Ця практика провокаторства вже стара, як світ. Згадаймо, як ще на початку 1990-х один львівський активіст-екстремал кричав на мітингах: «Утопимо жидів у крові москалів!». Цю фразу зразу ж підхопили засоби масової інформації, перетворивши її ледь чи не на крилату.
Цей активіст тоді був одним із засновників СНУМу, потім УНА-УНСО , навіть став народним депутатом. Але одного чудового дня 1999-го року він зненацька перескочив до тоді ще проурядової СДПУ(о), керованої Віктором Медведчуком, та ще й очолив охорону цієї партії. З чого б це така метаморфоза?
Хоча для того, хто хоч трохи знається на практиці підісланих козачків-провокаторів ще від радянських спецслужб, тут немає нічого дивного. Зрештою, таку практику використовували не лише радянські компетентні органи, навіть західні демократії грішили такими прецедентами. Щоправда у Європі таких провокаторів використовували виключно для виявлення екстремістських елементів, аби вгамувати, зокрема, ксенофобські пристрасті. На пострадянському ж просторі їх використовують, навпаки, для розпалювання пристрастей, для підюджування відносно мирної опозиції до екстремістських дій.
Ця історія пригадалася мені після того, як отримав від Миколи Рябчука посилання на статтю Міліція згадала старі способи дискредитації вуличних протестів на сайті «Майдан». Ось витяг з публікації:
Сьогодні під час акції На сполох! Софія Київська знову у небезпеці! міліція застосувала старі і призабуті методи провокацій, які добре пам`ятають активісти часів перебудови і Народного Руху.
Розповідає народний депутат Олесь Доній: «Відбулася добра позитивна акція по захисту Софії. Під час акції проявився провокатор. Він цілеспрямовано надміру голосно викрикував антисемітські гасла. Робив все, щоб спровокувати учасників акції та привернути увагу присутніх мас-медіа. Його захищала та супроводжувала міліція!!!
На мої спроби привернути увагу міліціонерів щодо провокації, представники МВС ніяк не реагували. Натомість влаштували йому супровід. (В подальшому, зробивши свою "чорну справу"-покрасувавшись з провокаторськими гаслами перед телекамерами, суб'єкт сів у Міцубісі і від'їхав. Спроби з'ясувати безпосередньо у нього його особу наштовхнулися на протидію(!) міліції).
Отже, маємо спроби дискредитації вуличного Руху Опору шляхом засилання у середину акцій. В подальшому, такі провокатори можуть показуватися провладними мас-медіа, щоб показати буцімто "справжнє обличчя" вуличної опозиції».
Отже нині, як і 20 років тому, треба набиратися пильності, адже механізм провокаторства знову запущено й, підозрюю, зі ще більшим розмахом. Хоча провокаторів виявити не так уже й складно: вони завжди горланять голосніше за всіх, мають здебільшого вирячені очі, використовують ксенофобську риторику, підбивають людей до екстремістських вчинків.