтримувало політиканів.
У випадку з претензіями Свято-Іванівської лаври на територію Шевченківського гаю було використано взагалі безпрограшний варіант: спадщину митрополита Андрея протиставили чиновникам міської ради, які чомусь не віддавали землю монахам. А те, що в такий спосіб актуальними зробили документи часів міжвоєнної Польщі, чомусь нікого не насторожило. А дарма, до речі, тому що тепер позиція вже римо-католиків, які претендують на свою колишню нерухомість (нині це храми УГКЦ), підкріплена діями самих греко-католиків.
Про пожежі, які руйнують старі дерев’яні церкви, звільняючи місце під новобуди, не говорив хіба що лінивий. Але медійного розголосу фактично не було. Тому все так само вдавалося спускати на гальмах.
Зараз усе інакше. Є і розголос, і питання національної спадщини, тобто патріотизму. Очевидно, будуть якісь дії, кадрові рішення, багато піару на руїнах. Але суті справи це вже не змінить, бо ми маємо справу із симптомами, а не з причинами. Образно кажучи, це вже перші ягідки, оскільки квіточок ми воліли не помічати.
Гордилися кількості «священичих покликань»? Гордилися. Тішилися, що священиків стає дедалі більше, не те що на загниваючому Заході? Ще й як. Чого ж тепер дивуватися тому, що парохами стають люди, чия кваліфікація, рівень ерудиції і моделі поведінки видають вродженого завгоспа чи завгара?
Участь мирян у житті парафії заохочували? А фінансову залежність священиків від «доброї волі громади» толерували? Прошу дуже. Вандалізм у Славську не відбувся без участі «церковної десятки». Вони всі до цього цілеспрямовано йшли. І всі вони, до речі, щирі патріоти.
А страшні історії зі сквером святого Юра і «хіпстерами» на чому базувалися? На тому, що є нормальні люди і якісь стурбовані активісти, яких слухати не варто. Чого ж тоді дивуватися, що парох відмахнувся від «приїжджих» як від набридливих мух? Він же прямо сказав: вам треба – заберіть собі в музей. Не навчені вони слухати активістів, їх не так готували.
І останнє. Ідея зближення з православними українцями добре зайшла? Прекрасно, я вважаю. Були вже навіть випадки, коли бунтівні священики пробували переходити (разом з церквами і парафіянами) в лоно ПЦУ. І чого ж ми чекаємо? Що ієрархія жорстко покарає популярного місцевого священика? Наївні.
Сподіватися можна хіба що на виконання законів з боку відповідних органів. Але тут своє «кіно» – місцевій владі потрібна підтримка такого місцевого лідера в рясі, політиканам більшого масштабу – підтримка церкви взагалі. Бо якщо формально в нас церква відділена від держави, то фактично – політика просто переплетена з церквою. І це наслідок нашого багаторічного підтакування. Наслідок несприйняття критики, яку чомусь вважають особистою образою.