Приємно спостерігати, як плодоносить демократія. Ні, це я не про політику, зовсім не про політику. Я про життя людей.. Саме у такому ладі може нормально розвиватися громадянське суспільство. Є свіже повітря, і ми ним дихаємо. Хочеться вірити, що кожного разу вдихаємо глибше.
Кілька місяців тому, виключно через позитивне ставлення до подруги, - розумної, енергійної, молодої жінки, що залишила престижну роботу задля подальшого розвитку себе, підтримала її починання – створення спільноти молодих людей, які вчаться втілювати ідеї з покращення світу довкола себе. Сайт, що об’єднує спільноту, і де викладаються ідеї, так і називається – Big Idea.
Для просування ідей застосовується технологія, винайдена три роки тому у середовищі студентів у Чикаго. Прийшло це в голову Роману Петроняку, українцю за походженням, та його друзям. Студенти мали невсипуще бажання робити мистецькі проекти, вчилися на арт-менеджерів, і добре знали, як складати заявки на ґрантове фінансування. Однак їх це дістало: привабливі ідеї відсувалися далеко на задній план за купами аплікаційних форм.
Отож, молодь спробувала зробити все по-іншому, самотужки. Знайшли у Чикаго приміщення, пригідне для ресторанчику, та почали запрошувати друзів у неділю на супчики. Місце й проект так і самоназвався Sunday Soup. За смачненьким супчиком присутні представляли свої ідеї, колективно їх обговорювали, обирали найкращі. Переможцям вручали міні-грант – гроші, зібрані від продажу супчиків.
Технологія запрацювала, чимало молодих людей, натхненні підтримкою однодумців, змогли реалізувати свої проекти. І почали ширити ідею реалізації ідей далі. Сьогодні, за словами Романа, у світі уже є 20 локацій, де у такий спосіб поєднують приємне з корисним.
21 локацією, вслід за Києвом та Черніговом, став Львів. Щоправда, у нас готують традиційний український борщ. І то є добре!
Я теж залишала на Big Idea свою ідею – складну до реалізації, але щиру. Несподіванкою для мене було, що її треба представляти. Але сказала А, то кажи уже й Б – за недільним борщем.
Ще більшою несподіванкою було те, що присутні на Sunday Борщ визнали, що ця дещо утопічна ідея про те, як нам, українцям, має стати краще жити разом, знайшла підтримку і перемогла. І звісно головне не гроші, які дали на підтримку цієї ідеї. Я отримала значно більше – довіру людей. І тому буду намагатися перетворити те, що п’ять років було умоглядною концепцією в маленькі практичні ініціативи.
Йдеться про подолання штучного поділу України на Захід і Схід. Ще під час Помаранчевої революції, коли ця гидка мені дихотомія вилізла, я придумала спосіб її повної нівеляції. Це – багатосмуговий, швидкісний автобан Ужгород-Донецьк, що сполучає Захід і Схід. Користуючись ним, громадяни країни зможуть нарешті пізнати, хто ми і які ми. Думаю, багато нав’язливих ідей про непримиренні відмінності піде спати.
Звісно, на перетворення існуючих доріг у такий автобан потрібні великі гроші, потрібна воля політичного керівництва країни. Отут могла б постати небезпечна крапка на цій ідеї. Та ні, я знаю, як поставити кому, і піти далі: треба підготувати еліту... Щоб на якихось наступних виборах їй не хотілося продавати нам поділ, а схотілося-таки запропонувати об’єднання.
Що робимо? Я ще підготуюся краще, але «заготовка» є – це те, що львівські студенти робили уже кілька разів – запрошували молодь зі Східної і Південної України до Львова на свята. Думаю, цю ініціативу треба розвинути – зробити постійно діючий Інет-майданчик, на якому охочі зможуть запрошувати гостей постійно. Що взамін? Я, до прикладу, не проти проїхатися селами Донеччини..
Коли ми змінимося, з певною інерцією, змушена буде змінитися і влада.
Поза цим, більший оптимізм вселяє, що технологія Sunday Борщ сподобалася львів’янам, і можливо скоро ми побачимо й нові подібні ініціативи.