Друга зустріч Трампа і Зеленського в Білому домі відбулася. Цього разу обійшлося без скандалів і неприємних несподіванок. Але, незважаючи на дружній, позитивний тон розмови, було б неправильно робити поспішні висновки про перспективи швидкого закінчення російсько-української війни.
18 серпня президент США Дональд Трамп приймав поважних гостей. До його резиденції у Вашингтон з’їхалися провідні європейські політики, включно з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте та президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн. Та, безумовно, головним гостем був президент України Володимир Зеленський.
Ключовою темою зустрічі стало питання пошуку шляхів припинення вогню в Україні. А також майбутніх переговорів між Зеленським і Путіним. Учасники імпровізованого саміту обговорили низку інших важливих питань. Серед них вперше серйозно пролунала інформація про те, що Захід готовий надати гарантії безпеки для України. І США не проти долучитися до них. Цікавою виглядала пропозиція Києва придбати американської зброї на суму до 100 млрд доларів. Зеленський дослухався до порад і загалом тримався достойно.
Зустріч з Трампом 18 серпня дещо нівелювала неприємний осад, який залишився після візиту Путіна на Аляску 15 серпня. Червона доріжка для кривавого російського диктатора дорого коштувала сорок сьомому президенту США. Його надто поблажливе ставлення до російського лідера викликало шквал критики. А відсутність результату – негайного припинення вогню – дало підстави ЗМІ назвати зустріч Трампа і Путіна провальною. Господар Білого дому може дуже хотіти укласти угоду з РФ. Але не може повністю відкидати реальність і суспільну думку.
Здається, американський президент поки що відмовився від ідеї спільно з російським диктатором тиснути на Україну з вимогою вивести війська з Донбасу як основної передумови припинення вогню. Та й взагалі поводився доволі шанобливо і конструктивно, потішений увагою і компліментами своїх гостей. Проте це не означає, що 18 серпня відбувся великий дипломатичний прорив для України і Європи. Майбутнє залишається туманним і невизначеним. А настрій Трампа, на жаль, має властивість змінюватися. Не варто забувати й про те, що Путін теж володіє мистецтвом психологічних маніпуляцій і знає, як впливати на американського лідера.
Це правда, що американо-європейський мінісаміт у Вашингтоні пройшов у дружній атмосфері. Але він не виглядав як символ демонстрації сили Заходу. Не потрібно забувати, що гості з Європи прибули в Білий дім для морально-психологічної і політичної підтримки Володимира Зеленського. А не для вироблення разом зі США стратегії дієвого тиску на Москву. Їхньою метою було переконати Трампа не погоджуватися на примус України до швидкого миру за російським сценарієм. А також висловити свої застереження щодо підступності Москви.
Можливо, якби в Білому домі господарем був Рональд Рейган, ця зустріч завершилася б ультиматумом Заходу до Росії. І в ньому йшлося б не тільки про вимогу до Кремля негайно припинити вогонь, а й про негайне виведення російських військ з України. Це був би класичний приклад формули «мир з позиції сили». До того ж озвучений на спільній зустрічі лідерів західного світу. Але сьогодні вона завершилася нічним дзвінком Трампа Путіну, в якому американський лідер поінформував російського правителя про основні домовленості.
Американо-європейська зустріч у Білому домі продемонструвала, що Трамп відклав у довгу шухляду питання санкцій проти Росії. І сконцентрувався на організації зустрічі Путіна й Зеленського. Можна лише гадати, чи відбудеться ця зустріч, коли вона відбудеться і які матиме наслідки. Але вже зрозуміло: припинення вогню не очікується найближчим часом. А Росія знову уникла запровадження нових санкцій.
Переговори про мир – часто довгий процес. Тим більше, якщо йдеться про мир між агресором і жертвою. Перші заяви глави російського МЗС Сєргєя Лаврова свідчать: Росія робитиме все, щоб уникнути повноцінного перемир’я, висуваючи нереальні претензії до України. Вона максимально затягуватиме процес, вимагаючи, до прикладу, офіційного статусу для російської мови чи особливих прав для росіян в Україні.
Хоча європейські лідери залишилися задоволеними зустріччю в Білому домі, вони висловили певні застереження. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зауважив, що йому важко уявити повноцінні мирні переговори без припинення вогню. І попросив Трампа натиснути на Путіна, щоб той дав вказівку зупинити бойові дії. Але сумнівно, що американський президент буде щось робити в цьому напрямку. Президент Фінляндії Александр Стубб, який порівняв Краматорськ і Слов’янськ з «фортецями, котрі протистоять навалі гунів», вкрай обережно висловився щодо гарантій безпеки Україні. Він дав зрозуміти, що нічого конкретного США наразі не обіцяли.
Найбільший ризик для України за нинішніх умов – це дефіцит морально-етичних орієнтирів у сучасній світовій політиці. Там, де основоположні принципи поваги до суверенітету й територіальної цілісності поступилися місцем тактичним цілям досягнення швидких домовленостей з агресором, завжди існують серйозні небезпеки. Мир, досягнений шляхом умиротворення загарбника чи хоча б часткового визнання його завоювань, є хиткою і нестабільною конструкцією. Вона може обвалитися в будь-який момент. Це мали б чітко усвідомлювати політичні еліти Заходу. Можливо, у глибині душі вони розуміють, що відбувається. Але не мають достатньо політичної волі, можливостей і бажання скоригувати реальність. Тому змушені слідувати у фарватері хибної стратегії, яка передбачає досягнення «поганого миру» шляхом болісних компромісів і поступок агресору.
Велика зустріч європейських лідерів з американським президентом у Білому домі вже стала історією. Найближчим часом ми побачимо, чи привела вона до тектонічних зрушень у дипломатії, які можуть зрештою наблизити нас до певної мирної угоди з Кремлем. Чи стала просто гарною картинкою демонстрації єдності Америки і Європи, яка, однак, швидко буде затьмарена новими суперечностями і згубним впливом третіх сил.
За нинішньої дипломатичної динаміки, яка, до того ж, помножена на дефіцит цінностей і мінливість характеру провідних світових гравців, прогнозувати щось напевне – марна справа. Сказане вчора за кілька днів може забутися. Висловлені сьогодні пропозиції вже за тиждень – стати неактуальними. Тому не потрібно впадати в надмірну ейфорію чи у глибоку депресію. Та надто близько сприймати чутки, які курсують у світовому інформаційному просторі. Якими б хорошими чи не зовсім були істинні мотиви наших союзників, потрібно розуміти: передусім варто покладатися на себе.