Звинувачення жертви

Чи можна закидати українцям, що вони спровокували Путіна, «дострибалися» на Майдані?

2 січня

Чи можна закидати українцям, що вони спровокували Путіна, «дострибалися» на Майдані?

У нашому буремному світі щодня відбуваються жахливі події різного масштабу, а новітні технології у сфері комунікації доносять до нас новини про ці події. Свідомість намагається захиститися від цього інформаційного потоку і мобілізує різного роду захисні механізми.

Одним із механізмів захисту психіки є конструювання картини справедливого світу, що керується певними правилами. Якщо ці правила не порушувати, то нічого страшного не станеться зі самою людиною чи з її близькими. Це допомагає долати жах і непевність, які виникають суто рефлекторно, коли ми ставимо себе чи дорогих нам людей у контекст тієї чи іншої трагічної новини.

Зворотнім боком цього захисного механізму є таке явище як «звинувачення жертви», коли задля збереження комфортної картини світу, кожну звістку про нещастя інших ми трактуємо як справедливу кару, як невідворотній результат дій постраждалих чи як реалізацію їхнього бажання. З переходом від індивідуального рівня на суспільний, цей механізм обростає культурним шаром і створює стійкі поведінкові патерни. Уявна колективна чи персональна безпека стають часто важливішими, ніж адекватне сприйняття реальності чи прояв солідарності.

Йдеться про своєрідний секулярний варіант теодицеї, пояснення зла у світі за наявності доброго і справедливого Бога чи, у нашому випадку, справедливого світу. Якщо світ справедливий, то всі негаразди – це провина тих, хто від них страждає. Ба більше, якщо нічого поганого зі мною не сталося, то я все роблю правильно, а отже – я заслуговую на все хороше, що зі мною відбувається. Виходить так, що я здобуваю успіх своїми вчинками, а постраждалі – своїми вчинками заслужили собі кару.

На відміну від релігійних традицій, які створили певного типу компенсаторні механізми для того, щоб логіка такого кшталту не витісняла у спільноті ідею групової солідарності та взаємодопомоги (зокрема можна згадати історію про Йова, святих і мучеників, кару гордовитим, імперативи любити ближнього і ставитися до нього так, як бажаєш щоб поставилися до тебе тощо), секулярна теодицея «звинувачення жертви» має своїм наслідком розбрат, байдужість і пасивність. Зокрема можна згадати протести у Врадіївці, де логіка звинувачення жертви працювала проти протесту, який зміг відбутися лише тому, що переважили логіки іншого типу.

Зґвалтування і реакція на нього часто може слугувати хрестоматійним прикладом звинувачення жертви. У кожній конкретній історії зґвалтування відшукуються чи вигадуються такі обставини, що зображують цей злочин як результат дій чи бажання жертви. Найчастіше згадується про одяг, локацію чи поведінку жертви, які нібито спровокували злочин, який відбувся майже автоматично, без посередництва злочинця.

Бідність (індивідуальна чи регіональна) так само часто зображується як прямий наслідок негативних якостей, злих вчинків чи небажання працювати. Щоправда, середьостатистичний безхатченко, що існує за рахунок пошуку вторинної сировини та її сортування, працює часом більше та у набагато менш комфортних умовах, ніж той «атлант», що висловлює такий погляд. Ба більше, крім одиничних яскравих прикладів (які нас надихають), в Україні та світі багатство є наслідком спадку, а у його основі часто-густо лежать беззаконні дії на кшталт воєн та грабунків. Деякі сьогоднішні капітали генетично сягають ще часів «обгороджування» в Англії. Менше з тим, відсоток бідних у країні залежить в першу чергу від структури економіки: якби кожен з нас був від народження Айнштайном, не кожен зміг би працювати фізиком та навіть просто працювати, якщо стуктура економіки не здатна задіяти потрібну кількість працівників.

Іншим прикладом є наратив про те, що Україна та її народ самі винні у всіх лихах і негараздах останніх років. Часто можна почути, що українці спровокували Путіна, «дострибалися» на Майдані, усі без винятку є фашистами, а отже не заслуговують на співчуття чи допомогу. Крім захисту психіки такий ментальний кульбіт допомагає позбутися неясного внутрішнього почуття провини за певні дії чи бездіяльність.

Всередині України таке саме звинувачення жертви часто відтворюють жителі тих регіонів країни, що постраждали менше, ніж Крим та Донбас. Лихо, що спіткало наших співгромадян на цих територіях уявляють та репрезентують час від часу як справедливу кару, єдина несправедливість якої полягає у тому, що мовець часто вважає особисто себе постраждалим за чужі провини, що посилює неприязнь до жителів згаданих територій чи вимушених переселенців.

Ці люди стають винними, бо трагічні події зображуються як результат їхніх дій чи бездіяльності, або стали прямим наслідком, наприклад, їхньої російськомовності. Тобто, так само, як макіяж чи коротка спідниця, що нібито «спровокували» ґвалтівника, російськомовність більшості жителів Криму і Донбасу «спровокували» агресивну політику Кремля. Ця конструкція є до певної міри дзеркальною до вже згаданої, де Майдан стає причиною анексії та війни. Парадоксальним чином ці схеми тотожні навіть у тому, що агресивна політика Кремля стає проявом світової справедливості, механізмом відплати. Особиста відповідальність конкретних політиків, співробітників спецслужб та військовиків, котрі планували операцію та віддавали накази, у цій схемі майже відсутня.

Виходить так, що аби зберегти свою ілюзію справедливого світу і себе-праведника-у-безпеці у межах цього фантазму, доводиться приймати логіку сильного, котрий нав’язує свої правила та свої уявлення про справедливість. Ґвалтівник стверджує, що макіяж, темний парк чи коротка спідниця дає йому право на насильство, і суспільство з цим погоджується (або не погоджується, як у Врадіївці). Мовний іредентизм оголошує російськомовний простір інших держав сферою своїх інтересів, а частина населення цих країн приймає цю логіку та запропоновані правила гри, замість того, щоб їх підважувати.

Наводити приклади та розмірковувати щодо конкретних втілень риторики звинувачення жертви можна безкінечно. В основі її лежить слабкість, страх, автоматизм, пиха, пасивність, безвідповідальність, конформізм та ілюзорна картина світу, що також сприяє поширеності цього явища у сучасному світі, а через неї до мультиплікації перелічених рис і життєвих стратегій.

Проте наявність в Україні масового волонтерського руху свідчить про те, що не все втрачено і що деякі люди готові дивитися на проблеми сучасності без рожевих окулярів, але з надією, беручи на себе відповідальність за ближнього та за країну загалом. Вони діють у несправедливому світі, усвідомлюють це і намагаються утверджувати у ньому свої правила та уявлення про належне. Їм дещо складніше жити, оскільки так вони поступаються часткою свого комфорту. Проте не все, що є легким – є правильним.

Час від часу навіть такі люди потрапляють до ментальної пастки під назвою «звинувачення жертви». Сподіваюся, мій текст стане для когось з них пересторогою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У зоні АТО загинув колишній студент львівської римо-католицької семінарії
Львівські приватні перевізники вирішили запровадити платний проїзд в маршрутках для пенсіонерів
Після дворічної перерви Україна знову купуватиме газ в Росії
Кір вже тут! Чекаємо дифтерію
Уряд планує підвищення ціни на газ з квітня, — ЗМІ
На Львівщині військові пенсіонери перекрили дороги до кордону
В зоні АТО військові підірвалися на вибуховому пристрої
Правоохоронці розслідують факт перекриття траси Львів-Краковець
В Ужгороді четверо нападників побили місцевого радіоведучого
75-річна львів'янка померла від інфаркту, не дочекавшись «швидкої»