Останніми місяцями в Україні вкотре підняла голову гідра сепаратизму. Цього разу – тарифного. Все нібито просто і зрозуміло: політичні простачки вирішили зіграти в улюблену популістську партію і на догоду Кремлю (не відають, що коять!) щось там зробити з тарифами. На яких, треба пам’ятати, стоїть наша незалежність та євроатлантичний вектор.
Добре, що влада і лідери думок все розтлумачили й не дали завести народ в оману, а звідти – назад у московське ярмо. Слава Богу, є ще в нас розумні люди, які пояснять, що в Україні ринкові ціни на газ, і ринок газу давно є, і тому не може ніхто ніяк впливати на цю ринкову ціну. Амінь. Все зрозуміло, як децентралізація. Можна все, що не заборонено, поки що не заборонено і може бути заборонено.
Дивно, що у воюючій країні ще знаходяться люди, які не усвідомлюють наслідків своїх вчинків. Можуть, наприклад, привезти собі айфон останньої моделі, не сертифікований, і демонстративно перебувати поза законом, поки головний фіскал країни ще собі такого не купив.
І взагалі, поводяться так, ніби їм недостатньо «Єдиного вікна» на всі випадки життя, де можна зручно подати «чєлобітну баріну», не перегризаючи горлянки сусідам у живій черзі. Все ж для народу: нема грошей – пиши на субсидію, за тебе порахують. Хочеш ліхтарик з Китаю – прийди і сертифікуй, що ти не шпигун. Зручно і просто: форми, довідки, «прошу надати дозвіл», «нє вєлі казніть». Для особливо вибагливих створено купу корисних мобільних додатків та інтерактивних карт: незаконні забудови, сміттєзвалища, ямковий ремонт… Воно, ясно, ще в процесі розробки і не завжди цей процес закінчується, але ж приємно.
І поки справжні патріоти будують та укріпляють «вертикаль», у вуха наївних українців підступний ворог вкладає шкідливі «месиджі», спритно оминаючи інформаційні перепони мінстеця. На те вона й гібридна війна. Нещодавно знову використали трагедію. Після вбивства у Дніпрі двох патрульних кожному стало зрозуміло, що потрібно більше прав поліцейським. І нічого, що злочинець сам якби не зовсім чужа МВС людина. І що зброю він не в магазині купував. Лише зрадник і ренегат може подумати, що потрібно лібералізувати законодавство про зброю. Це ж треба бути ідіотом, щоб дозволити добропорядним громадянам носити пістолети, коли в країні війна і кожен урка може собі купити такий самий за сто доларів прямо біля під’їзду.
Тим більше, що закон Савченко діє і на рецидивістів. Досить з народу того факту, що він є джерелом влади. А якщо і з’явиться герой, то йому достатньо й мікроавтобуса, щоб спробувати заблокувати вбивцю на машині. Після цього, ясне діло, його вже можна і нагородити зброєю. Логічно.
Та не одними тарифами манить дурний народ привид сепаратизму. Автомобілі на польській реєстрації так само дурманять голови наївним українцям. І ніякими погрозами «облікувати і карати, створити єдиний реєстр, закрутити гайки» не вдається нашій владі пересадити простий народ на ланоси та інші дива китайського автопрому. Скільки вітчизняного автовиробника не захищай, йому все мало, а тут і населення проявляє дивну як для воєнного часу байдужість. Вже й газети рясніють заголовками про «полювання на не розмитнені машини», даючи зрозуміти шустрим автолюбителям їхнє місце «поза законом». Не допомагає. Ясно ж як білий день, що за дві тисячі доларів в Україні можна ходити пішки або збирати ще так два рази до чогось законного. Та й навіщо, якщо на роботу у складальний цех довезе безкоштовний автобус, а потім на закупи такий самий – прямо під супермаркет. А то привикнуть їздити на машинах, так і до карти поляка недовго доїздитися.
Єдиним легальним видом сепаратизму в Україні залишився сміттєвий. Бо політика – штука тонка, і так просто рейтинги конкуренту не зіб’єш. Тому всякі спроби перекривати дороги в нас караються зі всією суворістю закону, окрім випадків блокування вантажівок зі сміттям. Тут уже можна призабути, що країна в нас єдина, всі за одного і т.д. і т.п. Щоправда, важливо не переборщити з блокуванням. Бо невідомо, в який бік у нерозумного електорату розвинеться стокгольмський синдром. Не факт, що в потрібний. Крім того, якщо кожному на пальцях пояснити, яка це шкідлива штука – сміттєпереробний завод, де ж його потім (коли всі політичні проблеми вирішаться) все-таки будувати? Хіба що скористаються перевіреною формулою «влада привела інвестора, виділила землю – радійте, селяни, робочі місця для вас створені». Але зараз воно, зрозуміло, не на часі. Рейтинги.
Владі, звісно, не позаздриш. Як не бурштин, то малий прикордонний рух. Як не контрабанда сигарет, то тарифи. І всюди – рука Москви, гібридна війна та привид сепаратизму. З одного боку зручно, патріотично і надійно, але якось вже приїлося. Так недовго і справжні загрози не помітити, тим більше, що є величезний досвід ігнорування УПЦ МП, прокурорського саботажу та інших «дрібниць».
А може й справді не все так просто? Може, не варто фермерам відстрілюватися від тітушок, які забирають їхні врожаї прямо з елеваторів? Може, вистачить із них права звернутися в суд?
Може, не треба нічого легалізовувати, а треба просто «сильніше закрутити гайки»?
Може, ми недооцінюємо внесок вітчизняних автомобілебудівників у розвиток нашої країни? Може, крупновузлове складання китайських автозапчастин – це майбутнє української економіки, пенсії і зарплати бюджетникам?
Може, «єдине вікно» та «інтерактивна карта» – це і є та обіцяна демократія?
Ну, тоді не варто дивуватися, що люди об’єднуються у різноманітні мутні організації, рясно інфільтровані агентами ФСБ (на зарплаті і просто корисними ідіотами). Адже в них нема можливості відстояти свої права в індивідуальному порядку. Лише натовпом, з розголосом, у кращих традиціях російсько-ординської ідеології «один в полі не воїн». І ця азіатська модель громадського життя є просто адекватною відповіддю людей на спроби побудувати (а точніше реставрувати) азіатську модель держави.
А як їм інакше захистити свої права? Подзвонити на «гарячу лінію» і слухати заспокійливі мелодії з альбому «Ваш дзвінок дуже важливий для нас»?