У північно– західній частині Мукачівського замку на вершині високої стелли, котра проглядається здалека , розміщений птах. Тисячі туристів фотографуються біля цієї стели, милуються навколішньою територією, оскільки це вигляд у напрямок, де розкриваються Карпат, відкривається Україна.Під стелою - колоною є надпис «Пам’ятний знак на честь 1000-ліття віднайдення вітчизни Угорським народом».
Цей птах, що знаходиться на вершині стели – турул, схожий на сокола, національний символ і гордість Угорщини. Турул є містичним прабатьком угорського народу. Він користується великою популярністю вугорців, прихильніків так званої «Великої Угорщини» -угорська країна, котра існувала до 1920 року (Тріанонського договору) під вплив якої, протягом багатьох століть входило Закарпаття. Саме турул є одим із найшанованіших символів угорської правої шовіністичної партії «Йоббік», котра відкрито заявляє, що Закарпаття є частиною Угорщини.
І цей постамент знаходиться не біля президентського палацу у м. Будапешті, а в українському місті Мукачево. Мукачівський замок є радянським взірцем збереження пам’яток архітектури, де не залишилось відчуття історії,а в середині споруди все стандартизовано, комерціалізованою, не відчувається смаку автентичності. Неповноцінність музейної політики і непослідовність у збереженні архітектурної спадщини, але це предмет для інших статтей.
В замку у експозиціях в абсолютній більшості представлена угорська історія. Така музейна політика (угорськоцентрична) є притаманною чи не для усього Закарпаття. Ми не говоримо вже про те, що приблизно кожен 10-й мешканець Закарпаття має угорський паспорт, багато хто не знає української мови, і частина мешканців живе за місцевим часом, вважаючи що Киїівський час – інший.
Тому Закарпаття це територія, де населення не має чітко сформованої ідентичності, тут присутня здебільшого політика угорської національної пам’яті, практично відсутній український зміст. Закарпаття не має чіткої ідеологеми, вектору ціннісного розвитку, немає сконструйованої національної позиції. От тут то корінь небезпеки – оскільки ідентичність є основою нації, все інше: суспільне, політичне, економічне є похідне і тимчасове. До того ж Закарпаття – це плавильний казан різних етносів – українці, угорці, росіяни, румуни, цигани, єврії та інші, те ж саме стосується і релігійної різнобарвності. Окремо ще існує питання русинської національності, які у різних час «підігрівають» окремі місцеві еліти та зовнішні гравці.
Ці споруди, музейні експонати, архітектурні форми тощо, це не є «мертвий матеріал», це опорна точка для формування світогляду і національних орієнтацій, основа для ідентичності, сприйняття навколішнього оточення та символів. Тому національна свідомість та світогляд, що формуються на основі ненаціональних символів, не може стати українським. Це може означати подальший негативний розвиток подій, що стосуються державного суверенітету.
Але вихід із ситуації є. Спроба створити український контекст минулого, для цього ми маємо основу. Сьогодні «українскість» на Закарпатті здебільшого формується на основі «радянського стереотипу» -про збір земель руських, для «воз’єднання» з псевдо «старшим братом». Тому радянський період Закарпаття найбільше пояснює українське минуле Закарпаття, і ще сьогодні у музеях багато виставлених експонатів, що представляють радянську історію. Але остання була не більше ніж політичною технологією комуністичною парії, котра фактично не має спільностей із Незалежністю.
Точкою опори для створення фундаменту Українського Закарпаття є насамперед звертання у часи розквіту Київської Русі, коли слов’яни почали активно заселювати цю територію. Але тисячолітна відстань у часі є надто великою для формування історичної пам’яті, це лише добре джерело для створення міфів та легенд. Реальною опорою для формування української ідентичності є актуалізація українського руху уЗакарпаті, що існував у міжвоєнний період, котрий втілився у боротьбі Карпатської Січі проти гортистської Угорщини за Незалежність краю, проголошення Карпатської України на чолі з А.Волошином та рішення приєднатись до Великої України.
І ключовим моментом у створення фундаменту для українського наративу є події Революції Гідності та війни на Сході, оскільки як свідчать дослідження, то переважна більшість мешканців України сприймають як національну гордість - Небесну сотню та учасників АТО, що загинули у боротьбі проти Російських агресорів
Тому на Закарпатті необхідно переглянути об’єкти, що пояснюють минуле(місця пам’яті) та наповнити його українським змістом, концентруючи увагу на події українського минулого і сучасного.