Коли в країні відбуваються революційні події, патріотичні львів’яни, звісно ж, не можуть стояти осторонь. Вийти на місцевий Євромайдан, щоб захистити свою думку – святе діло.
Тим більше, що тут немає жодної партійної символіки, а громада небайдужих збирається сама по собі. А на додачу ще й виступають відомі гурти із запальною музикою. Ну як тут не прийти? Втім… Прийти для чого?
А починалось все так добре
До вечора 25 листопада я пишався львівською молоддю, що вийшла на Євромайдан. Я пишався тим, що рушійною силою на мітингах є саме студенти. Я пишався тим, що у такий холод вони виходять на вулиці боротися за своє майбутнє. Так, першою на Євромайдан у Львові вийшла саме молодь. Так, багатотисячним віче в неділю керувала також молодь. Університети підтримали студентів, а керівництво вишів на протестах стояло пліч-о-пліч зі своїми спудеями. Навіть під час сильного снігопаду та жахливої негоди понад 20 тисяч студентів все ж вийшли на протести. Більше того, вони вибороли своє право мітингувати без партійної символіки та без депутатів.
Здавалося б, основна проблема київського Євромайдану – роз’єднаність людей через політичні погляди – знайшла своє вирішення у Львові. Тут люди об’єднались без партійних прапорів, аби засвідчити собою одне з найпопулярніших гасел сьогоднішніх мітингів: «разом – сила!» Все починалось так добре… Однак те, що творилось на вечірньому мітингу 25 листопада, змусило мене переоцінити ситуацію. Дійство нагадувало радше день міста, аніж революційний протест.
Нова забавка
На мітинг 25 листопада організатори запросили відомі українські гурти, які своїми запальними піснями й танцями мали розігріти натовп та додати людям бойового духу. Ідея, в принципі, хороша, однак… Однак все вийшло зовсім не так, як планувалось. Євромайдан перетворився у концерт до дня міста, не більше.
Я усвідомлюю, що без музики народу зібралося б значно менше. Але тоді мітинг хоча б був би схожим на мітинг. На площі зібралась переважно молодь, яка тішилась, стрибала, танцювала… Прийшли і старшокласники, які в перервах між піснями фотографувалися із прапорами України та ЄС в різних позах. Вистачало й тих, хто, всупереч закликам організаторів, розпивав пиво, вино та навіть горілку. Гасло «Слава Україні», яке натовп не втомлювався кричати знову й знову, перетворилось на казна-що в стилі «гоп-гоп, давай-давай».
Дивитись на те, чим став львівський Євромайдан, було справді боляче. Ідейну молодь, яка здебільшого поїхала до Києва, замінили ті, хто прийшов в центр просто потусуватися з друзями, поскакати на концерті та повигукувати пару-другу гасел. Свідомі люди, що все ж залишились у Львові, як правило, збирались біля наметів або стояли осторонь. Їх теж було багато, однак «концертний» натовп, на жаль, переважав. Дуже показовим був той факт, що по завершенню виступів музичних гуртів, попри прохання організаторів залишитись на площі, 2/3 людей порозходились. А й справді, навіщо стояти далі? Музику вимкнули, свято закінчилось. Прийдемо на наступний концерт.
Львів’янам
Шановні львів’яни, а особливо молодь, поки ваших однолітків в Києві лупцюють загони «Беркуту», ви п’єте пиво та розважаєтесь. Поки ваші друзі в столиці думають над тим, як вистояти ще одну ніч, ви бездумно кричите «Україна – в ЄС!» Євромайдан – це не забавка. Це не дискотека, куди можна прийти повеселитись з друзями. Робити революцію, шановні львів’яни, – це зовсім не прикольно. Якщо з тих чи інших причин не можете поїхати в Київ – що ж, будьте ласкаві поводити себе гідно тут, у Львові. Викладачі звільнили вас з пар не для того, аби ви відпочивали та відривались на концертах. Особисто мені аж ніяк не хочеться, аби ваші діти почули від своїх батьків саме таку картину Євромайдану. Усе більш, ніж серйозно. Усе більш, ніж просто важливо.
P.S. Я в жодному разі не хочу дискредитувати львівський майдан. Тут також вистачає людей, а поміж ними молоді, які вийшли на площі міста зовсім не заради концертів чи тусовок. Саме цим ідейним людям, а також організаторам протестів (які докладають максимум зусиль, аби вивести народ на вулиці) хочеться сказати щире «дякую». Що ж до інших, то скажу ще раз: згадайте, чому ви тут стоїте.
Остап Яриш