Іноді ми настільки засліплені описами святих із типовою для жанру житія словесною позолотою у вигляді якихось неймовірних аскетичних подвигів, надприродних чудес і всього іншого фантастичного і божественного, що не бачимо реальних святих навколо нас. І навіть коли їхня святість проявляється просто перед нашим носом, ми й надалі не можемо роздуплитися і доперти, що серед нас жив святий. Бо ми ж то чекали отої позолоти та вражаючих нашу уяву чудес.
А тут – простий двірник дядя Саша, навіть не якийсь особливий Амфілохій чи хоч, принаймні, Теодор. Звичайний непомітний чоловік із буденним ім'ям Перга Олександр Григорович – «синій комірець», як зараз модно розрізняти. І навіть буквально: чоловік у синьому напівкомбінезоні двірника та помаранчевому сигнальному жилеті. Хіба таких зображають на іконах? І як його зображати? У тій двірницькій робі та сигнальному жилеті, з мітлою в руках? Не смішіть.
Перша асоціація при погляді на цю постать буде з уроками літання у Гоґвардсі. Та й що він такого надзвичайного зробив? Він же просто на совість робив свою маленьку роботу, дбав про прибудинкову територію, садив дерева та вішав на них солодощі для малечі. Але саме в цьому й полягає справжня святість. Як казав св. Томас Мор: «Найбільший подвиг – це сумлінно виконувати свої обов'язки».
Гадаю, кожен із нас усвідомлює, наскільки це важко, просто на совість працювати на всі сто, особливо якщо ти не робиш нічого «надзвичайного», типу польотів у космос чи ще чогось, про що колись буде говорити якщо не весь світ, то, принаймні, весь україномовний фейсбук. Як-от про подвиг українського олімпійця Владислава Гераскевича з його «Шоломом пам'яти», до якого була прикута увага ЗМІ цілого світу, який пожертвував свою кар'єрою, щоб донести правду, на тлі якої дуже чітко проявилася гнилість і продажність олімпійської системи. Тож коли в Києві 18 квітня 2026 р. почали лунати постріли, об'єктиви фото- та відеокамер усього світу не були зосереджені на постаті простого двірника, який закрив собою дитину.
А проте «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15, 13), – каже Христос. І ще каже, що в Отця Небесного дуже особливе ставлення до дітей, настільки особливе, що їхні ангели мають до Нього постійний безпосередній доступ: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10). Олександр Перга, дядя Саша, просто був наповнений любов'ю до навколишніх людей, особливо до дітей, які відчували це й тягнулися до нього, називаючи дідусем.
Я не знаю, до якої конфесії належав дядя Саша і чи взагалі був віруючим. Я лише усвідомлюю, що він був наповнений справжньою любов'ю до ближніх, яка і є основою проповіді та життя Христа і найбільше вирізняє справжніх Його учнів. Не знаю, чи коли-небудь якась із традиційних Церков офіційно проголосить Олександра Пергу святим. Але я точно знаю, що 20 квітня 2026 р., коли він помер у шпиталі від отриманих ран, усі ми з вами отримали ще одного молільника та заступника в небі, який буде небесним покровителем двірників і всіх, хто, непомітно для інших, часто під насмішливими та презирливими поглядами перехожих, дбає про чистоту наших вулиць. Бо ми ж усі знаємо ці сталі вирази, якими лякають дітей, намагаючись змусити їх добре вчитися: «Вчися, бо підеш вулиці підмітати!». А 18 квітня 2026 р. один із тих непрестижних, часто висміюваних двірників показав такий неймовірний приклад любови та самопожертви, якого ми від нього не сподівалися, а чекали, наприклад, від поліцейських. А натомість його показав простий двірник, закривши своїм тілом дитину. Тож після його смерти й наші діти, яких, не сумніваюся, і надалі лякатимуть перспективою стати двірником, отримали в особі двірника дяді Саші ще одного покровителя в небі.
У зв'язку з цим маю прохання до наших іконописців: якщо хтось із вас колись надумає писати його ікону, не підписуйте її «св. Олександр Перга», а просто «св. дядя Саша» – це буде правдивий підпис, який краще передасть суть зображеної людини, ніж оте «як у паспорті». І не зображайте його в грецькому хітоні та з іншими чужими для нього атрибутами. Напишіть його правдиво: у синій двірницькій робі чи куфайці, з мітлою, як у Гарі Поттера, хай навіть це для когось виглядатиме смішно. І, на Бога, не ліпіть навколо нього золоте тло, досить уже тої позолоти! Краще намалюйте навколо нього жовте та червоне опале листя, яке він своєю мітлою прибирав. Хай це виглядає так, ніби просто вітер здійняв навколо нього листя і в тому вихорі з золотого листя відніс його на небо.
Фото із соцмереж