5–6 серпня Саудівська Аравія стала місцем, де зібралися представники понад 40 країн світу для того, щоб обговорити шляхи досягнення миру в Україні. Ця зустріч є продовженням не надто афішованих у медіа дипломатичних консультацій, які відбулися в Копенгагені. От тільки рівень представництва держав у Джидді суттєво зріс. Передусім завдяки участі в конференції делегатів з країн глобального Півдня – Азії, Африки та Латинської Америки. А також присутності на заході офіційного представника Китаю.
Сторони не погодили текст спільної заяви за підсумками зустрічі. Цьому завадили надто різні погляди держав-учасниць на природу російсько-української війни і бачення щодо її завершення. Але певні опосередковані результати зустрічі у Джидді все-таки є.
Українська влада вважає підсумки конференції дуже обнадійливими і конструктивними. Якщо вірити голові Офісу Президента України Андрію Єрмаку, учасники переговорів погодилися, що в основі мирного врегулювання російсько-української війни має лежати принцип територіальної цілісності нашої держави. Також делегати домовилися створити робочі групи по кожному з десяти пунктів мирного плану, запропонованого Україною. Очікується, що окремі держави зможуть сконцентруватись на напрямах, які їм найближчі – від ядерної безпеки до повернення полонених і викрадених українських дітей.
З іншого боку, заступник голови Офісу Президента Михайло Подоляк в ефірі «Радіо Свобода» заявив, що досі не всі країни розуміють, чому Росія має покинути українську територію для завершення війни. Мовляв, існують держави, які думають, що агресія Росії проти України – це всього лише територіальна суперечка. Звідси випливає, що для таких країн цілком можливі переговори України з агресором без повного виведення його військ.
«Деякі країни не глибоко розуміються на цьому конфлікті, більше того – деякі країни продовжують вважати Росію спроможною проводити масштабні воєнні кампанії. Складно пояснити, що якщо ми хочемо фіналізувати саме війну, знайти її фінал, то тоді Росія має програти. Якщо ми хочемо продовжувати війну, і таким чином максимально дискредитувати міжнародне право, то тоді треба про щось домовлятись з Російською Федерацією. Не всі це розуміють, і це найбільш складні питання», – пояснив позицію частини держав Подоляк.
Також у низки учасників зустрічі в Джидді є категоричне несприйняття необхідності притягнення російського політичного і військового керівництва до відповідальності за розв’язану війну. Не всі підтримують і пункт про виплату репарацій Україні за завдані збитки і руйнування.
Очікується, що дипломатичні консультації за участю України продовжаться в майбутньому. Можливо, цього року ми побачимо нову зустріч, вже за участю глав держав, де обговорюватимуть «українську формулу миру». Росію туди теж не планують запрошувати. Водночас, скільки таких заходів має пройти до виходу на конкретний результат – точно невідомо. Оптимістичний сценарій передбачає проведення ще двох конференцій для досягнення головної мети.
Голова ОП Андрій Єрмак у коментарі українським журналістам натякнув на те, що на фінальному етапі переговорів до них залучать Росію. Однак зустріч за участю Росії має відбутися нібито тільки тоді, коли вона готова буде визнати свою поразку в Україні. Фактично, заключний мирний саміт в Офісі Президента пов’язали із завершенням війни. Але визнали, що без виведення російських військ з України втілити цей план буде неможливо. Це і є найслабшим місцем усієї дипломатичної ініціативи. Станом на зараз перспективи того, що Росія виведе свої війська з України, виглядають з розряду фантастики.У Кремлі зустріч у Саудівській Аравії передбачувано розкритикували. МЗС держави-агресора заявило, що «переговори в Джидді не мають жодної додаткової цінності».
У Москві обурилися тим, що її представників на переговори не запросили. «Без участі Росії та без урахування інтересів Москви зустріч була безглуздою», – цинічно прокоментував захід офіційний Кремль. РФ також пообіцяла обговорити результати конференції з державами-членами БРІКС. Очевидно, що Кремль спробує хоча б частково перехопити ініціативу на міжнародних майданчиках і докладе багато зусиль для просування своїх брехливих наративів.Вустами речниці МЗС РФ Марії Захарової Кремль вкотре повторив свої вимоги до України, які фактично не змінилися з початку повномасштабного вторгнення. Серед них: нейтральний і позаблоковий статус України, визнання «нових територіальних реалій», демілітаризація та денацифікація, права російськомовних.
А ось у США факт проведення зустрічі у Джидді оцінили загалом позитивно. «Ми вважаємо продуктивним те, що низка країн змогли почути безпосередньо від України як щодо насильства, яке чинила Росія проти них, так і щодо їхнього бачення справедливого і тривалого миру, який збереже їхню територіальну цілісність і суверенітет», – сказав речник Державного департаменту США Метью Міллер на брифінгу у Вашингтоні 7 серпня. Крім цього, американський посадовець висловив задоволення участю в переговорах про мир представника Китаю.
Конференція в Джидді теоретично може стати прологом до майбутніх переговорів України з державою-агресором. Але поки що важко уявити, на основі чого ці переговори можливі. Адже й так зрозуміло, що агресор добровільно не погодиться на деокупацію українських територій. А переговори Путіну потрібні не для справедливого миру, а для тимчасового перемир’я, під час якого Росія спробує остаточно закріпитися на загарбаних землях. А згодом, якщо складуться сприятливі обставини, відновить бойові дії. Якщо погоджуватися на формат переговорів з агресором без виведення його армій, Україна отримає повторення Мінська. А далі варто очікувати безкінечні дебати, які можуть розтягнутися на роки. У цих безплідних дипломатичних дискусіях Кремль задіє весь свій досвід з поширення брехні, маніпуляцій та фейків. Зробить усе, щоб перетворити переговори на беззмістовну балаканину, і спробує уникнути відповідальності за агресію.
Сумнівно також, що українське суспільство з ентузіазмом сприйме початок переговорів з агресором, якщо його війська перебуватимуть в Україні. Проте варто усвідомлювати й інше: якщо на лінії фронту до кінця року не відбудеться серйозних змін на користь України, міжнародний тиск щодо початку переговорів на Київ може посилитися. Не можна відкидати й ризиків зменшення обсягів військової та фінансової допомоги наступного року. На жаль, це чудово розуміють у Москві.І все ж це не означає, що зустріч у Джидді була просто необов’язковою на цьому етапі формальністю. Для України позитивним є сам факт залучення до розмови про справедливий мир якомога ширшого кола країн. Особливо країн, які коливаються чи займають значною мірою проросійську позицію.
Можливо, не всі держави після конференції сприйняли українські аргументи. Можливо, багато хто залишився в позиції, яка не розрізняє жертву агресії й агресора. Але донесення української точки зору все одно важливе. Навіть формальне визнання принципу суверенітету і поваги до територіальної цілісності України – уже хороший сигнал. І загалом вдалий маневр. Присутність на зустрічі китайського представника – теж хороша новина. Але не варто переоцінювати сам факт візиту в Саудівську Аравію посланця від Пекіну. Китай продовжуватиме грати свою гру. А його слова «про готовність сприяти мирним переговорам» важливі в контексті того, який саме мир у КНР вважають справедливим.
Конференція у Джидді – це також демонстрація готовності показати світу, що Київ дійсно зацікавлений у справедливому мирі, без анексії територій і за умови повного відновлення українського суверенітету. Адже російська пропаганда любить продукувати фальшиві меседжі про відданість справі миру, паралельно щодня вбиваючи українців і посилаючи ракети на українські міста і села. Розвінчання російської пропаганди і робота з масовою суспільною свідомістю в різних країнах світу – це також інструмент, який зменшує глобальні можливості Москви. Ізолює її від великої частини світу. Так, це може не дати швидкого негайного ефекту. Та що менше друзів і співчуваючих у РФ, то краще для нас.
З великою ймовірністю, зустріч у Джидді може не мати якихось глобальних наслідків і ніяк не вплине на закінчення російсько-української війни. У війні такого типу, який розв’язала Росія, дипломатичне вирішення, як правило, можливе лише після військової поразки агресора. Або у випадку великих внутрішніх політичних потрясінь усередині Російської Федерації. Якщо не буде ні того, ні іншого, перспектива результативних переговорів і справедливого миру для України, на жаль, виглядає сумнівною.