Жорстокість росіян в Україні неможливо пояснити. «Такого не може бути», – скаже європеєць, і захоче радше запідозрити українців у згущуванні фарб та підтасовуванні фактів, аніж повірити, що люди на це спроможні. Особливо, коли йдеться не про якогось окремого психопата, а про цілу державу з величезною армією.
Російська культура, припустить європеєць, не могла виплекати стільки покидьків. Тим більше, що покидьки не читають книжок. Натомість, і це факт, російська культура сформувала інтелігенцію. Яка спокійно спостерігала за народженням монстра, за перманентною деградацією мас і не спромоглася (чи не захотіла) цьому завадити. Адже «несопротивление злу», душевні терзання девіантів – це так цікаво, так тонко. Як і пошуки спільного між людиною і чудовиськом, із риторичним «тварь я дрожащая или право имею?».
В результаті «тварь» втратила всі права на батьківщині, зате отримала їх під час нападу на Україну. «Права» на вбивства, зґвалтування, мародерство. Тому окуповані та звільнені території виглядають так, ніби тюрма напала на тихе містечко. Російська тюрма, прошу пам’ятати. Адже в російській тюрмі (а також в армії, у поліції тощо) зґвалтування – це спосіб домінування.
Хай там як, мусимо не до кінця піддаватися емоціям і таки вивчати цей «феномен» – суто з міркувань безпеки. Нам потрібно розуміти, з чим маємо справу, не спрощуючи і не прикрашаючи дійсність «ордою», «мордвою» чи «оркостаном». Та називати речі своїми іменами. Наприклад, сучасне російське суспільство – це сучасне російське суспільство, росіяни – це росіяни, а не якісь «зомбі» чи «ординці». Ані зомбі, ані ординці цього не заслуговують. А росіяни не заслуговують на те, щоб «пропетляти» після війни від гріхів, які чинили начебто не вони, а якісь «орки».
Отже, російське суспільство відрізняється від нормального унікальним поєднанням деяких рис.
Перше – тотальна недовіра до науки та експертизи.
У кожній країні є люди, яких умовно можна назвати «конспірологами». Як правило, вони погано освічені, мало заробляють, ні на що не впливають і багато дивляться телевізор. А головне – більшість із них можна виокремити в конкретну соціальну групу. У Росії такої групи нема, там більшість населення, незалежно від рівня доходів і соціального статусу, є конспірологами. Путін зі Шойгу їздять до шаманів і вірять, що англосакси вирішили «поработіть» Росію. Чиновники і бізнесмени користуються примітивною магією, солдати просять захисту в якихось «бабок» із «заговорами». Лікарі «заряджають воду», ракетники освячують бойові ракети, вчителі розповідають про Атлантиду. І все це на тлі тотального телевізійного маразму, рептилоїдів, масонів, голубів як біологічної зброї тощо.
Звідси – і небувала консолідація російського суспільства. Якщо кожен ідіот може легко знайти просту відповідь на складні питання, то нема місця для сумнівів.
Друге – православний націонал-більшовизм як «народна» ідеологія.
Скільки б не намагалися сучасні нащадки пролетаріату «відновлювати» Російську імперію, у них завжди виходить совковий кіч у стилі єгипетського готелю, з позолотою поверх гіпсокартону. Справжнім, народним гімном Росії мала б стати пісня:
«Мы на горе всем буржуям
Мировой пожар раздуем,
Мировой пожар в крови —
Господи, благослови!»
Тут і національне «ми», і вороги – ті, хто живе краще, принаймні з унітазами та килимами. І специфічний бог, який благословляє мародерство та знищення.
А калові маси і тотальний срач у захоплених оселях – чим не маніфест нового російського національного пролетаріату?
Третє – специфічне уявлення про «порядок», для якого не потрібні правила.
Усім відомо, що єдиним законом у російському суспільстві давно стало «я начальник – ти дурак». Який у нас, знову ж таки помилково, чомусь називають «азійським» чи «монголо-татарським». Чим ображають представників цих великих цивілізацій. Адже дисципліна та закони, хай і жорстокі – це зовсім не плазування перед неадекватними Кадировим і Путіним.
Але це ще пів біди. Відсутність правил та елементарної логіки є для сучасних росіян універсальним виправданням. Вони не знали, вони не думали, вони нічого не могли змінити, так сталося. Більшість «пояснень» полонених російських солдатів можна звести до формули «бес попутал» – після чого якесь каяття, покута, сумління є абсолютно неактуальними. Усі питання до «бєса», а вони люди маленькі, з них питати нічого.
На цих трьох «стовпах» і стоїть справжня культура тих росіян, чиї розмови були перехоплені нашими спецслужбами. І з цим треба працювати.
Якщо населення тотально вірить у змови, то потребу усунення Путіна від влади можна легко обґрунтувати. Наприклад, тим, що насправді він працює на Китай, чи на масонів, чи на таємний світовий уряд. А як інакше пояснити те, що країна так і не «встала з колін» за два десятиліття, а тепер ще й армія критично ослаблена?
Якщо ненависть до багатих спрямувати у правильне русло, то колони військової техніки з Далекого Сходу і Забайкалля могли б повернути в бік Москви і Санкт-Петербурга. Тим паче, що «справедливості» в такого походу буде набагато більше, ніж у нападі на Україну.
Головне, щоб «начальник» був не «слабак», якийсь гібрид Путіна з Кадировим, і щоб гарантував своїм підданим повну безкарність та звільнення від гріхів.
От тоді в України з’явиться шанс на перепочинок і час на відновлення. Бо демократизація Росії – це, звісно, добре, але нереалістично в якісь ближчій перспективі. Тоді як їхня денацифікація, демілітаризація та денуклеаризація – питання дуже актуальні.
P.S. А кенселити російську культуру дійсно не варто. Її треба вивчати. Наприклад, фільм «Груз-200» – детальна ілюстрація загадковості та широти російської душі.