Прикордонний Перемишль у межах сучасної Польщі тісно переплів у своїй історії спадщину кількох народів, зокрема русинів-українців. Місто відоме з X ст., входило до складу Русі. Перша письмова згадка про Перемишль є 981 року у київському літописі «Повість временних літ». Останнім князем у Перемишлі був Лев Данилович, який після об’єднання земель Галицько-Волинського князівства переніс звідси свою резиденцію до Львова. Перемишль був одним із найдавніших на Галичині центрів православного єпископства. У Перемишлі написали і вперше публічно виконали майбутній державний гімн України, вперше почали влаштовувати Шевченківські вечори.
Зараз українці, вирушаючи в Європу, часто роблять пересадки у Перемишлі. Тож якщо у вас є кілька годин між поїздами, ZAXID.NET пропонує відвідати маршрут місцями, повʼязаними з історією українців.
Сян
Мандрівку Перемишлем варто почати з річки, яка згадується у державному гімні України. Витоки Сяну починаються в межах України, потім річка стає кордоном між двома країнами і далі вона тече територією Польщі до басейну Вісли і Балтики.
У Перемишлі Сян історично завжди був кордоном у часи воєн – після Першої світової між українцями і поляками, у Другу світову – між радянською та німецькою арміями. Нині річка спокійно тече і розділяє лише райони міста. На її узбережжі можна відпочити, іноді нею організовують сплави.
Український народний дім
Через дорогу від набережної Сяну є Український народний дім, красива споруда початку XX ст., зразок українського архітектурного модерну. Його розкішна актова зала прикрашена соняхами і маками, гуцульськими і слобожанськими орнаментами.
На її сцені виступали знамениті актори і артисти – Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Станіслав Людкевич, Гнат Хоткевич, а зараз також відбуваються культурні заходи для української громади. У бібліотеці організовують різні події, за афішою можна стежити на екрані у вікні першого поверху або на сторінці Народного дому.
Перше виконання гімну України
На площі Незалежності у центрі Перемишля 158 років тому стояв готель «Під провидінням». Його актову залу часто орендували українці для культурних заходів, коли ще не мали свого Народного дому. 1865 року на Шевченківському вечорі там вперше публічно виконали пісню «Ще не вмерла Україна», що згодом стала державним гімном України. Автор музики Михайло Вербицький жив у Перемишлі і був тісно повʼязаний з культурно-театральним життям міста. Йому показали текст, але помилково автором вірша назвали Тараса Шевченка. Саме тому цю пісню виконали на Шевченківському вечорі. Такі памʼятні концерти, присвячені творчості Кобзаря, вперше почали організовувати також у Перемишлі. Потім вони поширилися по всій Україні.
Панорама з годинникової вежі
Над цією площею здіймається годинникова вежа, в якій розташований Музей люльок і дзвонів. Первісно ця вежа була дзвіницею греко-католицької церкви, якої зараз в тому місці вже не існує.
Оглянувши експозицію, можна піднятися на терасу, з якої відкривається красива панорама міста. Там є підзорна труба, якою за 2 злоті можна детальніше порозглядати дахи і фасади перемиських камʼяниць. У вівторок вхід в цей музей є безкоштовним.
Собор
Найважливіша споруда для українців Перемишля – греко-католицький архикатедральний собор Івана Хрестителя. Раніше ця будівля була костелом єзуїтів, його передали греко-католикам, коли Церква вийшла з підпілля, але не мала свого приміщення. Костел передали рішенням Папи Римського Івана Павла II, який у 1991 році приїхав у Перемишль і відправив службу у східному обряді. Сюди перенесли іконостас з церкви XVII ст. міста Любачів.
Руська церква під латинським собором
За 200 м від греко-католицького собору на тій самій вулиці Катедральній є головний римо-католицький собор Перемишля. Храм поєднує готичні і барокові елементи архітектури. З 9:00 до 16:00 можна спуститися в підземелля храму, де експонований фундамент ротонди руського періоду (XIII ст).
Замкова гора
Ще одні фундаменти руської ротонди XII ст., церкви князя Володара, протрасовані на подвірʼї замку. Раніше там був замок руських князів, а згодом постав новий, у стилі ренесанс, який тепер називається Казимирівський. У замку працює театр «Фредреум», присвячений творчості Александра Фредра, діда митрополита Шептицького, який жив у Львові, а похований у Рудках на Львівщині.
Український модерн Левинського
Греко-католицька духовна семінарія – ще один зразок українського архітектурного модерну. Її спроектував львівський архітектор Іван Левинський. Зараз у будівлі вже не навчаються майбутні священники, але вона у власності церкви. У частині приміщень створений тимчасовий прихисток для українських біженців.
Музей з іконами кирилицею
У музеї Перемиської землі зібрана історія міста і регіону від найдавніших доісторичних часів, на основі знахідок археологів. Там візуалізовано побут первісних мешканців цієї території, пізніших воїнів, є макет руських церков. А у відділенні сакрального мистецтва зібрана колекція давніх ікон з місцевих церков, багато з них мають кириличні написи. Четвер – безкоштовний день для відвідувачів.
Василіанський монастир на Засянні
Монахи-василіани жили у Перемишлі щонайменше від XIII ст. Ймовірно, там, на Засянні, було ціле ремісниче поселення. Археологи виявили на вул. Красінського гончарну майстерню з вісьмома пічками та посудом, аналогічним, як робили в Києві. Історики припустили, що найімовірніше руські ремісники внаслідок частих татарських набігів переселилися звідти на захід.
Теперішній монастир у районі Засяння збудували у 1913 році на сусідній вул. Грюнвальдській, до нього добудували церкву у 1935 році. Після Другої світової священників вислали на Сибір, а приміщення пристосували під державний архів. 1996 року монастир і церкву повернули василіянам. Будівлі відреставрували.
Де поїсти у Перемишлі
Перемишль позиціонує себе як туристичне місто, тож тут багато різних закладів харчування. Пропонуємо три заклади, які відкрили українці. Вони розташовані на центральній вулиці, яка веде до Ринку навпростець від вокзалу.
- Bez ogródek (вул. Казимира Великого, 30). Тут багато вегетаріанських страв, комплексні обіди і сніданки, є меню українською мовою. Заклад працює від 8 ранку.
- NM Creperie (вул. Казимира Великого, 7). Заклад пропонує французькі млинці з різними начинками та піцу.
- Original Taste (вул. Казимира Великого, 19). Хто дуже поспішає на поїзд і не встигає поїсти, може взяти каву на винос з різноманітними додатками.
Біля Перемишля
Якщо є можливість помандрувати ще й довкола Перемишля, можна оглянути сакральну спадщину українців в довколишніх селах.
У селі Посада Риботицька за 30 км на південь від Перемишля збережена найдавніша церква східного обряду у межах Польщі. Руську церкву Святого Онуфрія збудували у XIV ст., потім кілька разів її вигляд змінювався. В інтерʼєрі збережені фрески. Однак храм потребує реставрації.
На військовому цвинтарі в Пикуличах поховані українські вояки УГА, УНР, УПА. У часи Першої світової на цьому місці були військові казарми, потім там зробили табір для інтернованих військовополонених, в якому тримали до 30 тис. військових. Багато з них померли через погані умови і епідемію. Там же їх і поховали. Потім туди переносили останки загиблих в інших місцях українських воїнів. На цвинтарі встановили хрест з написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької. Щороку українська громада вшановує памʼять полеглих процесійною ходою.
Греко-католицька церква Вознесіння Господнього в Кругелі Великому, що раніше був селом, а зараз є передмістям Перемишля, – одна з найдавніших деревʼяних церков Польщі (1630). Після війни була зачинена, але останні десятиліття потрохи реставрується, нею опікується греко-католицька громада. Богослужіння тут відбуваються лише на храмове свято.
На північ від Перемишля, вже в Ярославському повіті, є ще одна деревʼяна бойківська церква (1615), внесена у спадщину ЮНЕСКО. Розташована у селі Хотинець, звідки були виселені українці.
Прикордонне село Млини неподалік від пункту пропуску Краковець-Корчова береже деревʼяну церкву XVIII ст., в якій до останніх днів настоятелем був Михайло Вербицький, автор гімну України. Поруч із нею він і похований.
Біля Перемишля і загалом в Надсянні, Лемківщині, Холмщині є багато української спадщини, переважно це покинуті або переобладнані під костели церкви, цвинтарі, де-не-де ще збереглися автентичні хати. Не завжди вони в належному стані, хоч українська громада намагається впорядковувати історичні місця.