Ось уже майже три роки, як я потрапив у парламент. Наслухався там усякого, різною була риторика, але є одна фраза, якою спекулюють деякі політики та від якої мене просто сіпає – «село гине».
Ні, не подумайте – українське село я люблю й дуже шаную, я свідомий того, що воно є колискою української культури. Але село гине тому, що держава не розвивається, а держава не розвивається, тому що не дають змоги розвиватися містам.
«Ну ти й закрутив», – скажете ви. Хочемо того чи ні, але ми живемо в такий час, коли урбанізація - наше все. Сучасне життя, державотворення таким чином побудоване, що в містах зосереджено соціальний капітал. Економічна логіка така: саме в містах та біля них найбільш якісно й ефективно можна вести бізнес.
Ще один аргумент. Всі ми хочемо жити в містах. А якщо в селах, то в тих, які біля міст, які мають комфорт для проживання. Чи не так? От погодьтеся – навіть у селах дедалі більше мешканців хочуть мати, наприклад, водопровідну воду, аби не бігати з відром до криниці, та й клозет на вулиці вже нікого не приваблює. А це все, друзі, блага цивілізації – урбанізації, інакше кажучи.
Можна, звичайно, плисти проти течії, але, як відомо, це тяжко й сил вистачає не надовго. А закон гравітації узагалі заперечити марно. От із агломераціями, як із гравітацією. Можна пробувати боротися, та рано чи пізно агломераційна сила тяжіння переможе.
Це зрозуміли у США ще після кризи 30-х років. Виходом із «Великої депресії» стало власне створення метрополій (агломерацій - їх ще й так називають). Візьмімо ближче – Польща. У сусідів ще 20 років тому зрозуміли, що час братися за створення агломерацій.
Чому? Ось кілька цифр. Є така організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка об’єднує 35 найбільш розвинутих країн світу. Отож, її дослідження свідчать: якщо на агломераційній території подвоюється кількість мешканців, то це тягне зростання ВВП на 2-5%. Коли ж, навпаки, на цій території громади дробляться, то це призводить до зниження ВВП аж на 6%!
Виходить, питання агломерацій – це вже навіть не інтерес місцевого самоврядування, самих міст. Насправді створення метрополій є важливішим для самої держави і її регіонального розвитку.
А що Україна? Наша країна вже давно доросла до створення метрополій. І мені приємно, що не тільки економічно-територіально. Минулого тижня профільний комітет ВР схвалив і рекомендував розгляду в першому читанні законопроект про міські агломерації. Причому одноголосно.
Що ж він передбачає? Якщо коротко, то документ пропонує об’єднання міста та громад навколо нього на умовах «конфедерації». Така собі конструкція – win-win. Ми свідомо пішли на те, щоби запустити процес агломерації як механізм об’єднання з територіальними громадами, який є взаємовигідний для всіх.
Хто проти? Насамперед місцеві феодали, які мають інтерес до земельних ресурсів у приміських зонах. Вони й поширюють міфи. І головний із них про те, що міста через агломерацію «поглинуть» навколишні села.
Не вірте! Бо законопроект передбачає, що громади в приміській зоні не втрачають самостійності, продовжують функціонувати, та ще й отримують додаткові бюджетні преференції, прирівнюючись до міст обласного значення, і мають змогу отримати додаткові внески в інфраструктуру за рахунок укладення угоди в рамках агломерації.
Цікаво, що висновок Ради Європи на законопроект «Про міські агломерації» (.pdf), загалом позитивний. Проте – зауважте – ця європейська інституція рекомендує більш агресивно створювати агломерації. Та ми свідомо обрали взаємовигідний, все-таки ліберальний підхід.